Юрко Ґудзь. Афоризми.

Юрко Ґудзь (1956-2002) - український поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ, мандрівник із Житомирщини. Він залишив нам у спадок кілька надрукованих книжок і чудові афоризми, які з роками не втрачають своєї цінності.

Пропонуємо вам життєву мудрість із творів Юрка Ґудзя, ретельно прочитану і занотовану із книг "Замовляння невидимих крил" (2001) та "Барикади на хресті" (2009). Обидві книги побачили світ у тернопільському видавництві "Джура".

Ті, кого ми любимо, не вмирають. Щовесни вони приходять до моєї хати й стоять попід вікнами, поміж цвітіння дерев і янголів молодого саду.

Вони вже ніколи не покинуть мене саму. (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 14).

...хтось великий і добрий за руку виводить її з хати, нахиляється до неї, щось шепоче на вухо, дівчинка тихо сміється, знімає поношену куфайку, скидає важкезні кирзаки й одягає собі поза плечі білі крила розквітлих вишень... (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 14).

Бо завжди було так, що любов не знає своїх глибин, аж поки не прийде час прощання... (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст.

42).

Бо справжня творчість завжди лишається безіменною, і кожне наше слово, звернене вчасно і не всує до іншої людини, не менш важливе, ніж довершений живописний шедевр. Звичайне слово людської розмови. Бо скільки людей гине тільки від того, що в них нема співрозмовника. Від нього може загинути світ... (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 51).

...А хто його знає, що властиво, а що не властиво тим дітям, і які сновидіння, які краї бачать вони, ледь з'явившись в чорно-білий наш світ? (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 57).

...так радо я віддав би всю мудрість незворушних даосів, усю просвітленість від спалених буддами бажань за єдиний дотик до твого сумного тіла... (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 67).

Сніг зберігає в собі вчорашнє світло, сніг щоранку вертає мій зір, мою спроможність дихати на повні груди, так добре, глибокий вдих, повільний видих... (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 71).

Ранок, у свіжовипраній білизні гуляє вітер: махають рукавами полотняні сорочки, чиясь душа здалеку повертається до тебе... (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст.

73).

Падає сніг і не знати кому він належить: чи то небу, звідки він йде, чи то землі, на яку він приходить... (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 83).

...жінці легше знайти чоловіка, аніж собаці нового хазяїна. (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 116).

...педагогіка однієї епохи, вже прожитої людством, може виявитись негодящою й навіть шкідливою для іншого часу... (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 132).

Та поміж усіх слів невимовним залишається ціле життя... (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст.

134).

Зима - наймилосердніша пора року... То лиш здається, що вона невмолимо жорстока... Зима відкриває нам зовсім інший простір і час, нероз'єднаний на уламки минулого і майбутнього, вона дарує нам свою рятівну тишу, безмовність своїх напівсонних торкань, дає можливість перевести дух і дочекатися Різдва... (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 140).

Бо ж кожна зима - то відлік нового часу, що починається і завершується теплим дотиком Твоїх долонь... (Юрко Ґудзь, Замовляння невидимих крил, - ст. 159).

Так починається наше повільне занурення в глиб обірваної колись розмови - над темною прірвою теплої ночі. (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 23).

...він нічим уже не відрізнявся від нормальних людей - ні своєю пам'яттю, ні своїм забуттям... (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 37).

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

...люди так само перетворюються на рослин: якимось дивним чином у їхніх сонних артеріях з'являються хлорофілові зерна, їх стає чимраз більше, й ось вони зовсім витісняють із крови червоні кульки гемоглобіну, шкіра набуває зеленкуватого, ніби підсвітленого зсередини, прозорого відтінку, стає легше дихати й уже по-іншому сприймається світ... (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 41).

...людина перетворена в ієрогліф очікування приходу зими... (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 43).

Ось так, досить гарно і тихо, починається зима - моя улюблена пора року. В ній є щось від життя після смерті. Уповільнене проживання дитячих і дорослих спогадів. (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 68).

Вдома - це значить там, де навіть чужі люди звертаються до тебе - "сину..." (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 69).

Зимовий ліс схожий на тіло жінки, яку ще любиш, котра ще впускає тебе в свої потаємні сховища... (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 70).

...найбільші події людського життя: народження, любов, смерть - відбуваються поза і над часом... (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 77).

...ніщо не щезає звідси: ті, хто любив нас, ті, кого ми любили, залишаються біля нас набагато ближче, аніж це можна уявити, приходять частіше, аніж це дозволяють закони земного часу й простору... (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 123).

Ми як боги приходимо в цей світ, і приводять сюди нас жінки, тримаючи за руку над урвищем відчаю і страху, виводять звідти стежками своїх потаємних марень і мрій, через пустощі смертельно втомленої плоті... Завдяки їхній непоказній любові ми живемо вічно, тільки надто швидко забуваємо це й все гінше, що вони встигли відкрити нам... (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 133).

...коли любиш, то все продовжується й після смерті... (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 163).

Реальність - то лише привід, лише тло і підґрунтя для здійснення небачених ще дивовиж... (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 190).

Людське життя уподібнюється божевільному конвеєру, на якому за одиницю часу необхідно встигнути якомога більше, якомога швидше - виробити, спожити, перетравити, спорожнитися, - й знову по колу... В оцих пацючих перегонах втрачається найголовніше: можливість безпосереднього спілкування з Небом, можливість тихої розмови з дитиною і Богом, похованим в тобі... (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 200).

Найбільше, мабуть, що ми отримуємо від дітей, то можливість саме такого пригадування. Можливість пригадати себе нерозірваного, не затоптаного ще чобітьми державних парадів, можливість нагадати собі того, яким хотів і міг бути... (Юрко Ґудзь, Барикади на хресті, - ст. 219).