ОКСАНА ЛЕВИЦЬКА ― ПРО СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

― Оксано, ти уже багато років викладаєш гуманітарні дисципліни студентам. За цей час, либонь, склалась усталена думка про те, що таке сучасний український літературний процес і кому він потрібен?
Так, Оксано, працюю з літературними курсами і справді уже давно, майже два десятиліття, проте, переважно це курси історії літератури ― української та світової, які, на жаль, потроху витісняються із філологічних навчальних курсів. Щодо сучасної літератури, то вивчаємо її зі студентами ― майбутніми редакторами, видавцями та журналістами ― уже також тривалий час, але про вироблення чогось усталеного годі говорити. Якщо в історичному аспекті вивчення літератури ми можемо умовно спиратися на певний літературний канон, досліджувати його або сперечатися, чи можливе вивчення історії літератури як таке, але все ж певний сталий корпус творів є, то із вивченням сучасної літератури (і української, і світової), маємо щороку нові дискусії, обговорення, пропозиції від студентів, що ж таки встигнути прочитати та обговорити. Отож важливо насамперед виробити орієнтири, критерії та навички критичного читання, і головне ― не пробувати охопити неохопне.
Ти запитуєш, кому ж потрібен сучасний літпроцес? Думаю, питання радше риторичне.
― Авжеж, ти й сама багато читаєш, аналізуєш, порівнюєш. Які, на твою думку, цінності закладено в сучасних текстах і яких цінностей там не має бути?
Я дуже вибіркова в читанні сучасної літератури, бо «зіпсута» класичною і маю дещо завищені очікування. Коли йдеться про велику прозу мабуть, довше обираю, що прочитати, аніж читаю. Це здебільшого світова література. Поезію ж читаю принагідно і значно більше і частіше ― така внутрішня потреба та ритм часу, але здебільшого це українські поети.

― Існування тексту в різних формах ― це виправдано чи все-таки первинною має бути книжка, процес читання і робота уяви?
Не маю стереотипних уявлень про первинність тексту чи книжки, адже створення художнього твору в усній формі і сприйняття його на слух чи в інший спосіб теж може бути первинним, а його книжкове втілення мати вторинний характер. Навіть якщо не заглиблюватися в прадавні часи дописемної, потім доґутенберґівської, а за нею й доцифрової епохи, у сучасному світі існування різних форм тексту є звичним явищем. Наша уява однаково працює, коли придумує тексти до вімельбухів, сприймає аудіокнигу на слух чи розглядає артбуки, і чим різноманітнішим буде життя твору літератури чи іншого виду мистецтва, тим цікавішим буде його інтерпретація в нашій свідомості. Я за різні способи сприйняття інформації ― через книжкову форму, електронні пристрої, аудіоверсії, коміксові чи інші адаптації, екранізації та інсценізації… Проте в сучасному мультимедійному світі все частіше хочеться заглибитися у процес читання власне друкованої книжки задля повернення втраченої лінійності сприйняття твору.
― Як подати українські літературні тексти, аби сучасних розбещений інформацією підліток захотів її пізнати? Зокрема, як переконати сучасну молодь, що класика ― актуальна і що своїх класиків треба знати попри все?
Питання, на яке, мабуть, найскладніше дати відповідь. Воно радше не у площині методології викладання, а в загальніших ідейних питаннях. Важливо, аби кожна дитина, яка навчається, розуміла, що знання рідної літератури, як і мови та історії, є важливою складовою гуманітарної освіти, необхідною умовою розвитку особистості.
Дякую тобі за цікаву змістовну розмову. Бажаю тобі натхнення і часу на все важливе.
Спілкувалась Оксана КРИШТАЛЕВА, Львів
Вам сподобалася стаття? Підтримайте україномовне видання: Ваша допомога дозволить нам працювати для Вас і надалі!
➡ Приват 4149629353047269
➡ Monobank: 4441114410047144
➡ PayPal: uimcbiz@gmail.com
Дякуємо!
23.06.2018