Якби стіни уміли говорити, то розказали б нам про те, що бачили та чули. А ще, можливо, показали б нам ті рани, які на них залишив не тільки час, але й людська байдужість. Часові дозволено руйнувати. Людині – лише творити, прикрашати землю. А ще – берегти створене і примножувати добро своїх предків. Так є у світі, але не завжди – у нас. Особливо із такими унікальними спорудами, як українські середньовічні замки. Усі знають Олесько, Підгірці, Золочів, Свірж, Старе Село, але мало кому відомо про те, що у Поморянах також є замок. Вірніше – те, що могло б ним називатись.
Поморяни знаходяться за 30 км від Золочева, на межі Львівської та Тернопільської областей (колишній Зборівський повіт Галичини). Селище розташоване у долині річки Золота Липа, що витікає на сході з невисокого узгір’я Вороняк і її притоки Махнівки. На захід і на південний захід простягаються великі мішані ліси. Поморяни оточені невисокими горами. Гарна місцина – справжня відрада для відпочинку і перспектива для туризму. Найбільшою гордістю Поморян завжди був тамтешній замок. Завжди був, та чи є зараз?
Для туристів я б запропонувала два варіанти оглядин: перший – із міцно заплющеними очима, а інший – із широко… заплющеними очима. (Побачивши реалістичні картинки, буде непереборне бажання заплющити очі). Перші залишать у пам’яті той замок, яким він був (і, можливо, буде після реставрації), інші – переконаються у реальності, що прозирає крізь діри.
Поморяни сьогоднішні – це відгомін доброї слави і руїни, які залишились: тріснуті стіни замку під дірявим дахом і занедбаний парк. Щоправда, кілька років тому волонтери таки взялися за Поморянський замок.
Одразу ж за воротами замку – старий польський костел, в якому служать месу. На головній площі Ринок стоїть будинок-примара. З фасаду видно, що був він колись гарним, з ліпниною. Виявилось, що це – міська ратуша.
Трішки історії
Перші поселення у Поморянах виникли у сиву давнину, бо вже у XIII ст. тут існував замок українських шляхтичів Свинок, що його збудував Миколай Свинка, одержавши від короля Казимира значний кусень землі над Золотою Липою. Містом Поморяни стали ще у 1456 році із тижневими торгами, а у 1504 р. здобули магдебурське право. Уже в XVI ст. Поморяни були добре укріплені оборонним валом, так що в 1498 р. татари не змогли захопити це місто. У 1648 р. Через Поморяни проходили козаки полковника Кривоноса і козаки корсунського полковника Морозенка.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Через три роки Поморяни навідала моровиця – чимало мешканців повмирало. (Звідси – одна із версій назви Поморян). На честь цього козаки спорудили тут дерев’яну церкву св. Богородиці, яка зберігається дотепер (Горішня). Інша назва Поморян – це присутність Сарматського моря, яке відійшло на південь і залишило по собі цілий шельф подільських печер, та було це понад 20 мільйонів років тому.
Власники Поморян (а разом із тим і замку) часто змінювались. За бабці Австрії тут порядкував Козловський і Радивили. Замок на той час був уже наполовину зруйнований, однак Еразм Прушинський його відновив, збудував і ратушу. Його син Йосиф відреставрував замок всередині, покрив бляшаним дахом, зібрав цінну галерею понад 10000 полотен, добірну бібліотеку, значну колекцію монет та спорудив теплиці. Після смерті Йосифа Прушинського усе це пропало. Без сліду.
Під час Першої світової війни у місто прийшли росіяни і встановили там свої порядки. Влада швидко мінялась, і вже у 1918 році тут панували українці. Відновила свою роботу місцева „Просвіта”, запрацював аматорський гурток. Згодом не забарились і перші арешти, а там підіспіла Друга світова війна. У 60-х роках ХХ ст. Поморяни стали селищем. Поодинокі потуги навести лад, зберегти саму споруду розбились об тверді пороги кон’юнктурних радянських кабінетів… Гадали, що хтось матиме з цього особисту вигоду… Та й взагалі, яка могла бути приватна власність у ті часи!?
Ми ходили по замкових руїнах і намагались перелетіли думками у ті часи, коли тут було гарно і доглянуто. Мабуть, жоден господар, якої би національності він не був, не дозволив би так нищити збудоване та виплекане роками.
Якщо пригадуєте, то у Підгірцях після 1939 року вже не було на що дивитися. В часи панування колгоспів там влаштували туберкульозну лікарню, передавши замок на баланс тодішнього Міністерства охорони здоров’я; у Свіржі хотіли зробити щось на зразок будинку відпочинку, – мало не спаскудили стіни паровим опаленням, та так все й кинули – лежить дотепер.
Золочівський замок у часи Другої світової був катівнею, а потім – сміттєзвалищем. Велика дяка львівським студентам-ентузіастам, котрі кілька років тому вивезли звідти кілька КАМАЗів сміття, розчистили зали і допомогли Миколі Бандрівському в археологічних розкопках. Олеський замок перекроїли до невпізнання і нафарширували експонатами за принципом „з миру по ниточці”…
Спробуймо уявити собі, як би розцвіли Поморяни, коли б цей замок перетворити на готель чи санаторій, прибрати територію і мати з цього не лише прибутки, але й користь! (Принаймні, так чинять у всій цивілізованій Європі, де збереглося багато унікальних замків). Не вірите!? Далеко їхати не треба – 8 км за Перемишлем (у Польщі) є чудовий Красічинський замок, резиденція династії Сапігів. У ньому зараз – європейський готель, виставкові зали і чудова винарня.
Що судилося Поморянському замкові: загинути від людської байдужості чи стати гордістю нашої архітектури та відреставрованою історичною пам’яткою!? Кажуть, що будувати нове – значно легше, аніж укріпляти старе. Можливо й так, але Поморяни заслуговують на те, аби стати хоч і маленьким, але культурним осередком. А приводом для цього нехай буде ювілей — 580 років! А це все-таки чимала історія!
