Ви ще не читали прози Володимира Даниленка?

Ви ще не читали прози Володимира Даниленка?

Володи́мир Даниле́нко народився 13 вересня 1959 р. у с. Туровець Житомирського району Житомирської області. Сучасний український письменник-прозаїк, критик, літературознавець. Голова Київської міської організації НСПУ з 24 січня 2015 року. Володимир Даниленко належить до так званої Житомирської прозової школи.

Автор збірки оповідань «Сон із дзьоба стрижа» (2006), повістей «Місто Тіровиван», «Усипальниця тарганів» (1999), «Дзеньки-бреньки» (1997), романів «Газелі бідного Ремзі» (2008), «Кохання у стилі бароко» (2011), «Капелюх Сікорського» (2010), збірки повістей «Тіні в маєтку Тарновських» (2012), «Грози над Туровцем» (2014).


Твори Даниленка перекладено німецькою, японською, польською, російською, італійською, словацькою, білоруською мовами.

danilenko2.jpg (112.52 Kb)

Читацька рецензія про книгу Володимир Даниленко. Тіні в маєтку Тарновських. Львів: Піраміда, 2012.

Я постійно пантрую на літературні новинки і з насолодою читаю та перечитую те, що пропонує сучасний ринок. А позаяк я дуже перебірлива книжкова миша, то й «погризти» люблю не абищо. Траплялось мені не раз і не двічі, що «зовнішність» у деяких книжок оманлива – під барвистою палітуркою ховалась бездарність або дешеве чтиво. Такі книжки я безжально віддаровувала друзям на поталу чи ще там якийсь буккросинг. А от щодо книжки В.


Даниленка – тут сумнівів не було. Як і з усіма попередніми книжками цього автора, котрі у мене стоять на чільному місці. В. Даниленко вміє чарувати своєю тихою, ненав’язливою і глибокою розмовою, майстерно лавіруючи між чоловічими та жіночими стереотипами, а не протиставляючи їх.

Я із насолодою прогризла цю книжку вздовж і впоперек – і першу, і другу прозу. (Перша називається «Сонечко моє, чорне й волохате»). Це – книжка про все потроху, причому про все так майстерно, що в ній немає нічого зайвого. Безперечно, майстерно написана, продумана і ще й цікаво розказана. І дуже-дуже сучасна.

А ще, що найважливіше – вона УКРАЇНСЬКА, про українських людей і українські міста чи місця. Це – книга справді сучасна й історична, риторична й герметична водночас.


Це книга, яка одночасно сягає вертикалі й горизонталі розуміння, і таким чином становить міцну і довершену систему ціннісних координат світу. І навіть коли її перекладуть іншими мовами, вона не втратить своєї українськості. А це для доброго українського автора дуже важливо.

У Володимира Даниленка є свій стиль, і це вгадується відразу. Читається легко – так, ніби спілкуєшся із розумною людиною, яка не прагне вивищитись над тобою, а тільки переливає те осяйне світло досвіду у твоє розуміння.


Це не протистояння гендерних стереотипів, а намагання зрозуміти чоловіка і жінку в сучасному світі, поставитись з любов’ю до ситуацій, які виникають чи не щодня. І разом з тим – зануритись у першовитоки, в універсальні праглибини людської природи.

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру

Я свідома того, що книжка сподобається не всім, адже там є і містика, і психодрама, і трохи історії, і доволі непростий сюжет. І, що найважливіше, доволі простору для читача стати співтворцем тексту, а не пасивним його пережовувачем. Це книжка для вдумливого і підготованого читача, духовно багатого і з такими ж високодуховними запитами.

Отож і кажу, що гризлося мені дуже смачно.
Саме така структура тексту, образів, мови і літературного рівня є моїми!!! І якщо з такої невеличкої книжки я виписала собі у «Мудрий зошит» більше, як 20 повноцінних цитат, то це вже чогось та й вартує. Ось найкращі з них.

Оксана Кришталева, Львів

danilenko3.jpg (23.07 Kb)

Цитати із прози Володимира Даниленка

Лицарське кохання – це кохання жінки, що зраджує своєму чоловіку з самотнім самцем, якого будь-якої миті можуть убити у поєдинку чи на війні. У такому коханні чоловік накидається на жінку, бо знає, що вона може бути останньою в житті. Звичайно, що це гострі почуття. Він не бачить її заспаною, невмитою і без макіяжу. Не знає сварливого характеру, який вона щодня випробовує на своєму чоловікові. В коханні лицар зриває квіточки, а вся груба робота садівника, пов’язана з доглядом за квіткою, дістається чоловікові. (Володимир Даниленко, «Сонечко моє, чорне й волохате», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 44)

У місті смерть людини не помічають. Я називаю це психологією мурашника, в якому зникнення мурахи ніхто не зауважує. (Володимир Даниленко, «Сонечко моє, чорне й волохате», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 54)

У свої тридцять п’ять років вона не мала особистого життя, тому любила дивитися телесеріали, які замінювали їй чоловіків, дітей та інші клопоти, що бувають у дорослих жінок. Для неї проблеми нашої сім’ї – теж серіал, за яким вона уважно стежить, бо хоче знати, чим усе закінчиться. (Володимир Даниленко, «Сонечко моє, чорне й волохате», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 54)

Для гопника втрата кашкета – це все одно, що втрата чуба для запорізького козака чи смугастої палички для сержанта автоінспекції. (Володимир Даниленко, «Сонечко моє, чорне й волохате», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 73)

Зіпсованість – це те, що з’явилося згодом, а гріховність – те, що було спочатку. В природі жінки. (Володимир Даниленко, «Тіні в маєтку Тарновських», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 107)

Чоловіки консервативні в більшості речей, крім сексу, інтер’єру спальні й жіночої білизни. Доручіть чоловікові самому підібрати інтер’єр спальні й постіль – і ви побачите його справжню натуру. (Володимир Даниленко, «Тіні в маєтку Тарновських», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 119)

Для чоловіка щастя – це коли йому здається, що жінки, з якою він живе, вистачить до кінця життя. (Володимир Даниленко, «Тіні в маєтку Тарновських», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 133)

Мені здається, що без любові людина мучиться в цьому і буде мучитися в тому світі. (Володимир Даниленко, «Тіні в маєтку Тарновських», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 537)

Жінки люблять вчинки на грані поезії і божевілля. (Володимир Даниленко, «Тіні в маєтку Тарновських», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 161)

У поєдинку не завжди перемагає той, у кого сильніші руки чи ноги, а той, у кого сильніший дух і хто для цього народжений. Він був уродженим слугою, а я – воїном, тому я переміг. (Володимир Даниленко, Сповідь джури Самойловича, – стор. 44-45)

Що може бути ближчим у стосунках між чоловіком і жінкою, як не одне на двох ліжко і одна ложка? (Володимир Даниленко, Сповідь джури Самойловича, – стор. 50)

Але де проходить лінія війни в країні, в якій частина вкраїнського люду обусурманена, частина сполонізована, а частина змосковщена? Тоді війна проходить через століття і людські душі. (Володимир Даниленко, Сповідь джури Самойловича, – стор. 52)

Її голос тріпотів, наче метелик над квіткою, жадібно впиваючись почуттями і своєю силою. Заполонивши собою всю вітальню, голос урвався на найвищій ноті, після чого в серванті довго дрижав кришталь. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 59)

Зірка – це скупчення газів, а я, Аліно, просто перекладач. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 61)

Вона була віроломна, як вихор, як ураган, що захоплює із собою і несе життям, змітаючи все на своєму шляху. Невгамовна, сміхотлива, співуча, гостра на язик і п’яна від життя – ось якою вона була в те літо. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 68)

Зрештою, у мистецтві успіх – це не лише талант, а й збіг обставин і просто везіння. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 76)

…любитель дівчат, вареників і поезії… (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 113)

Це був наче ковток свіжого повітря у затхлій залі, наче поява чогось справжнього в театрі фальшу, де всі дурять одне одного, переконуючи, що це і є правда. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 114)

…людське життя проходить у буденній суєті і закінчується раптово, як і почалось. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 133)

Писати треба про те, що глибоко не пережив. Тоді це виходить красиво й романтично. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 173)

У вікні, схожий на надкушений мармелад, висів молодий місяць. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 198)

Співала, як дихала, і її спів був гіпнотичний, ніби вона молилася біля храму друїдів. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 199)

Сумашествие – це психічна неадекватність, а божевілля – це свобода на одну ніч від Бога, від минулого, від моралі. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 214)

Гладіолус – це чоловіча квітка. Він нагадує шаблю і ще одну річ, що є в кожного чоловіка, дякуючи якій людство продовжує жити на крихкій бульбашці, яку називають Земля. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 217)

…у двір зайшло двоє чоловіків. Вони були ніби зроблені зі стандартних блоків, як будинки в спальних районах. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 222)

Красивій жінці важко відмовити, якщо вона дуже просить. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 229)

Дерева вже зачепила осіння позолота, і клени нагадували міцних чоловіків із ранньою сивиною. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 232)

…похорон – це дуже інтимна річ у житті людини. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 235)

danilenko4.jpg (20.46 Kb)

Залежно від кількості тестостерону я поділяю жінок на чотири типи… На пролісків, півоній, калин і хризантем. Пролісок – це дівчина, яка з дитинства почала курити й жити раннім статевим життям… До двадцяти років вона перепробує всього більше, ніж нормальна жінка за все життя. Півонія бурхливо розквітає, у п’ятнадцять стає красунею, та вже у вісімнадцять у неї виростають бакенбарди, вуса, вона втрачає талію, зникає блиск в очах, стає злою, заїдною, сірою і нецікавою, як припалий пилом кущ півонії, з якої обсипався цвіт. Цей тип найчастіше трапляється серед східних жінок. Жінка-калина буває привабливою двічі: в молодості, коли розквітає, тоді краса її неяскрава, але ніжна і свіжа, і в сорок років, коли краса її досягає своєї стиглості. Це особливо поширено серед слов’янок. Але найбільш рідкісний тип жінки – це хризантема. Вона нецікава замолоду, тоді вона худа, хвороблива, обійдена увагою чоловіків, але від сорока до п’ятдесяти така жінка розквітає, наливається соком, на неї починають звертати увагу багато чоловіків. У цей час її розтовстілі ровесниці вже втрачають привабливість і стають бабусями, а для неї саме настають найкращі часи. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 238)

Людей до щастя треба примушувати… (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 239)

Щастя – це улюблена справа, сім’я, будинок, автомобіль, можливість подорожувати, знайомитися з цікавими людьми. Щастя – це свобода. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 239)

Щастя – це жити в сильній країні. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 240)

Що таке людське життя? Жменя піску. Чингісхан давно перетворився на порох, а страх про нього живе. Так само залишиться страх перед нашою армією, перед нашими літаками, танками. Все помре, залишиться тільки страх. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 240)

У цьому світі завжди будуть війни… І в цих війнах, хлопчику, є місце для тебе, якщо відчуєш себе воїном… Тільки ж ти, напевно, розумієш, я мав на увазі не ті війни, де один в одного стріляють. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 246)

Війни за минуле і майбутнє ніколи не припиняться. Ти ще застанеш час, коли в нас буде своя країна, але ніколи не припиняться війни за людські голови і серця. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 246)

Імперії завжди трималися на брехні й жорстокості. А кожна національна історія тісно переплетена з приватними історіями. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 246)

Для народу, який пережив тиранію і кріпацтво, свобода – це порожній звук, а буханець чорного хліба для більшості і значить більше, ніж свобода. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 249)

…для вільних людей свобода потрібна, як повітря, і коли її не стане, вони відразу задихаються. Ось чому за нами постійно стежать… (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 250)

…в неї була якась рідкісна форма алергії на Москву. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 258)

…всі нещастя, які звалюються на людину, приходять або коли вона відхиляється від визначеного долею шляху і починає йти манівцями, або даються, щоб через страждання відкрити в ній потаємні сили і привести до успіху. Тоді найбільше втрата стає найбільшим здобутком, падіння – злетом, а нещастя й особиста драма – п’єдесталом, який возвеличує людину. Цей закон робить мучеників святими, а невдах – успішними людьми. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 262)

Все, що можуть мені дати в цій країні, – це плантацію буряків. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 265)

Знаєте, скільки є в світі дипломованих нездар? (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 265)

В нормальній країні цінується не диплом, а талант. Бідний Джанні Версачі все життя мріяв закінчити хоча б архітектурний технікум, але так і не зміг. Його університетом було мамине ательє, де він навчився створювати свої сукні. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 266)

…ви народилися не в тій країні, не в той час і не в тому місці, і в цьому ваша найбільша драма. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 266)

Які б удари не завдавало життя, людина має сприймати їх з радістю, адже це її життя, її випробування, її вороги, її неприємності. Ось чому ставлять у церкві свічку за здоров’я ворогів, бо вони скеровують людину туди, де вона має бути. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 266)

В історії не буває дрібниць. Кожен аморальний вчинок колись може стати фатальним для села, міста чи країни. Кожне зламане людське життя, кожний знищений талант точить непохитні мури тюрми, доки вони не розваляться. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 267)

Всі наші злети і падіння – це частина нас самих. З часом змінюється наше ставлення до невезінь і упущених шансів. Якби ми тримали в собі гіркоту кожної поразки, то давно б отруїлися життям, але пам’ять має здатність стирати все, що нас обтяжує і травмує. І ця захисна властивість пам’яті допомагає скинути потворний горб нещасливого минулого, щоб не тягнути його в майбутнє, бо кожна людина все-таки заслуговує на кращі миті життя. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 270-271)

Коли між чоловіком і жінкою виникає кохання, між ними встановлюється зв’язок, ніби тисячі невидимих нервів проростає крізь кілометри простору, що зв’язує їх. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 271)

Тут… ритм життя вимірюється жменею розлузаного соняшникового насіння чи пляшкою випитої горілки. (Володимир Даниленко, Клітка для вивільги, – стор. 273)

…насильство одного народу над іншим обов’язково закінчується деморалізацією і розпадом насильника, якщо його кращі люди не розкаються у скоєному. Це вищий закон, якого не вдалося уникнути жодному народу. (Володимир Даниленко, Стигми преподобного Маська, – стор. 302)

Війна з турками – це не війна з німцями чи французами. Потрапити в полон хранцузякам – одне задоволення. Вони тебе культурно повісять чи розстріляють. Ще й погодують перед стратою. А турки здеруть шкіру живцем або засмажать на повільному вогні. (Володимир Даниленко, Череп’яні війни, – стор. 309)

Несамовите кохання нагадує їзду на мотоциклі без гальм із пов’язкою на очах… (Володимир Даниленко, Сміх нічного пана, – стор. 317)

Магія – це наука любові… Жінки це краще відчувають, бо вони ближчі до любові, ніж чоловіки, яких більше вабить дорога. Чоловіки все життя відходять від любові, захоплюючись ідеями і роботою. А жінкам дорога шкідлива. Жінка вирушає в дорогу, щоб знайти чоловіка і свій дім. Чоловік вирушає в дорогу, щоб знайти себе. (Володимир Даниленко, Сміх нічного пана, – стор. 318)

Гжесь ходив згорблений від радикуліту, але мав ясну голову і завжди посміхався, навіть коли в нього було не все так добре, як він того хотів. (Володимир Даниленко, Заєць, – стор. 326)

На голові напівголої Люськи височіла химерна споруда з бігудів, зв’язана білою косинкою. (Володимир Даниленко, Футбол по-туровецьки, – стор. 363)

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2019.