Цікаво спілкуватись із фахівцем, який перекладає синхронно і має справу із живими людьми. До того ж такими, котрі спілкуються кожен своєю мовою.
– Отож, Марто, у тебе є досвід синхронного перекладу. Тобто, перекладу “на живо” з однієї мови на іншу, як то кажуть, не відходячи від каси… Це складно? Як виглядає процес і скільки він може тривати?
– Спершу слід пояснити різницю між синхронним та послідовним перекладом, адже дуже часто люди плутають ці два види перекладів, а вони ж бо відрізняються принципово! Послідовний переклад – це коли спікер чи спікерка роблять паузи у своїй промові, даючи перекладачу змогу перекладати за ними. На практиці це виглядає так: 3-5 хвилин спікер говорить, а перекладач у цей час робить собі записи, щоб не забути нічого, особливо дат чи імен, тоді спікер замовкає і дає час на переклад перекладачеві. Перекладач сидить чи стоїть поруч із спікером.
Синхронний переклад зовсім інший. Перекладачі не стоять поруч, вони знаходяться у спеціальних синхро-кабінах і слухають промовця через навушники. В залі сидять слухачі, які мають спеціальні навушники і чутимуть через них переклад із синхро-кабін. Промовець не робить пауз. Його чи її перекладають в режимі живого часу, тобто перекладач-синхроніст у навушниках чує англійську мову спікера, а в мікрофон перекладає одразу українською. Це надзвичайно складна і виснажлива робота, тому синхроністи ніколи не працюють по-одному, лише в парах: один працює 15-20 хвилин, а тоді – другий, даючи, у такий спосіб, відпочивати один одному.
– З якими цікавими особистостями тобі доводилось спілкуватись і перекладати їх? Що запам’яталось?
– Мені доводилося перекладати дуже багатьом цікавим особистостям. Наприклад, Президентові Грузії, Михаїлові Саакашвілі, Президентові України, Петрові Порошенку, Віталію Кличку, письменникові та нейро-хірургові Генрі Маршу, письменнику Еліоту Аккерману. Дуже багатьом, так одразу й не згадаєш усіх. Запам’яталося мені, як перед перекладом один спікер загубив листочок із промовою і сказав мені на вухо: «Ну що ж, будемо імпровізувати обоє. Ви це робите завжди, а я … Та я теж завжди! Гублю ці кляті листочки увесь час!»
– Ти мала досвід синхронного перекладу в Україні й за кордоном. Чи помітна різниця в такій непростій роботі? Якщо помітна, то в яких деталях?
– Так, за кордоном дотримуються регламенту роботи синхроністів і ніколи не допускають до роботи лише одного перекладача, а в нас дуже часто таке трапляється. Особливо, коли переклад на дві-три години, мовляв, для чого нам два перекладачі на такий короткий сет перекладу.
– Чи залежить успіх перемовин від участі синхронного перекладача? Маю на увазі, чи є особливості, що повинен і чого в жодному разі не повинен робити перекладач? (Зокрема, зважаючи на релігійні чи національні особливості країни, в якій ведуться перемовини).
– Так, звісно. Перекладач має розуміти специфіку культури, але при цьому не дозволяти собі трактувати по-своєму слова спікерів. Переклад – це аж ніяк не вільний переказ мовця, ні. Не можна собі дозволяти переінакшувати слова спікера і додавати щось від себе.
– Що тебе найбільше здивувало у роботі синхроніста? Можливо, це був якийсь або чийсь вчинок, випадок, пригода?
– Під час перекладу завжди трапляються казуси. Це ж суцільна імпровізація! Завжди треба бути напоготові і не можна ані на мить розслабитися, щоб не пропустити повз вуха якесь незвичне ім’я, наприклад, чи важливу дату. Я одного разу не розчула ім’я і посоромилася перепитати спікера, то зал на 2000 людей слухав зворушливу історію про хлопчика Ерґо, який десь на п’ятій хвилині розповіді вийшов заміж і народив двійню! Всі щиро посміялися, але мені було не до сміху)
Дякую тобі за цікаву розмову. Бажаю тобі завжди бути у гарній інтелектуальній формі та встигати все, що приносить користь і наснагу до життя!
Фото: Олег Михайлишин, Ілона Ляшенко, Микита Печеник
Спілкувалась Оксана КРИШТАЛЕВА, Львів
