Для наших предків народна музика і її виконання на інструментах не були розвагою чи супроводом до танців. Чимало народних етнічних інструментів супроводжували обряди і ритуали, а їхнє акустичне звучання могло ввести людину у транс чи викликати образи із підсвідомості. Жива музика залишається частиною культури і в наш техногенно-цивілізований час. А вміння грати на інструментах – своєрідною магією і принадою для певної соціальної групи.
Пропонуємо міні-словничок таких інструментів з усього світу. Про українські народні поговоримо іншим разом.
Балалайка – російський народний щипковий інструмент, який має лише три струни. Розмір – від 60 см до 1,7 метра із трикутним, трохи вигнутим корпусом. Разом із гармошкою балалайка є символом російського народу.
Банджо – (англ. banjo) — струнний щипковий інструмент негритянського населення США. Споріднений з гітарою. Має корпус, схожий на бубон зі шкіряною мембраною, 4-9 струн. Різкий, гострий звук видобувають за допомогою медіатора. Використовується у джазі для акомпанементу чи ритмічного супроводу. Традиційно банджо робили з дерева, тепер — з металу. Банджо — родич загальновідомої європейської мандоліни, прямий нащадок африканської лютні. Але між мандоліною і банджо є різка відмінність в звуці — банджо має звук дзвінкіший і різкіший. Мембрана надає банджо чистоту і силу звуку, які дозволяють йому виділятися серед інших інструментів. Тому воно отримало місце в джазових групах Нового Орлеана, де виконувало одночасно ритмічний і гармонійний акомпанемент. У деяких країнах Африки банджо вважається священним інструментом, торкатися до якого можуть тільки вищі жерці або правителі.
Бузукі – грецький музичний інструмент групи струнно-щипкових. Входить до класичного грецького оркестру або сольно супроводжує танці та популярні пісні.
Варган (дримба) – ймовірно, походить із давньослов’янського варга – рот, уста. Поширений у Сибіру і в Карпатах. Алтайські шамани вірили, що граючи на цьому інструменті, вони можуть мандрувати трьома світами. Варган притискають до зубів, а ротова порожнина слугує резонатором. До гри додають різні гортанні, язикові та губні способи резонування звуку.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Віуела – іспанський щипковий інструмент, схожий на гітару з опуклим дном.
Волинка – старовинний народний музичний інструмент, відомий в Україні, Білорусі, Польщі, Болгарії, Шотландії, Удмуртії та в інших країнах. Волинка складається з декількох трубок, що кріпляться до торби або міхура з повітрям. Одна (рідше дві) трубка має ігрові отвори і на ній можна виконувати нескладні мелодії — інші трубки під час гри видають безперервний монотонний низький звук (органний пункт, бурдон) на тоніці або домінанті звідки і пішов вираз — тягнути волинку. Під час гри виконавець тримає волинку під пахвою або перед собою, натискаючи на торбу.
Гонг – походить з Далекого сходу, де використовувався як культовий. Існує велика кількість різновидів гонгів, що відрізняються розмірами, формою, характером звучання та походженням. Найпоширенішим є китайський та яванський гонги. Іноді гонг помилково ототожнюють з там-тамом. В деяких видах спорту (зокрема в єдиноборствах) удар в гонг традиційно символізує початок і завершення змагання.
Гуслі – є найстародавнішим руським струнним щипковим музичним інструментом, у якому струни натягнуто на трикутний дерев’яний резонансний ящик. Виконавець на гуслах називається гуслярем. Звук на інструменті видобувають, защипуючи струни пальцем.
Дарбука – невеликий барабан, поширений на Близькому Сході, в Єгипті, у Закавказзі і на Балканах. Його традиційно виготовляли із глини та козячої шкіри, зараз поширені металеві дарбуки. Має два отвори, один з них (широкий) закритий мембраною.
Джемба – походить із Західної Африки. Це барабан у формі кубку з відкритим вузьким низом і широким верхом, на який натягнуто мембрану зі шкіри. На джембе грають руками.
Діджеріду – музичний духовий інструмент австралійських аборигенів діджеріду (didgeridoo, має оригінальну назву “yidaki”) став хобі для багатьох «шаманячих» людей в усьому світі приблизно в 80-і роки. Діджеріду вважається трансовим музичним інструментом, гра на якому переносить музиканта в світ духів, містики. Крім приємного, струмливого звучання діджеріду, гра на цьому інструменті дарує майстру своєрідну дихальну гімнастику, завдяки осягненню своєрідної техніки циркуляційного дихання. У аборигенів Австралії гра на діджеріду обов’язково супроводжує ритуали corroboree і вводить у стан трансу. Цей інструмент, зовні схожий на сопілку, є символом містичної райдужної Змії. Що стосується акустичних характеристик, то діджеріду володіє найширшим діапазоном тембру, подібно до людського голосу.
Дощовиця – хмара, посох або флейта дощу – перкусійний музичний інструмент, який за звучанням нагадує шум дощу. Колись його використовували мольфари для управління погодою. В Україні такі палиці-струмки майструють і сьогодні.
Дудук – їх існує декілька різновидів, але тільки вірменський або циранапох має характерний, дуже м’який та співучий звук. Справа у тому, що тільки цей інструмент, який сягає своїми коренями п’ятого століття, виробляється лише з коренів абрикосу. Навіть його вірменська назва перекладається як «душа абрикосового дерева». Як правило, музику на дудуці виконують парами: один із музикантів грає мелодію, а другий, який має назву дам, виконує фонову ноту.
Дульсимер – американський струнний щипковий інструмент. Грають на ньому пальцями або спеціальною дерев’яною паличкою, поклавши на коліна.
Калімба – найдавніший і найпопулярніший інструмент в Африці. Його ще називають «африканським ручним фортепіано». Як виглядає калімба? На резонаторний корпус прикріплено ряд або кілька рядів дерев’яних, бамбукових чи металевих язичків.
Кастаньєтки – (ісп. castanetas від лат. castanea — каштан) — ударний музичний інструмент без визначеної висоти звуку. Інструмент являє собою дві ввігнуті пластинки-ракушки, в верхніх частинах зв’язані між собою шнурком. Пластини традиційно виготовлялися з твердої деревини, хоча останнім часом для цього все частіше використовується склопластик. Кастаньєти найпоширеніші в Іспанії, на півдні Італії та Латинській Америці. В світовій культурі кастаньєти найчастіше асоціюються з образом іспанської музики, особливо з музикою іспанських циган, стилем фламенко.
Кеманча – струнно-смичковий інструмент, близький родич понтійської ліри та арабського ребеку. Існує надзвичайно велике розмаїття кеманч, відмінних за формою і розміром, тембром та діапазоном. У давнину виготовлялася з гарбуза або індійського горіха, зараз же робиться в основному з деревини. Кеманча має приємний, низький та співочий тембр, що чимось наближає її до віолончелі.
Маракас – найдавніший інструмент жителів Антільських островів – індіанців таіно. Це різновид брязкалець, який при порушуванні видає звук шарудіння. Маракаси є символом усієї латино-американської музики.
Окарина або зозулька – керамічна або порцелянова свисткова флейта сферичної форми. Має 10 пальцевих отворів, казковий тембр, імітує завивання звірів, спів птахів, особливо зозулі. Розповсюджена в багатьох країнах.
Ситар – багатострунний музичний інструмент, поширений в Індії. Грають на ньому спеціальним медіатором, який називається «мізраб» і одягають його на вказівний палець.
Сякухаті – японський музичний духовий інструмент у вигляді бамбукової флейти. Протягом тривалого часу його використовували для медитацій у монастирях.
Там-там – належить до металевих ідіофонів із невизначеною висотою звучання і грізним похмурим тембром. По ньому вдаряють спеціальним пристроєм, після чого інструмент довго вібрує, а відлуння створює ефект колосальної звукової маси. У класичній музиці там-там почали застосовувати з поч.. ХІХ ст. Удар там-таму символізує смерть, катастрофу, присутність потойбічних сил, прокляття.
Укулеле – мініатюрні гавайські гітари, поширені на Тихоокеанських островах. Укулеле перекладають як «стрибаюча блоха», адже рух пальців під час гри нагадує стрибки бліх. Є інша версія – «подарунок, який прийшов сюди».
Ханг – сучасний різновид перкусії, лише віддалено нагадуючи карибський сталевий барабан. Він унікальний тим, що вмістив у собі риси різних видів перкусій зі всього світу. Грати на ньому можна як всією рукою, так і кінчиками пальців, видобуваючи незабутній космічний звук. Через те, що інструмент виготовлявся протягом досить невеликого проміжку часу (2000-2014 рр)., існує лише декілька десятків екземплярів справжнього хангу.
Невеличке домашнє завданнячко для допитливих – аби мати краще уявленя про те, як виглядають і звучать інструменти, понишпоріть про них в інтернеті.
