Книга Лесі Воронюк “Записки на зап’ястях” створена у призабутому жанрі – поезія у прозі. У мереживі окремих історій переплетено долі кількох героїв, і все це пов’язано спільними думками про майбутнє країни, в якій їм доводиться жити, про наше місце у всесвіті та цінність життя.
Леся Воронюк – одна з ініціаторок всесвітньо популярного свята “День вишиванки”, який уже понад 10 років святкують щороку у третій четвер травня. Окрім цього Леся – співавторка фільму “Спадок нації” та інших цікавих молодіжних проектів.
Поезія у прозі Лесі Воронюк “Записки на зап’ястях” видана у 2010 році у чернівецькому видавництві “Книги-ХХІ” і складається із, власне, “Записок…”, алегоричної історії “Мукомол” та психологічної прози “Скажені”.
. .
Людські обличчя міняються кожної миті, а я шукаю ідеального і детально виписаного природою героя… (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 8)
Кури золотих яєць не несуть, а жовто-блакитні сорочки вночі у шафах все ондо світяться червоним, бо душі до причастя не ходили, режими прали, а себе вибілити не змогли… (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 9)
Ще не знаю, хто ми і чи з’являться коли-небудь у нас за плечима нарости з пір’ям, але щось уже мотлошиться в голові, лоскоче в грудях, і хочеться стати таким високим, щоб обпекти долоні об сонце, а потім заживлювати їх вишневим глеєм чи перев’язувати виноградними лозами. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 10)
Але люди кажуть, що з мене будуть люди, і хочеться бути кимсь і відрощувати пір’я на спині. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 14)
…чоловіки не люблять досконалих дівчат, бо почуваються з ними, як оброслі мохом каменюки у м’якій талії річки. Шкода, що більшість мужчин не вміє думати глобально, бо лишерозумні жінки народжують розумних і гарних дітей. Чоловіки думають лише про пиво, політику і футбол. Їхня ідеальна жінка повинна вміти робити три речі: мовчати, цьомати скрізь і… мовчати. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 17)
Міста запам’ятовую тільки за запахами, бо більше нічого від них не залишається. Київ чути вітром і метром, Львів – корицевим морозивом, Тернопіль – весняним дощем. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 18)
Осінній Львів хочеться облизувати як медяник. Для нього осінь не шкодує ані жовтків, ані хризантем, ані кориці. Тут добре бути. Тут добре думати. Тут є про що думати. Тут є за ким шкодувати. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 19)
Істин не буває нових, бувають забуті… (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 35)
Грудень трясе вим’ям, повним снігу. Якби він був коровою, дава би ціле відро морозива. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 38)
…демократія розпусна, як весна у березні – захлиніться повінню свободи, нехай повінь зірве береги! (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 39)
Врешті розумію: любити – ще не означає бути разом, це просто любити. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 42)
А я вирішила бути сильною. Лиш дурна жінка ставить перед собою такі завдання. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 49)
Вона дивилась на нього такими великими очима, як планети. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 59)
Згадала, як колись цілував мої пописані зап’ястя, руки, очі і лоба, тільки в губи не цілував, бо називав янголом, а янголів у губи цілувати не прийнято. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 62)
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Ніщо так не повертає до тями і не загострює чуття, як музика. Музика хвилями довібровує до мозку, розкладає його на ноти-тони і пускає нотними рядами. Мозок вивільняється від ваги свинцевих думок, наповнюється ритмом. Тільки ритм треба вибрати добрий, такий, щоби давав наснагу, а не журбу. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 67)
Вокзали – безхарактерні перевалочні пункти життя. Шукаєш настрій, а знаходиш тільки пустку. Хвилювання і чекання хоч і сильні, та не основні. Основні їх передумови. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 77)
Народити любов – ще не пронести її крізь все життя. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 80)
Якщо ти дивишся на землю зверху, ти – ще не Господь, а семикласник на уроці географії, який намагається знайти Гваделупу десь за Чорним морем. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 83)
У його кучері можна безкінечно вплітати волошки, а на долонях засіяти поле соняхів. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 85)
…спить одна на великій подушці серед зошитів і книг і знає, що у всесвіті існує куляста досконалість, яка, на жаль, передбачає досконалу самотність. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 86)
Згадую ту гірську лагуну під водоспадами, яка колись снилася нам водночас, і ми купалися в ній разом. Та доки ти шукав перлину в мушлях, душа моя перетворилася на русалку. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 90)
Жодної кихти жалю не осіло в шлуночках його серця. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 93)
Як воно бути тілом сонця? А його серцем? А його душею? Як же то бути абсолютним теплом без відносностей? Як може бути абсолютним теплом той, хто не знає, як ним грітися? (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 104)
Повертатися буває складно. Люди вміють вчити не любити їх. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 108)
Коли жінка один-єдиний раз втрачає велику любов, більше ніколи не стає світлою. Може бути шаленою, прекрасною і навіть п’янкою на смак, але тільки не світлою. Жінка, як стоватка, – перегоріла і ремонту не підлягає. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 109)
Це була та пора, коли гойдалки в дворі вже порожні, яблука – великі й солодкі, а небо – прозоре й сумне. Це була та пора, коли до нового відліку ще ніби далеко, але цей час – ідеальний для роздумів про прожитий рік. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 112)
Коли нещасливий, шукаєш себе у переломностях, ідеях, роботі, країні. Страшно хочеться робити світ довершеним. Коли у всесвіті з’являється одна маленька людина поруч, яка стає щастям, не хочеться більше нічого. Стаєш егоїстом, бо міняєш безмежно важливі цілі на життя поруч із кимсь для свого задоволення. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 118)
Навіть коли допомагаєш людям зовсім безкорисливо, все ж задоволений своїм внутрішнім статусом, до того ж сподіваєшся, що десь трохи вище озонових дір твої добрі вчинки хтось занотує у безкінечній книзі буття. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 118-119)
Суспільство робить крок вперед не тоді, коли тільки молодь прогресивна і сполохана. Цього мало. А тоді, коли предки дають добро і благословення на зміни або ж коли ті предки вмирають. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 121)
Уночі почуваємося такими маленькими у свідомості космосу, особливо коли дивимося в небо і кроками відмірюємо дорогу до місяця. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 128)
…молитва – набагато інтимніший стан, аніж будь-який інший. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 128)
Десь у світі живуть мільярди людей, мідій і цвіркунів, а ми стоїмо посередині між Альфою і Омегою і тримаємо всіх їх у пригорщах. (Леся ВОРОНЮК, Записки на зап’ястях, – ст. 132)
Уважно читала Оксана Кришталева, Львів
