З появою Інтернету стало легше перекладати тексти. Легше, та чи краще? Про фах перекладача – наша розмова із Тарасом Шмігером, докторантом кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка.
– Мовники вважають, що найкраще вивчати іноземні мови, перекладаючи тексти. Погоджуєтеся з цим, чи є дієвіші способи опанувати іноземні мови?
Загальна думка склалася така, що мову можна вивчити на слух. Звісно, що перебування у середовищі носіїв мови сприяє її швидшому опануванню, але дієвішої методики за комплексну не існує. Переклад робить свій великий внесок у засвоєнні мовних конструкцій та формулюванні думки іноземною мовою. З іншого боку, він формує розуміння власної ідентичності, усвідомлення своїх мовно-культурних відмінностей, які звісно проектуються на всі інші аспекти суспільного життя.
– Які цікаві предмети вивчають студенти на кафедрі перекладознавства? Чим вони відрізняються від інших філологів-гуманітаріїв?
Весь цикл перекладознавчих дисциплін є своєрідний. Звісно деякі курси є глибоко теоретичні та складні для сприйняття й потребують чимало праці, але є курси, які відображають наше життя, наші суспільні умови. Наприклад, переклади світової літератури в Україні допомагають думати, як формувався канон перекладної літератури для українського читача, і як його можна доповнювати тепер, крізь призму письменства початку ХХІ сторіччя.
– Процес перекладу тексту – робота ювелірна і тривала у часі. Отже, переклади – це розкіш чи така ж праця, як багато інших інтелектуальних видів праці?
Будь-яка інтелектуальна праця – «ювелірна», яка її виконувати належним чином. Інтернет відкрив нові інформаційні можливості, тому перекладач може бути впевненішим у якості свого тексту, можна перевірити фактичні відомості. Якщо це переклад іноземною мовою, пошуковик допоможе підшукати правильний варіант нестандартного висловлення. Але темп життя тепер швидший, замовник хоче, щоб переклад зробили швидко, чимало доводиться робити швидко, а то й поспіхом, що відбивається на якості. У деяких журналістських текстах це особливо видно. Так само і в перекладах.
– Переклад яких творів, яких жанрів найбільше розвинений в Україні?
У бездержавний період, зрозуміло, найбільше перекладали художню літературу, тому що вона була вельми затребувана і виконувала націотворчу функцію: вона гуртувала націю, а водночас виробляла мовні засоби для розширення жанрів. За останні 25 років активно розвивається і науково-технічний переклад, і кінопереклад, і театральний переклад, і синхронний переклад. Державне життя сприяє розвитку всіх головних жанрів перекладних творів. Мабуть, найменше представлена наукова фантастика, яка зараз власне починає активно перекладати. А загалом бракує і цікавої науково-популярної літератури.
– Чи мали Ви колись досвід сурдоперекладу?
Сурдопереклад немовби не існує в українських дослідженнях. Це звісно визначено попитом на сам переклад у суспільстві, але він – рівнозначно цікавий, як і інші види перекладу. Я був лише свідком наукового і поетичного перекладу, що змінилося мої уявлення про нього. Сурдоперекладачі мають ті самі проблеми, що й міжмовні перекладачі. Існує один вид сурдоперекладу – фонетичний, – коли усі звуки мови передають жестами. Але зазвичай жест – це цілісне поняття, тому й переклад є певною мірою ієрогліфічний. Перекладачеві доводиться вирішувати проблеми із семантичним наповненням вже наявного поняття, припасовувати його до ситуації спілкування. Але поезію відтворювати в сурдоперекладі можливо, принаймні ритміку точно. Ще один переклад, який не дуже відомий навіть серед фахівців, – це тифлопереклад. Він є підвидом кіноперекладу, який зроблено для сліпих. Хоча в Україні він використовувався при трансляції фільму «Поводир».
– А як держава ставиться до перекладачів? Наскільки перекладачі визнані на урядовому рівні?
Це питання доцільно розглянути крізь призму того, які державні премії існують в Україні, і за які досягнення їх присуджують. Найстаріша – Премія імені Максима Рильського, заснована 1972 р. Її присуджує Національна спілка письменників України за досягнення в галузі українського художнього перекладу. З 1989 р. журнал „Всесвіт” присуджує Премію „Ars Translationis” імені Миколи Лукаша за найкращі переклади й перекладознавчі праці, опубліковані за рік на сторінках журналу. Посольство Франці в Україні відзначає найкращий український переклад із французької мови у рамках Премії імені Григорія Сковороди з 2001 р. Від 1981 р. існує Міжнародна літературна премія імені Івана Франка НСПУ, яка присуджується за переклади й популяризацію української літератури за кордоном. 2010 р. Міністерство культури України заснувало нову премію – Літературну премію імені Григорія Кочура за визначні здобутки у галузі поетичного художнього перекладу та перекладознавства. Це єдина премія на високому рівні міністерства, яка вшановує дослідження над перекладом. До речі, зі Львовом пов’язані чотири лауреати Кочурівської премії – Андрій Содомора (за переклади зі старогрецької та латинської), Роксолана Зорівчак (за розбудову кочурознавства як окремої науково-пошукової дисципліни), світлої пам’яті Роман Гамада (за переклади з перської) та автор цього інтерв’ю (за бібліографію українського перекладознавства ХХ сторіччя). У Львівській області існує ще Обласна премія імені Михайла Возняка за внесок у літературознавство, сучасну літературну критику та переклади. На жаль, не знаю, чи існують аналогічні премії в інших областях.
– Побутують думки, що фах перекладача невдовзі зникне як наслідок розвитку комп’ютерних технологій. Дійсно таке може статися?
Справді такі думки висловлюються періодично, і вони мають-таки під собою реальний ґрунт. Усвідомлення таких радикальних змін дещо лякає, адже ми говоримо про професію, вік якої тисячі років. Але я не думаю, що ця професія зникне. Очевидно, вона кардинально переформатується. Комп’ютерні програми надзвичайно полегшують і пришвидшують виконання науково-технічних перекладів, але ще жоден комп’ютер не мислить метафорично, як людина, а отже беж людини не можна перекласти дуже великий масив текстів (художніх насамперед, але не тільки; тут варто пам’ятати і про політичні висловлювання, які можуть містити чимало слів із переносним значенням і яскравою символічною образністю).
Спілкувалась Оксана КРИШТАЛЕВА, Львів
