У чому секрет такого колосального світового успіху українця Богдана Гаврилишина? У чому феномен його активності та успішності аж до 90-ліття? напевно, у правильному ставленні до життя і вмінні аналізувати та дивитись на світ позитивно.
Богдан Гаврилишин пригадав випадок зі свого українського дитинства: “Я ходив до школи до сусіднього села, проводив там півдня, тож мама завжди давала зі собою бутерброди. А одного разу, після Великодня, вона спакувала розкішні канапки — зі шинкою, з ковбасками. І от коли я розгорнув їх у класі, побачив голодні очі моїх однокласників. Бутербродів тих на усіх не вистачило, але я поділив їх на рівні шматочки і роздав усім. Досі, досі пам’ятаю, як ті голодні очі засвітилися. Ніхто, звісно, не наївся, але усі були щасливі. І тоді я зрозумів, що давати — це набагато більше, ніж брати. З цією думкою я живу усе життя”.
Перша робота емігранта Б. Гаврилишина була складна – лісорубом у Канаді, в Північному Онтаріо. Щодня рубали й сплавляли ліс, було важко, але раділи й із такої роботи. Згодом опинився в Торонто, де познайомився із двома братами-українцями, які тримали невеликий готель. Так став барменом.
Уже в Торонто почав серйозно вчитися, не лише за книжками, а й спостерігаючи за людьми. З нуля, не знаючи на початку ні слова англійською, таки вступив до Університету Торонто.
Одна із життєвих позицій Б. Гаврилишина: “Надзвичайно важливо бачити добро в людях. Всі ми розуміємо, що в кожній людині є як добрі риси, так і злі. Важливо бачити перше”.
Довідка про Богдана Гаврилишина
Богдан Гаврилишин народився 19 жовтня 1926 року у містечку Коропець, Тернопільська область. Вчився три роки у початковій школі в с. Жизномир, потім — у Бучацькій, Чортківській та Дрогобицькій гімназіях.
Під час ІІ Світової війни у 1944 року Богдана забрали до Німеччини. Після 1945 р. перебував у таборі для переміщених осіб, через 2 роки виїхав до Канади. Там працював лісорубом, організовував вечірні класи для українців, діяв у профспілках.
1952 р. здобув ступінь бакалавра, 1954 р. – магістра спеціальності «Інженер-механік» в Університеті Торонто. У 1954–1960 рр. обіймав посади з дослідництва, інженерної справи, менеджменту в Канаді. З 1960 р. — мешканець Швайцарії. 1976 р. здобув ступінь Ph. D. з економіки у Женевському Університеті. У 32 роки він став професором у Женеві.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
З 1988 року працював на громадських засадах в Україні. Від здобуття Україною незалежності став радником кількох Президентів України, прем’єр-міністрів, голів Верховної Ради.
Майже тридцять років Б. Д. Гаврилишин присвятив Міжнародному інституті менеджменту МІМ-Женева. Очолював посади Директора з навчання (1960—1968 рр.), директора Інституту (1968—1986 рр.), почесного науковця (1986—1989 рр.). У Женеві він викладав такі дисципліни, як економічний розвиток, керівництво міжнародними операціями, світове бізнесове середовище, управління державами та ін.
1990 року заснував Міжнародний інститут менеджменту (Київ). У 1996–1997 роках — директор Міжнародної академії довкілля (Женева). Проводив семінари, головував на конференціях, читав лекції в університетах для груп фахівців та на міжнародних конференціях в більш, ніж 70 країнах.
Член Пласту — Національної скаутської організації України від 1940 р., належить до куреня Лісові Чорти від 1946 р. У 2006—2008 рр. — голова Крайової пластової ради — законодавчого органу Пласту. Заслужений діяч науки і техніки України (1992 p.).
У 2010 р. заснував Благодійний Фонд «Богдана Гаврилишина», місією якого є підготовка критичної маси молодих українців, які на власному досвіді вивчили як функціонують найкращі країни Європи, та зможуть утворити критичну масу людей, яка трансформує Україну. Помер 24 жовтня 2016 року в Києві у віці 90 років.
Підготовано за інтернет-джерелами
