Українська література пишається новим іменем – це Богдан Коломійчук. Його свіженький роман “Моцарт із Лемберґа” збирає схвальні відгуки.
– Либонь, слава до тебе прийшла після “Коронації слова” у 2013 році? Ти відчув зміни після цього? Як життя тебе повело з того часу?
Не сказав би, що тоді прийшла якась слава. У 2013 році, завдяки перемозі в цьому конкурсі вийшла моя дебютна книжка. Це надихнуло працювати далі, адже головної на той час мети було досягнуто. Найголовніше – відтоді я зустрів чимало прекрасних людей і значно збільшив географію мандрів. Цього б не було, якби не література.
– Майже щороку – нова книжка. Знаю сама, як це непросто. Але все ж. Пишеш, бо пишеться чи слава спонукає?
Немає ніякої слави))) Письменництво – це робота. Подекуди важка щоденна і навіть рутинна, але вона мені подобається. Це те, чим я завжди хотів займатись.
– До речі, а як ти ставишся до слави і всього того довкола-літературного шарварку?
Особисто я люблю тишу, тому здебільшого вкрай незатишно почуваюся на, скажімо, великих імпрезах. До того ж, цікавіше слухати гарну презентацію, аніж брати в ній участь.
– Авжеж, я так розумію, що з гонорарів не живеш. Хто ти у повсякденному житті? І чи маєш час на приватне життя? (Наприклад, втекти кудись на тиждень-другий, вимкнувши телефон і скайп)…
– Чому ж не живу?.. Якраз фактично з літератури я й живу.
Звісна річ, є час і на особисте життя. І є місця для втечі. Тільки от зовсім «відімкнутись» не виходить.
– Що надихає тебе на писання? Коли найкраще пишеться? І чи ставиш собі “дедлайни”?
Дедлайни завжди прописані в угоді з видавництвом. Щоправда, ми наперед їх узгоджуємо з видавцем.
Надихають подорожі, музика і читання. Адже письменник – це ще й затятий читач. Пишеться, як і читається, найкраще вночі або вранці. В іншу пору дня, довкола забагато метушні.
– Читаєш інших авторів? Які жанри любиш? Що цікавенького і смачненького прочитав за останній період (скажімо, за кілька років)?
– Звісно, читаю! Якщо справді назву «смачненьке» за кілька років, то це будуть сотні книжок)
Часом повертаюсь до улюблених Гессе, Еко, Кортасара. Шкодую, що досить пізно відкрив для себе Кортанза, Пінчона, Вальзера. Зараз планую прочитати «Похованого велетня» Ішіґуро.
– А є такі теми, за які б ти нізащо не брався і не писав, навіть за великі гроші?
Не писав би книжок про політиків.
– Чого бажаєш собі й читачам сайту “Коралі”?
Щастя і багато книжок.
– Дякую тобі за цікаву і відверту розмову. Бажаю тобі завше залишатися цікавим, самобутнім і читабельним.
Дякую навзаєм!
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
