Авжеж, йдеться про епатажних людей, котрі вражають оточення шокуючою поведінкою, порушують соціальні норми, привертають увагу незвичним одягом і жестами, зухвало поводяться там, де інші воліли б бути законослухняними. Не бракує їх і в сучасному мистецтві. Та життя було б не таким цікавим, якби у ньому зовсім не було епатажних людей.
Епатаж із французької epatage перекладають, як «скандальна витівка». Це — продуманий вибрик або зухвале поводження, що суперечить прийнятим в суспільстві правовим, моральним, соціальним і іншим нормам. Більшість пересічних громадян вважають таку поведінку непорядною і нерозумною.
І попри те, що у багатьох епатаж викликає сміх, обурення й цілковите неприйняття, його помічають і навіть потайки схвалюють. Чому? Тому що він дивує і провокує, кидає виклик і збурює емоції. Люди, котрі одержали вдосталь хліба, прагнуть яскравих видовищ.
Шалений успіх епатажного мистецтва призвів до того, що епатаж згодом став невід’ємною складовою багатьох творів авангардного та постмодерністичного мистецтва, індустрії моди, сучасного театру, деяких політичних кампаній, рекламних, торговельних акцій тощо.
Епатажною поведінкою і висловленнями відрізнявся художник-сюрреаліст Сальвадор Далі. Зокрема, він сам привселюдно уголос розмірковував про свою геніальність, а також заявляв, що «сюрреалізм — це Сальвадор Далі». За своїми ознаками епатаж дуже близький до андеґраунду – див. детальніше
Кому потрібен Андеґраунд ?
А втім, як далеко може зайти у своїх фантазіях скандальна витівка і чи є межа, за яку її не пустить здоровий глузд? Либонь, все-таки є, і це опінія громади або думка більшості суспільства. Суворий цензор – наші усталені стереотипи – вчасно і деколи дуже доречно зупиняють скандальні витівки і не дають їм вийти за межі дозволеного. Не здивую, коли скажу, що з-поміж епатажних людей чимало диваків, особин із акторськими здібностями, нереалізованих у житті, демонстративних типів.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Важливо, аби прояви епатажу не шкодили здоров’ю, не викликали бурхливого осуду громадськості, не чинили наругу над чиїмись політичними, релігійними чи особистими переконаннями, не принижували людської гідності та не засмічували довкілля.
У кожному із нас сидить маленький і суворий цензор, який постійно пильнує межі здорового глузду. Цей суворий цензор-контролер дозволяє нам епатує настільки, аби ми могли щоразу повертатися до звичного життя.
Епатажна витівка має бути внутрішнім переконанням. Якщо ж хтось уперто когось наслідує, то він буде не епатажною зіркою, а пересічним посміховиськом. Тому добре поміркуймо, чи варто привертати увагу, якщо її годі втримати?
