Ми вдягаємо рукавиці переважно, коли холодно і тільки із практичних міркувань – аби зігріти пальці. Адже відомо, що у наших пальцях – нервові закінчення, саме тому вони такі чутливі до холоду у дотиків. А ще якихось 100 з лишком років тому в Англії, наприклад, усім мужчинам треба було мати щонайменше шість пар рукавиць та знати, коли їх міняти і до якої оказії вдягати. І не лише взимку.
Перші у світі рукавиці виглядали просто: наче невеличкі мішечки для рук, котрі зав’язували на зап’ястях. Такі вдяганки на руки з’явились за кілька тисячоліть до нашої ери у Стародавньому Єгипті. Пізніше у цих „мішечках” зробили окремий виступ для великого пальця. Вчені вважають, що саме у таких рукавицях тоді працювали жінки, аби не бруднити рук. (В такий спосіб продав чині набирають товар у крамницях, надягнувши на руку прозорий мішечок).
Стародавні греки називали людей в рукавицях пустунчиками і неробами. Погода на Балканах тоді була теплою, так що гріти руки не було потреби. Загалом греки вдягали рукавиці лише коли працювали. У Гомеровій „Одіссеї” є фрагмент, де герой застав батька в рукавицях, коли той полов бур’ян. А от у Давньому Римі рукавиці носили практично усі. Римляни захищали руки не лише від холоду й бруду, але й від гарячої їжі. У щільних рукавицях брати гарячу їжу було куди безпечніше, аніж голими руками, а кухонного начиння на зразок ложки та виделки тоді у римлян ще не було.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
У Середньовіччі винайшли свій, особливий спосіб. Рукавиці воїнів швидше виглядали як дитячі рукавиці на великий палець. Більшість були виготовлені із залізних пластинок. Мисливці ж користувались рукавицями зі шкіри. Зрештою, лише середньовічна знать могла розкишенитись на такий атрибут одягу, де було обшито кожен палець. Окрім того, вдяганку на руки розшивали срібними та золотими нитками, прикрашали коштовним камінням.
Згодом рукавиці стали важливим доповненням до одягу, мірилом достатку та символом влади. Єпископи одержували свою пару вдяганок на руки, коли вступали в сан, а лицарі з ними присягали на вірність. Представникам середньовічних міст вручали рукавиці на знак того, що вони могли користуватись особливими привілеями. Приміром, дозволом на торгівлю, збір податків та карбування монет. Видачу рукавиць супроводжував лист, завірений королівською печаткою. Навіть судді брались до роботи, попередньо одягнувши рукавиці.
Звісно, особливу роль відвели рукавицям, які носили середньовічні лицарі. Страшну образу означала кинута в обличчя чоловіча рукавиця. За це одразу ж викликали на поєдинок. А рукавичка, яку лицар одержав у подарунок від прекрасної дами, була ознакою прихильності та симпатії. Одержавши такий подарунок, лицар носив дамську рукавичку і вдень, і вночі, почепивши на поясі або у спеціальному мішечку на шиї.
До ХІІ століття у Європі з’явилась спеціальна професія – рукавичник, котра була неймовірно почесною. Треба неабиякого уміння, аби пошити вдяганку за формою руки, та ще й підкреслити принади або приховати недоліки: короткі пальці візуально видовжити, широкі руки – „звузити”, підібрати колір і матеріал.
Ренесанс мало що змінив у ставленні до цього модного аксесуару. Рукавиці, як були, так і залишились модними, дорогими, вишуканими. Їх робили із льняної тканини, шовку, шкіри, розшиваючи сріблом та золотом, перлами і самоцвітами. Наприкінці XV ст. особливим шиком було бризнути на рукавиці трохи парфумів.
У XVI ст. у багатьох країнах світу правила етикету були строгішими, аніж закони, і мужчинам по кілька разів на день доводилось знімати свої тісні рукавиці та знову їх одягати. У рукавицях мужчинам не личило: вітатися (обмінюватись рукостисканням), перебувати на похороні, святкуваннях і в церкві. Знімати рукавиці треба було і в присутності короля. Згодом рукавиці робили уже не такими тісними, та все ж деякі мужчини відмовились носити їх на руках і прилаштували на поясі – повного обмундирування вимагав тодішній етикет.
Як свідчать сучасники Наполеона, до 1806 року колекція полководця налічувала понад 240 пар рукавиць.
Жіночій половині людства поталанило більше: тут не було особливих вимог чи заборон. Для виготовлення дамських рукавичок використовували: атлас, мереживо, ніжно вичинену шкіру, гудзички і вензелі, золочені вишивки й аплікації… Однак, справжньою сенсацією у світі рукавиць стала зміна їхньої довжини. Як тільки у дамському гардеробі з’явились плаття на короткий рукав, рукавиці помітно «поповзли» вгору – аж за лікті. Принцип виявився простим: чим коротший рукав, тим довші рукавиці.
Основоположницею нової моди називають королеву Єлизавету І, котра ще у далекому 1566 році на офіційній церемонії в Оксфорді з’явилась у рукавицях, що сягали ліктів. Однак, для широкого вжитку вони стали придатні лише наприкінці XVIII ст.
У ті часи чоловічі рукавці також не пасли задніх… Причиною стала мода на довгі мереживні манжети, які практично закривали руку. Носити одночасно і рукавиці, й манжети було занадто. Мужчини, довго не вагаючись, відмовились від рукавиць. Та все ж, у спорядження французьких мушкетерів рукавиці залишились, – точніше, одна із них: для руки, яка тримала шпагу.
Зацікавленість до рукавиць відродив Наполеон Бонапарт. Він був великим поціновувачем цієї деталі одягу і вважав, що саме рукавиці додають мужчині войовничості та пристойності. Як свідчать сучасники Наполеона, до 1806 року колекція полководця налічувала понад 240 пар рукавиць.
Нові модні тенденції ХІХ ст. повністю прибрали із чоловічих рукавиць прикраси і зробили їх строгими, аскетичними. Основний акцент перенесли на крій та матеріал. Багаті піжони замовляли собі рукавиці одночасно у кількох майстрів: один викроював, інший зшивав. Усе робили вручну.
Справу рукавичників полегшив англієць Джеймс Вінтер – у 1807 році він сконструював машину для пошиття шкіряних виробів. Таким чином рукавиць у багатих власників було значно більше, адже шили їх швидше. Для жінок теж було чому порадіти – в моду увійшли рукавиці без пальців або так звані «мітенки».
Останній спалах зацікавлення рукавицями вибухнув всередині ХХ ст. Чудові актриси минулого: Сара Бернар, Вів’єн Лі, Одрі Гепберн та Мерилін Монро носили дивовижні рукавиці. Сучасні рукавиці суто практичні, і особливої цінності не становлять. Є, звісно, рукавиці для спортсменів, лікарів, електриків та усіх тих, хто не хоче мерзнути в пальці. А ще кажуть, що прийде такий час, коли рукавиці можна буде собі набризкати аерозолем просто на руки, а потім змити вдома гарячою водою.
підготувала Оксана Кришталева
