Українці як хлібороби шанобливо ставились до жнив, адже зібраний урожай був показником, чи буде що їсти до наступного року.
– Жнива або косовицю називають гарячою порою.
– Косовиця – дуже відповідальний період, який великою мірою залежить від погоди.
– Припадають жнива на саму середину літа, коли у сонячні погожі дні достигають злакові культури.
– До слова, те саме стосується і заготівлі сіна: його слід не лише скосити і висушити, а й сухеньким скласти на горище.
– Окрім жита, пшениці, ячменю і вівса у гарячу пору збирають зеронобобові та круп’яні культури.
– Пора косовиці та обмолоту не має ні свят, ні вихідних – багато що залежить від погоди. Тому важливий кожен погідний день.
– У наш час збір урожаю має суто практичний характер. На допомогу людям приходить відповідна техніка. У давнину довкола жнив чи косовиці відбувались певні ритуали, а злакові збирали вручну.
– У докомбайнову епоху період жнив поділявся на початок або зажинки, власне, самі жнива і кінець або ожинки чи дожинки.
– Обжинки святкували гучно і весело, попиваючи пива-меди та співаючи хвалебних пісень багатому урожаю та всім силам, як до цього спричинилися.
– Жнива присвячували язичницькому богові Спасу. Також залишали на полі пожертву – так звану Велесову бороду.
– Наші пращурі вірили, що бородою Велес сягає землі, а в тій бороді, увитій шовком та сріблом-золотом, «тяга земна», джерело рослинності, життя і всіляких сил. За це кожний господар пошановував бога, залишав під час обжинків на кінці ниви пучок колосся — «Велесові на бороду».
– У Святу ніч разом із Спасом, богом врожаю, приходив бог Велес до господаря в двір.
– Женці ставали до роботи зі сходом сонця, при зустрічі говорили один до одного «Помагай Біг». На ниві господар звертався до вищих сил про допомогу і захист врожаю. Перехрестившись починали серпами жати. Ввечері додому йшли дуже повільно, щоб чути «як нива співає».
