Цьогоріч славетній українській поетесі, авторці багатьох текстів пісень, Анні Канич, виповниться рівно стільки, що її можна буде назвати “довгожителька”. Дві поважні дати: 50 років творчої діяльності й 90-річний ювілей Анни Михайлівни! Спілкуючись із поетесою, можна тільки дивуватись, наскільки щирою, оптимістичною і шляхетною є наша ювілярка!
Більшість пісень ювілярки заслужено вважають народними, адже підспівують їх під час концертів дорослі й зовсім юні.
У затишній оселі Анни Михайлівни – як у рукавичці: двері з меншого покою ведуть у ошатний садочок, де добре думається у затінку винограду. На столі – книги, диски і фото. А по телевізору – записаний у1989–1991 роках на ЛТБ фільм «Автограф. Пісні Анни Канич» про творчість поетеси, який майстерно відзняла Галина Ярема. Впізнаємо відомих виконавців: ось ансамбль «Мальви» (кер. Наталка Кулинич), солістка Інеса Братущик, яка стала лауреатом фестивалю ім.
В. Івасюка, а після короткого інтерв’ю із Анною Михайлівною – Марія Кирилюк співає: «Пам’ятай, сину», «Паперова лялька», «Компліменти» та інші. А ще виступає тріо «Крайня хата» – виконують «Пісню Лади», співачка Оксана Білозір, саксофоніст Роман Хабаль, ансамбль «Смерічка», Зеновій Гучок із піснею «Букетик фіалок», Мар’ян Шуневич із «Перелесником». Чимало із тих пісень я пам’ятаю з дитинства і мимоволі підспівую. Закінчує фільм І. Братущик піснею «Неопалима купина».
Першою виконавицею пісень Анни Канич була Марія Байко. Згодом пісні Анни Канич прикрасили репертуар Івана Мацялка, Богдана Цісінського, Наталки Карпи, ансамблю «Галичина», «Ватри», октету «Орфей» і багатьох дитячих колективів – «Щасливе дитинство» (згодом «Галицька перлина»), «Мартин хор», «Дзвіночок», «Писанка», «Родзинка» та інших.
Цікавою і незабутньою стала для Анни Канич співпраця з Ігорем Білозором. Навесні 1985 року поетеса написала пісню «Музика і ти», яку Ігор виконував у дуеті з Оксаною. А от «Голубий сніг», текстом якого завершується автобіографічна повість Анни Канич «Волошки серед терну», був написаний саме в той пік, коли Ігор з Оксаною розлучались. Пісня вже була практично готовою, коли Ігор попросив переробити останній куплет для чоловічого голосу. І виконав її сам. Ця пісня також звучить у згаданому фільмі, а зйомки відбулись у зимовому Шевченківському гаї. Примітно, що дитинство Анни Канич проминуло неподалік Шевченківського гаю на вуличці із чепурною назвою «Утіха».
Розпитую Анну Михайлівну про родину. Цікаво ж, у якім середовищі зростав талант майбутньої поетеси, ким були батьки? Чим живуть її діти і внуки?
Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру
Анна Канич: Дідусь був війтом у Солонці, мав 9-ро дітей. Одного з них, хворобливого Петруся, хотів відвезти вчитися до гімназії. Пішов купатись і втонув.
Бабуся залишилась з дітьми сама. Моїй мамі Насті тоді було 12 років. Петруся відвезли до лікаря Овчарського. Це був особистий лікар Івана Франка. Мама взяла зі собою й Настуню.
Бездітне подружжя Овчарських попросило залишити на виховання мою маму. Звісно ж, дівчинку брали до театру Заньковецької, де Овчарські мали власну ложу, і моя мама пригадувала, як після спектаклів розігрувала вдома те, що побачила на сцені. Можливо, цей мистецький хист передався й мені. Весілля моєї матусі було в Народному домі, в тій самій кімнаті, де згодом відзначали 25-річчя моєї пісенної творчості. Батько мій, Михайло Канич, родом із Карпатських гір, був офіцером у австрійській армії, але згодом працював експедитором у приватних фірмах. Мама була вдома і займалась дітьми.
Молодший брат Святослав – заслужений тренер з футболу. А старший брат Роман був керівником підпілля ОУН Львівського медінституту. Його вбили у березні 1944 року. Згодом я написала вірш «Святвечір без тебе», присвячений Романові. У 1948 році вже мала кілька списаних грубих зошитів. Тоді розпочалась хвиля арештів, в університеті заарештували мого найкращого друга. Я тоді навчалась на філології. А коли мама побачила, що гебісти вже підходять до нашої хвіртки, вкинула зошити в піч. З тих найперших віршів пам’ятаю лише кілька: «Ліщина», «Пам’ять серця»...
Попервах я хотіла займатися тільки творчістю, але не побажала хвалити партію. Тоді довелось би кривити душею, що суперечило моїм внутрішнім переконанням, тому й пішла на педагогічну роботу. Працювала навіть вихователем у колоніях для неповнолітніх. Саме там вдалося поєднати педагогічну і творчу роботу – писала сценарії для виступів і творчих вечорів. Пісень не складала аж до 1968 року. Першою моєю піснею була «Метелиця». Музику до неї написав Анатолій Кос-Анатольський. Пісняркою я стала несподівано. На «Новорічному вогнику» 1968 року читала поезії. Серед них прозвучав і текст «Метелиці». Це було 27 грудня, а вже через ніч Кос-Анатольський написав музику. Уперше «Метелиця» була надрукована в івано-франківському «Прапорі» 1 січня 1968 року. Пісенний доробок за сорок років у мене чималенький. 150 пісень я мала у 2003 році. Зараз, мабуть, ця цифра добігає до 200.
Моя донечка Богданка народилась на Святвечір. Вона – найближча мені людина, найкращий друг у житті. За фахом Богданка – лікар. А от внучка Олеся Олекшій – навчалась у Львівській консерваторії. Власне, Олеся написала музику до пісень «Тайна любові», «Козацька мадонна», «Мій Львів», «Молитва», «Заворожу», «Шахиня» та інших. Онук Роман закінчив Львівську Політехніцу. Чоловік Богдан Кобилюх був інженером-конструктором, як писали про нього, «від Бога», автором понад 20 винаходів – автоматів розсипних матеріалів. На його розробках працюють послідовники на теренах колишнього Союзу.
Запитую в Анни Михайлівни, із якими цікавими людьми, із якими композиторами доводилось їй зустрічатись на життєвих дорогах і перехрестях? Адже сказане, напрацьоване, передумане і досягнуте в один фільм не уміститься. Так, як неможливо обійняти небокрай, так і творчість нашої славетної поетеси не вдається умістити в одну статтю. Втім, найяскравіші спогади…
Анна Канич: досить плідною і успішною стала наша співпраця із Сергієм Петросяном. Чимало пісень написала Наталя Колач-Кулинич. Гарними й успішними стали пісні, музику до яких написав Юрій Варум. А ще – Віталій Кобринович, Марія Помірча, Марія Шалайкевич, Ігор Хома. Їх багато – усіх не перелічити. Знаєте, виконавці завжди звертаються до мене, а це – стимул писати. Ось послухайте-но тільки, як гарно написав музику Сергій Котовський до пісні «Вишиванка». Він хоч молодий, але дуже здібний, вже створив кілька мюзиклів.
За вікном вулиці Лисенка, на якій живе Анна Канич, уже вечір. Чудовий теплий вечір без дощу. Анна Михайлівна проводить мене аж до воріт – і ми прощаємось, уже як давні друзі, як родичі. І мені хочеться співати: «Найкраще місто на землі для мене ти, мій Львове!» Також – на слова Анни Канич.
Оксана КРИШТАЛЕВА, Львів