Людмила Мамикіна – актриса, викладач, збирач говірок і не тільки…

mamikina1.jpg (63. Kb)Про цікаву роботу, захоплення і втілення у життя – в розмові із Людмилою Мамикіною, актрисою, викладачем сценічної мови Вінницького училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича. Усі ми, люди, цікаві, насамперед тим, що не схожі одні на одних – і не тільки ззовні, а й усередині. А особливо, коли говоримо. Пригадуєте, як герої п’єси Бернарда Шоу «Пігмаліон», професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг відгадали, звідки людина, добре знаючись на говірках та діалектах? Отож-бо, любі мої читачі! У п’єсі англійського драматурга йдеться тільки про дещицю місцевих англійських говірок, а якщо охопити всю Україну? Уявіть собі, якими цікавими, а подекуди й дивовижними постають такі слова?! А яким цікавим може виявитись створений актором образ у виставі, якщо він використає в мові героя елементи говірок чи діалектів, якщо це буде доречно і буде допомагати розкриттю образу героя. Частина 1.
Коштовне намисто.
Про це, та й не тільки про це, я мала чудову розмову із п. Людмилою Мамикіною, заслуженою артисткою України, актрисою Вінницького академічного муздрамтеатру ім. М.Садовського і викладачем сценічної мови Вінницького училища культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича. – Людмило Михайлівна, як довго Ви досліджуєте говірки? Як застосовуєте на практиці, викладаючи предмет «Сценічна мова»? – Мені, як професійній актрисі, доводилось багато гастролювати, ми обїздили майже весь Радянський Союз, були і за кордоном.

І звичайно ж гастролювали у всіх куточках України: в містах, районних центрах і селах. Чули різні місцеві говірки і діалекти, і для мене завжди було дуже цікаво спілкуватися з людьми. І в своїй роботі над ролями, якщо це було доречно, використовувала особливості місцевої мови. Наприклад, в ролі Маргаритьки з вистави за п’єсою Юрія Мокрієва “Чиє ж то весілля” . І коли автор приїхав на прем’єру вистави, то сказав, що кращої і цікавішої Маргаритьки він не бачив у жодному театрі! Я використовувала в цій ролі діалект Сумщини. Народилась я у Львові, прожила там до 4 років, а потім батьки перевезли мене у Вінницю. До речі, коли я вдруге потрапила у Львів аж у 21 рік, то пішла на вулицю Стефаника і одразу впізнала будинок, в якому ми мешкали. Театральну студію при драмтеатрі ім. Герцена закінчила в Тюмені, інститут мистецтв ім. Котляревського – у Харкові. Понад 10 років працювала в Сумському театрі драми і муз.
комедії ім. Щепкіна, а з 1984 року й дотепер працюю у Вінниці. Отож, як бачите, назбирався серйозний і багатющий фактаж, який хочеться впорядкувати, освіжити і передати своїм учням.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

Зрозуміло, що я, як викладач сценічної мови, вимагаю від студентів щоденної роботи над оволодінням літературною мовою, тому що це разом з майстерністю актора є основою професії. Але для розширення «багажу» майбутніх акторів, ми працюємо над мовною характеристикою образів. Працюю над тим, аби укласти і видати методичний посібник (або й повноцінну книжку) про наші говірки. Знаю, що в Україні такої роботи ще немає, особливо для майбутніх акторів.
(Авжеж, говірки і діалекти досліджують студенти-філологи, але їхні напрацювання так і залишаються науковим здобутком невеликого кола зацікавлених, – ОК). Особливості мови та вимови успішно вивчають у Голлівуді – у них навіть є спеціальна дисципліна. Свої діалекти шанують і використовують французи, німці, росіяни. А наші говірки – то наш мовний скарб. – Тобто, йдеться про те, щоб оживити і збагатити педантичну і вишколену сценічну мову? –Сценічна мова – це головний засіб виразності майстерності актора. Кожен актор повинен уміти діяти і взаємодіяти за допомогою мови, тримати увагу глядача, мати хорошу дикцію, і цього я навчаю своїх студентів. – А як студенти ставляться до вивчення говірок? – Їм цікаво. Їм подобається створювати яскраві характери ще й за допомогою говірок і діалектів. Частина 2.
Ціна промовленого слова.
Окрім викладацької роботи Людмила Михайлівна знана глядачам за ролями у численних виставах: Оленка – “Голубі олені” Коломійця, Мар“яна –“Потомки запорожців” О. Довженка, Анхела – “Дама невидимка” Кальдерона, Аксінья “Тихий дон” Шолохова, Настя “Титарівна” М. Кропивницького, Емілія – “Емілія Галлотті” Лессінга, Алкмена – “Бог переночував у цьому домі” Фігейреду, Дуенья – “Дуенья” Шерідана, Тетяна – “Суєта” І. Карпенка-Карого, Мірабелла – “Циганський барон” Й.
Штрауса, баронеса – “Сільва” І. Кальмана, Чураїха – “Маруся Чурай” Л. Костенко, Памела – “Дорога Памела” Дж .Патріка, няня – “Дядя Ваня” А.Чехова, Пруденсія – "Дім Бернарди Альби" Ф.Г.Лорки, Єгорівна - "Осіння мелодія" В. Селезньова, Сюзон, Шанель - "Вісім люблячих жінок" Р. Тома. Ганна – Безталанна Карпенка-Карого. Людмила Михайлівна представила свою роботу як режисер-постановник у авторській роботі “Без надії сподіваюсь” за однойменним твором Лесі Українки. Неодноразово брала участь у радіовиставах. А ще у доробку Людмили Михайлівни – написаний кіносценарій, який чекає свого щасливого втілення. Принаймні, журнальний варіант кіносценарію було б цікаво почитати знавцям уже тепер. – Окрім того, що Ви – актриса й викладач, знаю, що Ви ще й мати двох чудових синів, один з яких Тарас Постніков, актор столичного театру ім. І. Франка, заслужений артист України, кобзар, а інший, Богдан Постніков – музикант, скрипаль, артист вінницького академічного камерного оркестру, Ваш чоловік, Володимир Постніков, також актор, заслужений артист України. Чи легко поєднувати професійне та особисте життя? – Для актриси мати двох дітей, та ще й із невеликою різницею у віці, це велика розкіш. Але ж акторську професію я вибрала сама, бо завжди цього хотіла. Усе життя доводилось поєднувати роботу із навчанням та вихованням дітей. Це непросто. А тепер, коли дивлюсь на своїх дорослих дітей і ще зовсім маленьких внуків, душа радіє. І внукам хочеться віддати ще більше уваги і любові. Синам Тарасу і Богданові вишила сорочки, а тепер вишиваю внукам – Святославові й Оленці. – То у Вас залишається час і для вишивання? – Не вистачає, однак вишиваю. Вишивати мене навчила мама Галя. Я коли була маленька, то часто сиділа коло неї і дивилась як вона шиє і вишиває. Часи були непрості, але люди збиралися до когось гуртом, вишивали, співали, а ми, діти, заслуховувались. Коли Святослав був менший, то такі цікаві слова говорив, а я їх усі записала – потім йому покажу, як виросте. Спілкувалась Оксана Кришталева

..
Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2021.