Міфічний реалізм художниці Вікторії Ковальчук

Міфічний реалізм художниці Вікторії Ковальчук

Коротка довідка. Вікторія Ковальчук народилась 1954 в Ковелі, на Волині. Художник-графік, ілюстратор, дизайнер, літератор. Живе і працює у Львові. Її батько Володимир Петрович - службовець, мати Марія Петрівна - лікар. Любов до малювання у Вікторії Ковальчук проявилася із раннього віку, вона з дитинства відвідувала різні художні гуртки. У 1972-1978 роках навчалася у Львівському поліграфічному інституті ім. І.

Федорова. Авторка працює в декількох літературних жанрах – пише казки, новели, притчі та повісті. viktoriya_kovalchuk2.jpg (16.5 Kb) Перші ілюстрації п. Вікторії вийшли в радянські часи – тоді, коли якість друку була не настільки високою, аби передати всю красу барв і відтінків. Тоді була інша перевага – все-таки державні видавництва не пропускали «халяви», хоч і не могли представити доброї поліграфічної якості. Уже в 90-ті роки ХХ ст. вийшли друком вірші Богдана-Ігоря Антонича, «Бузиновий цар» Ліни Костенко і Букварик. Кілька років тому – проілюстрована книжка Надії Репети «Сонце, вітер і хмаринки», а потім – «Вовк і семеро козенят», «Про фею Дорофею», дитячі вірші Ігоря Калинця, Богдана Стельмаха, «Рожева мрія» Кості Гнатенка.

Вікторія Квальчук: душа кожної культури унікальна, я відчуваю, що належу до слов’янської культури, символи якої надихають, гріють. Звідки це відчуття? З ди-тин-ства! От приклад: я дуже люблю прикрашати малюнки орнаментами, вони насичені символами і часто-густо змістовні. У початковій школі було прийнято колись оформляти домашні роботи бордюрами – орнаментованими лінійками. Скільки їх намалювала мені моя мама – не злічити! Причому, вона завжди старалася створювати їх тематичними, на тему весни, осені, літа, Нового року, на тему різних казок! Як це було цікаво і повчально для мене! Вікторія Ковальчук переконана, що любов до книжки повинна йти від батьків і прививатися дітям ще у дошкільному віці. Хіба ж може бути щось краще, аніж спільно погортати книжку, почитати її, уважно порозглядати картинки? А якщо це книжка-забавка, то й побавитися разом. Коли син Вікторії Ковальчук ще був зовсім маленький, вона йому багато читала. Син підріс, пішов до школи і сам навчився читати, але самостійно до книжки не тягнувся. Тоді п. Вікторія придумала читати йому книжки частинами, потім «навмисно» зупинялась на цікавому фрагменті і казала, що має багато роботи, тож нехай далі він читає сам. Це – гарний приклад для сучасних батьків. Вікторія Ковальчук: буває так боляче, що починаєш приколюватися. Приколізм для мене – це не понти мажорів, це не епатаж гламурів, це зброя: приколю-колю травинкою, сніжинкою, хвостиком пензлика, вмоченого в слізку безпритульного цуценятка-кошенятка-пташенятка-дитятка.

Майже у кожного художника є своє особисте гасло, яке визначає напрямок творчої дороги. Моє: «Усім вистачить місця під сонцем, головне, щоб тінь від нас не була занадто темною і довгою».

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру

Ілюстрації п. Вікторії можна розглядати годинами і щоразу знаходити нові цікаві символи. Малюнки настільки детальні й продумані, що розкриваються на різних рівнях розуміння. Звичайно ж, діти сприймають їх щиро і захоплено, а дорослі дивуються із того, що в одну картину можна втиснути міфологічне бачення світу.

Недарма стиль Вікторії Ковальчук називають «міфічним реалізмом». За кожною ілюстрацією вибудувана ціла система цінностей. Вікторія Ковальчук: знайомий художник сказав: «Сьогодні йдеться про переоцінку цінностей». Ні, не згодна, варто наголосити, що сьогодні відбувається ВТРАТА цінностей. За «булку з ковбасою» ми втрачаємо людяність, а такі риси, як скромність, смиренність, доброчесність, цнотливість сприймаються скоріше як нікчемний анахронізм. Герої дня – бандити, шахраї, повії, хіба що з приставкою «супер».
Невже минув час Маленького принца, жертовної любові, християнських чеснот? Питаю всіх! У відповідь – закехане дихання поспішаючого люду. Сідаю за стіл і поринаю у світ наївний і радісний, простий, як ковток молока чи сонячний зайчик на мережаній фіранці. viktoriya_kovalchuk3.jpg (503.86 Kb) Якось в одному з інтерв’ю мене запитала журналіст: «Нині побутує думка, що дитяча книжечка має бути перш за все комерційним продуктом, а її першорядна роль формування світогляду маляти, ніби за завісами. Чи можна цьому протидіяти? І яким має бути «обличчя» новонародженої дитячої книжечки? Питання дуже болюче. Перш за все – книга не є продуктом, наша мова засмічена споживацькими термінами, що викривляють суть речей. Книга – ВИТВІР, створений цілим колективом ентузіастів і професіоналів, що люблять свою справу. Від цього треба відштовхуватися, на це треба орієнтуватися. Не буду оригінальною, коли скажу, що ідолом сучасності стали гроші, вони заступили тонку постать духовності і звідти з’явилася потвора – кіч, обивательський смак натовпу, вибачте, сільський гламур. Коли малюю для дітей, то ніколи не намагаюсь підлаштуватися під них, це, по-перше й неможливо, радше навпаки: ніби беру їх на руки і хочу підняти над землею, над життєвою заяложеністю. У моїх «дитячих» малюнках присутні роздуми, можливо і недосяжні для дитини, але сильнішою, ніж розуміння, є та любов, з якою малюю картинки для неї. Світогляд дитини формується не тільки книжками, а передусім щільністю духовного простору, у якому дитя розвивається. Треба мати мужність і високі орієнтири, щоб чорне і біле називати своїми іменами. Це одна з передумов протидії комерціалізації нашого життя. «Обличчя» дитячої книжки повинно бути добрим, фантасмагоричним, несподіваним і… здоровим, з рум’янцем. Подобаються вишукані, деталізовані ілюстрації в розкішних виданнях, але часто ловлю себе на тому, що з насолодою роздивляюся «простенькі» книжечки з наївними, трохи незграбними, але теплими і дотепними малюнками. Зразу відчутно, скільки любові вкладено у них. Що стосується електронної книги – не можу не підкреслити, що людство не готове адекватно сприймати нові форми подачі літератури, повторюся – читання електронки не має того сакрального змісту, що читання традиційної книги. Звідси спостереження – сучасна людина довше 5-10 хвилин не може утримати увагу на будь-чому. Я не педагог, не вчитель, але мене чомусь часто питають, як віднайти місточок від дорослого до дитячого серця? Місточка не треба шукати. Його нема, бо нема прірви, що розділяє дорослу людину від дитини. У кожній людині живе дитина. Мені багато років, в мене є життєвий досвід, багато читала, багато дивилася і бачила, так, що зір зіпсувала (жарт), слухала, чула, аж вуха в’яли – от і вся різниця між дитиною і дорослим. Якщо багато образ набралося, якщо вважаєш, що заслуговуєш набагато більше ніж маєш, якщо гадаєш, що тебе ніхто не розуміє – така людина, дійсно, не зможе намалювати хорошу книжку для дитини, спілкуватися з нею. Пиха заважає створювати дитячі малюнки, та й просто радіти життю. Художник розуміє, що, як вже поцілував тебе Бог – твоя місія не прагнути слави й добробуту, а поділитися тим, що тобі дано… Дякую Вам, п. Вікторіє, за цікаву розмову! Нехай Вам гарно працюється у прийдешньому році! спілкувалась Оксана Кришталева
Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2019.