У 2017 виповнюється 10 років з часу зйомок українського фільму «Владика Андрей» про митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. З цієї нагоди ми поспілкувались із актором і музикантом Тарасом Постніковим, виконавцем однієї із головних ролей у цьому фільмі.
– Тарасе, Ви дуже вдало передали образ молодого Андрея Шептицького. Чи легко було Вам як акторові працювати в цій ролі?
– Я мав честь працювати з режисером Олесем Спиридоновичем Янчуком у фільмі «Залізна сотня». Тому мою акторську природу Олесь Спиридонович уже знав. Мене викликали на проби «Владики Андрея», і я відчував, що це мій матеріал, та щось не спрацювало. Минуло трохи часу, і пан Олесь викликав мене на проби знову. Він довго зі мною говорив про цей образ, а потім ми спробували кілька сцен. Завдяки цій розмові, а також безпосередній праці режисера, я потрапив у тональність. Очевидно, проби виявилися вдалими, і Олесь Янчук затвердив мене на роль.
– Як відбувалися зйомки?
– Було задіяно чимало людей. Іноді все доводилось робити швидко. У церкві св. Юра я співав псалми з тамтешніми хористами без репетицій – допомогла музична освіта. На мій погляд, точно вдалася стрижнева сцена молитви в Унівській лаврі, хоча тоді було дуже холодно, на волоссі – повно вологого лаку, на обличчі та руках – грим, тому холод проймав аж до кісток. Окрема тема – як нас вчили їздити на конях. І не тільки їздити, але й правильно падати з коня. Зрештою, для актора кожна роль починається спочатку.
– Як на Вас вплинуло виконання ролі митрополита Андрея Шептицького?
– Насамперед я – актор, тому намагався зіграти живу людину у тих надзвичайно складних обставинах, дослідити причину вчинків, зрозуміти прагнення і цілі тієї високодуховної особистості, розкрити логіку її поведінки. Звичайно, допоміг попередній досвід,але основним вважаю те, що дали мені мама і тато – заслужені артисти України, актори Вінницького музично драматичного театру ім. М.Садовського Людмила Мамикіна і Володимир Постніков. Я ще раз відчув ту високу відповідальність, яку актор має перед суспільством.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Ви вдало поєднуєте ролі в академічному театрі та знімаєтесь у кіно. Де Вам працюється найкраще?–В акторській професії немає такого, коли ти зіграв якусь кількість ролей, піднявся на якийсь певний рівень, і далі вже працюєш з легкістю, і все дається само собою. Звичайно, певний досвід ти отримуєш і це допомагає в роботі, але над кожною роллю ти працюєш, як вперше. І це не просто слова. Іноді заходиш в роботі в глухий кут. Іноді бувають дуже тяжкі моменти і переживання. І якщо, наприклад, вчора був успіх, то він не дає абсолютно ніяких гарантій на завтрашній успіх. Навіть навпаки, іноді відповідальність зростає. Взагалі, говорять, що в театрі актори вчаться, а в кіно реалізують своє вміння. Може й так. Тож я намагаюся вчитись, бо є ще дуже багато невідомого.
– Чи бачите Ви себе у майбутньому як педагога або режисера? Як вважаєте, цікаво буде змінити рід діяльності? Чи, навпаки, Вам добре бути виконавцем ролей і нічого не міняти?
– Я в першу чергу актор. І поки що не бачу потреби кардинально змінювати рід діяльності, мені поки що є що сказати глядачам саме в моїй професії. Педагог, а також режисер, це інші, окремі професії. Для цього треба мати інший талант, цьому потрібно вчитись. Не кожен, навіть хороший, актор чи музикант може бути педагогом. Це стосується і режисури. Хоча я вивчав педагогіку і навіть здавав іспит. Я деякий час працював з дітьми, викладав курс флейти, і це був дуже корисний досвід. А нещодавно я отримав пропозицію йти на курс до одного майстра працювати зі студентами як другий педагог з майстерності актора. Але я відмовився. Це дуже цікава, але відповідальна робота, і якщо цим займатись, то цьому потрібно приділяти багато уваги і часу. А щодо режисури, то кожен актор є режисером своєї ролі. Хоч деякі режисери і вважають, що виставу ставлять тільки вони. Як каже моя мама – що було бачили, а що буде, побачимо.
– А що нового відбулось у Вашому житті останнім часом?
– Нприкінці літа я знявся у фільмі про зону АТО, який має назву “Тримай біля серця”. Сценарій мені дуже сподобався. Тому я і погодився. Я там виконую роль суперника головного героя. Тобто “поганого хлопця”. Мені було дуже цікаво, бо я завжди граю хороших хлопців! А Ви спитайте у будь-якого актора і він Вам скаже, що грати позитивного персонажа дуже складно! А от негідника – це просто величезне поле для гри! Просто кайф!!! І до дого ж так співпало, що зйомки відбувались у Вінниці! Уявляєте? Тож я поєднував корисне з приємним, тому що я так довго не був у батьків з того часу, як вступив до театрального!!!!
Довідка. Тарас Постніков закінчив Вінницьке музичне училище ім. М. Леонтовича, клас флейти, а також Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, спеціальність «актор театру і кіно». Свого часу Тарас був учасником популярних гуртів «Ніч на Різдво» та «Екс-президенти». Він уже знявся у 20 фільмах і став заслуженим артистом України! Зіграв роль молодого Андрея Шептицького у фільмі Олеся Янчука «Владика Андрей».
Якщо хочете більше довідатися про цього актора, то можете завітати на офіційний сайт Тараса Постнікова: taraspostnikov.com.ua.
Дякую за розмову! Бажаю наснаги і нових успіхів!
Спілкувалась Оксана Кришталева
