Українці шанобливо ставились до природи і не зрізали ялинку на свята заради кількаденних розваг. Саме тому вони на почесне місце в домі ставили дідух, а долівку застеляли соломою.
Українці, які тисячоліттями були тісно пов’язані із землею і аграрним циклом, прив’язані до рідної землі, шанували і те, що ця земля родить. Зауважте – не що росте на землі, а що землиця родить. Бо для наших предків земля була Великою Матір’ю, яка всіх годує.
Від погоди і врожаю залежав добробут родини і процвітання роду. Власне, тому в період різдвяно-новорічних свят у домі ставити сплетеного із колосся пшениці, жита або вівса дідуха.
Дідух – дід, старійшина роду, найповажаніший символ багатодітної родини. Відповідно, солома – баба, яка вистеляє долівку і зігріває хату своїм теплом.
Дідуха ще називають колядником, королем, снопом-раєм, колядою. Для наших предків це була не просто прикраса, а пожертва богам і подяка за добрий врожай. Ось чому дідух — символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберега роду.
Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Задовго до зими, українці залишали на полі так звану велесову бороду – нескошений сніп, який прикрашали стрічками. Потім з нього робили дідуха, прикрашали засушеними квітами, горішками, монетками і кетягами калини, а на Святвечір вносили до хати.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Дідух стояв на чільному місці (на покуті) аж до Йордану або Водохреща, після чого його спалювали. Наступного року виплітали новий. Спалення дідуха символізувало, що душам померлих вже час повертатися на небо.
Саме в час перебування дідуха в оселі мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти. Тому на Багату кутю для покійників клали біля Дідуха ложки, де начебто мають перебувати душі пращурів. На ніч поруч ставили й коливо (виготовлену з меду й приправлену кутею страву). Так мало тривати доти, допоки сніп перебуває в оселі.
. . . . . .
Із запровадженням християнства дідухові надали трішки іншого значення. Ісус Христос народився у яскині (печері) і Новонародженого поклали в стаєнку, де було сіно. Адже там тримали тварин. Поєднання цих двох символів примирило язичницькі та християнські символи.
