Олена Багрянцева. Поезії.

Олена Багрянцева. Поезії.

bagryanceva7.jpg (133.61 Kb)

***
Чую, вітер стихає і дощ не періщить без тями.
І на кухні кипить цей старий, ніби світ,
самовар.
Притискається ніч до віконної сивої рами.
Засинає мій син, у долоньки узявши «Кобзар».

Заколисано світ під мелодії рідної мови.
Цей калиновий чай так смакує мені восени.
І в далекі краї вже летять журавлі паперові.
Крізь волошкові сни все пливуть іграшкові
човни.

Бачу, стелиться дим, як ранковий туман
за рікою.
Із криниці вода, мов солодкий цілющий напій.
І до ранку листи пише осінь моєю рукою.
І згортається час у цупкий паперовий сувій.
24.10.2013

. . . . . . .

.

***
А в тебе доросла донька.
І пахне на кухні кмином.
І грає сусід-романтик
На клавішах кожен день.
По вінця у кухлі піни.
Хвилини летять невпинно.
І рветься у шибку вітер
Мотивом дзвінких пісень.
Витає вінтажний спокій.
На сполох не б’є погода.
Сьогодні я буду справжня,
Як осені тихий сміх.
На сонці ти грієш воду
І серце моє холодне.
І навіть зігріти жовтень
Ти б міг.
24.09.2013


bagyanceva.jpg (56.8 Kb)

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру

***
Так чекають на них, далеких.
На полицях складають речі.
Перед сном відчиняють двері
У надії, що хтось прийде.
Відганяють думки неґречні,
Що тримають нудьгу за плечі.
Просівають чужі розмови,
Гріють сонце своє руде.

Миють кахлі щодня на кухні.
Варять каву гірку і темну.
Натирають до блиску меблі
І на двох накривають стіл.
Не читають новин даремних.
Проклинають війну буремну.
Так чекають на них – єдиних,
Відмиваючи часу пил…
12.09.2016

***
Як чудово удвох.
До опівночі гратиме флейта.
Не вигадуй мене.
Я реальна, як дотик руки.
Я тепер не чужа
Кольорова несписана крейда.
Кришталева зима
Вже задмухує жовті свічки.
. . . .


. . . .
Починай із кінця.
На підлозі розсипано бісер.
Ще сусіди не сплять –
За стіною скриплять голоси.
Ми синхронні, як дощ,
У глибинах велюрових крісел.
Поглинаємо сни –
Тимчасові, мов краплі роси.

Не вигадуй мене.
Перед нами – хвилини без ліку.
Хай повітря тече,
Як густий помаранчевий мед.
Загубити слова,
Щоб на дотик сприймати і мліти.
І сидіти удвох,
Загорнувшись в малиновий плед.
02.01.2013

bagryanceva5.jpg (84.12 Kb)

***
Вдосталь віри і сил. Чуєш, мамо, я їхати мушу.
Полотняна печаль непоборним лягла тягарем.
Кличуть сурми у бій. Аж по вінця кривавого пуншу.
Вже розділено світ на окрайці сталевим мечем.

Чуєш, мамо, я їду… За комір вчепилася туга.
Так затято тремтить у руках тятива голосна.
Рветься обрій навпіл від німої, як мука, напру-ги.
Хай не буде війни. Помолись...
Хай приходить весна.
14.03.2014

. .

. . . . .

.

***
А колись ця війна неодмінно зійде нанівець.
Стане тихо вночі і на серці не буде оскоми.
І настане, повір, неминучий щасливий кінець.
Ти чекаєш мене? Я вже вирушу скоро додому.

Тут ні крихти весни. Тільки вітер безглуздий реве.
Як багато доріг, що ведуть аж до прірви. Без краю
Ця заграва ясна і щербате люстерко криве.
Гріє друга плече і два кухлика чорного чаю.

А колись ця війна обірветься, як нитка тонка.
Будуть діти зростати у вільній бузковій країні.
Дочекайся мене. Вже позаду розлука тривка.
Я, здається, живий.
Не загинув…
21.10.2014


bagryanceva6.jpg (78.95 Kb)

***
Пригощаєш мене бісквітом,
Все до крихти,
До млості в тілі,
До знемоги
Кладеш у ротик
Ароматний пісок ванілі.
Пучки пальців
Тримають тортик,
Прокрадаються через одяг
До плечей,
До грудей
І нижче,
Де ховається мій животик,
Що наївся твоїм бісквітом.
3.12.08.

***
Заплющені очі.
Мобільне мовчання.
У мороці можна
Набратись терпіння.
І бути
Бравадним,
Брутальним,
Безжальним
Пекучим багаттям,
Прозорим сумлінням.

Затиснути в жмені
Спокусу, спокуту.
Солодке і спіле,
Спітніле бажання.
І просто завмерти,
Сидіти і чути
П’янке, еротичне,
Мобільне мовчання.
30.05.08

bagryanceva2.jpg (31.6 Kb)

***
Я тебе не любив. Тільки пестив доглянуте тіло.
І за руку тримав, якщо шлях видавався слизьким.
Я по лезу ходив, коли поруч ти спала, щаслива,
Розкидаючи сни в унісон автострадам міським.

Я ховав почуття у байдужі глибокі шухляди.
Не питав, як живеш. І не бачив бурштинових сліз.
Лиш приносив тобі тимчасову, як спалах, відраду.
Лиш тягар самоти за тобою завбачливо ніс.

Я тебе не любив. А летів стрімголов на свободу.
Повертався тоді, коли голос твій вперто мовчав.
І навпроти сідав. І здивовано пив твою вроду…
Я тебе не кохав?
22.04.2015

***
Ти прийдеш у краватці літа.
Ненадовго. Цей теплий ранок.
Сонний спокій тече крізь вікна.
Синій обрій так спритно тане.

Ти зайдеш через двері тихо.
Заплетеш в мої коси липень.
Ця коротка жадана втіха
До прозорої блузки липне.

Ти прийдеш. Я рахую кроки.
Запах квітів і смак черешні.
Свіже сонце надуло щоки.
-Ну привіт. Я прийшов нарешті…
5.04.2011

bagryanceva3.jpg (50.71 Kb)

***
Головою в туман,
Я далеко не йду.
Я маленька,
Як твій мізинець.
Я сховала в кулак
Велетенську нудьгу,
Як останній тобі гостинець.
Як загублений смак.
Я безмежна, як дим,
Як пісок, що танцює з часом.
Небезпечний дурман.
Ти так близько не йди.
Ти приходь
Іншим разом.
8.12.08.

***
Вдягни манто. Так холодно і сніжно.
Не застудись. На вулиці пурга.
Ти не дивись сполохано і ніжно.
В останній раз ця вимушена гра.

Вже через мить – омріяна свобода.
Не зволікай. Усьому свій кінець.
Вдягни манто. Поглянь, яка негода.
В останній раз ця стежка навпростець.

Стара зима. Незатишно в кімнаті.
На моніторі – спалахи від бра.
Ти вже пішла?.. А я хотів сказати:
«Вдягни манто. На вулиці пурга».
8.05.2011

bagryanceva4.jpg (72.81 Kb)

***
Знову час витікає крізь пальці.
Не лякайся. Це просто вимога.
У химерному світі абстракцій
Не буває завбачених див.

За законами мудрого Бога,
Окрім солі, є цукор на таці.
Окрім тернів, є чиста дорога.
Крім мінору – мажорний мотив.

Знову час витікає крізь пальці,
Розділяючи щастя на крихти.
Безпідставно за втраченим бігти.
Не буває завбачених див.
16.07.2010

***
Ти тільки не сердься. У мене багато справ.
Сьогодні до тебе усі відмінили потяги.
І білий рояль не приймає низьких октав.
І нерви мої застудились від цього протягу.

Веслує чомусь човняр до нічних проваль.
Вже часу немає жаліти за тим, що втрачене.
А знаєш, я тут відучилась дивитись в даль.
Не сердься, будь ласка.
І спробуй
Колись
Пробачити.
5.06.2013

***
А ти знаєш, він пахне ірискою і молоком,
Ніжним затишком рідного дому, пшеничним
колоссям,
Вільним сонцем, яке над дібровами вже розлилося,
Тихим щастям ласкавим, яке неодмінно збулося
І наповнює серце медовим добром і теплом.

Він так солодко спить у колисці ванільних казок.
У квітучі сади перетворює ранки прозорі.
Сповіщає про мир, що наповнює сині простори.
Це розрада твоя і міцна білокоса опора.
Твій синок.
21.07.2016


Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2018.