Про музичну сферу із Юрком Зеленим можна говорити годинами, і це буде лише маленька дещиця всього цікавого, пережитого і передуманого. Зрештою, у дискусії народжується свіже бачення. Не кажу вже про те, що після авторитетної думки можуть помінятись й музичні смаки співрозмовника.
Юрко Зелений – менеджер гурту Joryj Kłoc, музичний критик і аналітик, автор питомо українських новотворів і емоційний співрозмовник. Йому зовсім не однаково, яким шляхом і на які манівці йде українська музична культура. Проаналізувавши та дослідивши причини музичних віянь, Юрко розповів, чому ми слухаємо те, що нам пропонують і ще кілька важливих “чому”, які стануть вектором нашого успіху завтра і позавтра. Либонь, так.
– Юрку, яка музика Вам подобається? Що слухаєте найбільше?
– Мені подобаються всі стилі, які мають етнічну складову. Насамперед, європейські. Саме тому я погодився стати розпорядником гурту Joryj Kłoc. Цей гурт окреслився тим, що вишукує давні співанки і надає їм модернове звучання. Автентика у чистому вигляді цікава жменьці людей. Але якщо цю автентику осучаснити, то вона здобуде значно більше коло поціновувачів.
Я виріс на західній музиці – американській, канадійській, європейській. Тепер розумію, як вони випереджають нас. У них вже багато років існують культові гурти й виконавці, які об’єднують кілька поколінь. Наприклад, Enigma, Deep Forest, Enya поєднують у собі класику, традицію і голос. На жаль, у нас смаки старшого покоління дуже різняться від того, що слухає молодь.
– Що скажете про український (не)формат часів Незалежності?
– До 2016 року український виконавець був у підпіллі. Почалися зрушення лише відтоді, коли на радіо впровадили квоти на укр. музику. Протягом 26 років Незалежності прокацапські ЗМІ системно і регулярно насаджували несмак і не пускали до людей якісного українського продукту. І не лише в музиці. Я кажу в культурі загалом.
Наприклад, в середині 90-х канал 1+1 починав перекладати фільми українською. Цей канал заснували люди творчі, які прийшли з кіномистецтва. Все було гарно, поки не змінилися власники каналу, які принесли докорінну іншу політику. Ще один приклад – канал ІНТЕР – той завжди був філією ОРТ(Общєствєнноє російскоє тєлєвідєніє). В нас досі в Україні немає рентабельних телеканалів. По-суті телебачення просуває політику і “русскій мір”, усе це ведеться під буцім як медіа-бізнесу. Кажуть, що український теле-продукт неприбутковий. Але чому тоді в такій малій Чехії рентабельно знімати телесеріали, а в нас – ні?!
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Але ж окрім телеканалів тепер є всемережжя (інтернет)?
– Телеканали досі залишаються дуже потужною силою. За кордоном пенсіонери уже давно інтегровані в сучасні технології. А нам треба цього чекати ще щонайменше 10-15 років. У кожній хаті досі є телевізор, який активно переглядають. А далі у всемережжі шукають те, що вже «засвітилоси» на телебаченні. Це – статистика.
– Але ж молодь все одно більше черпає інформацію із всемережжя? Музику слухає не з телевізора…
– Сучасні діти виросли у сім’ях, де дивились кримінальні серіали і слухали музику з телевізорів. Не дивно, що молоде покоління шукає кацапський реп і орієнтується на ще ту совкову культуру. Наприклад, польські підлітки слухають свій реп, у них не було такого засилля чужинської культури. Ми також мали свій мелодійний український реп (Rollix з Херсону, Новий Час з Куп’янська, і так далі), але ці виконавці зникли, бо не витримали конкуренції.
Щоправда, для молодих українських гуртів є перелом – ті, кого не пускали на телебачення, знайшли стежки у всемережжя. Тільки зараз, коли запровадили радіоквоти на український продукт, всі прозріли – скільки у нас гарних пісень. Тепер кожна 3-тя чи 4-та пісня має бути українською.
– Тобто, нарешті настав прорив у цій сфері?
– Прорив є у кожній країні, але далі кожен прорив передбачає підтримку і розвиток. А в нас це скоріше вибухи прориву. Так, фестиваль “Червона рута” 1997 року породив Тартак, Катю Chilly, ТНМКонго. Потім усе почало відверто чавитися. Це – не що інше, як лінгвоцид – гнітять лише за те, що співаєш українською. А причина такого явища у тому, що найпотужнішими медіа у нас досі закеровують людці, для яких є рідною саме «руццкая культура» з її примітивним «русскім рокам» та попснею.
Ще один потужний прорив був у 2009-2010 роках. Легким розчерком пера В’ячеслав Кириленко домігся того, щоб обов’язково дублювати фільми українською мовою у всіх кінотеатрах. Від так фільми йшли на телебачення та у всемережжя. І це дало свої плоди.
– Який музичний жанр, на Вашу думку, витягне Україну на світовий рівень? Чи ми й далі будемо ділитися на категорії: джаз для старших, попса – для молодих?
– Джаз – не для старших, а для людей певного рівня і смаків. Можливо, це в Україні на джазові концерти ходять люди середнього і старшого віку. За кордоном на джазових концертах багато молоді. Є цілий зріз взагалі аванґардистської культури! Також за кордоном старші й молодші разом ходять на рок-концерти, бо там виступають гурти, які об’єднують кілька поколінь. У нас таким єднанням поколінь був концерт у 2006 році – виступ “Братів Гадюкіних”, які об’єднали 4 покоління українців.
– Чи є в Україні якісна попса?
– Звичайно, є. Це співачка Ілларія, Каша Сальцова (гурт “Крихітка Цахес”) – це мейнстрим. ONUKA – також мейнстрим. Є гурти світового рівня. От, скажімо, два гурти DakhaBrakha (на етнічній основі) та Dakh Daughters (фрік-кабаре) успішно виступають у світі. Щоправда, стиль кабаре більше зрозумілий багатому суспільству, де люди прагнуть розваг і видовища. Українська публіка не в стані зараз сприймати таку музику, хоч вона цікава і якісна.
Нам потрібно навалу української попси, щоб кожен підліток цитував не лунатіка-монатіка, а тексти з українським смислом. І те, що діти слухають дешеву кацапську попсню – упущення батьків, які свого часу не привили дітям доброго музичного смаку. Дітям треба вмикати якісну музику у 5-6-річному віці, і тоді вони не будуть кидатись на дешеву чужинську музику.
Дякую Вам за розмову. Бажаю успіхів і неймовірних знахідок!
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
