10 неймовірних віршів та пісень про вишиванку

10 неймовірних віршів та пісень про вишиванку

vishiv3.jpg (84.68 Kb)

***

Розкажи, вишивальнице-юнко,
Що за барви в узори кладеш,
Яку ниточку голкою в’юнко,
Мов за мрією, вправно ведеш.
— Перша ниточка — бачите? — синя,
Поруч неї — шитво золоте!
Вони творять удвох воєдино
Знамено України святе.
Як поглянеш —милуєшся. Гарне ж!
Тріпотіти йому од вітрів.
Тризуб золотом вишию — Герб наш,
Символ Волі з минулих віків.
Я дівча українського роду.
Довкіл мене вкраїнська земля.



Майори ж ти, наш прапоре, гордо,
Величавий і зблизька, й здаля!

Євген Зозуляк


vishiv2.jpg (86.26 Kb)

ДВА КОЛЬОРИ

Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами,-
Сорочку мати вишила менi червоними i чорними,
Червоними i чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотнi, в душi моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
Мене водило в безвiстi життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.
Менi вiйнула в очi сивина,
Та я нiчого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.

Дмитро Павличко



СОРОЧКА-ОБЕРІГ

Вишивала мама синіми нитками, —
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, —
запалали маки у пшениці влітку.
Оберіг-сорочку вишила для сина.



Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.
Шила-вишивали хрестики зелені, —
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.
Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.
Оберіг-сорочку вишила для сина.


Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.

Леся Вознюк


vishiv1.jpg (112.11 Kb)

***

З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
Чорну та червоную нитку клала.
Ой та чорна ниточка — то страждання,
А червона ниточка — то кохання.
Тому чорна ниточка часто рвалась,
А червона ниточка легко слалась.



Як піду я ввечері на гулянку,
Подарую милому вишиванку.
Бери, мій соколику, і не сердься,
Будеш ти носить її коло серця.
З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
В тую вишиваночку душу вклала.

Микола Сом



ЧОРНА ВИШИВАНКА

Десять років горіла земля у людей під ногами.
Десять років стогнала земля від ворожих чобіт.
Десять років карпатське село вже не спало ночами,
Десять років чекало синів своїх біля воріт.

Кожен день за селом у лісах скреготять автомати.
Кожен день умивається ранок в гарячій крові.
І холодної темної ночі до нашої хати
Принесли молодого хлопчину брати лісові.

А коли партизана Карпати покликали сині,
І коли вже нарешті настав розлучатися час,
Він сорочку свою позоставив на пам'ять дівчині:
"Нехай носить твій син і нехай пам'ятає про нас".

Приспів:

Чорна-чорна була та сорочка, чорніша від ночі.
Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля.
Чорна-чорна була та сорочка, як хлопцеві очі.
Чорна-чорна була, як моя українська земля.

Довго-довго лежала сорочка у маминій скрині,
Довго-довго чекала пошани, людського тепла.
І нарешті настала пора: я вдягнув її нині;
По щоці у бабусі тихенька сльоза потекла.

І в душі зазвучали ніколи нечувані струни,
І сама мимоволі розпрямилась гордо спина.
Що б не сталось зі мною і де би у світі не був я,
Передам ту сорочку онукам своїм і синам.

Приспів:

Чорна-чорна вона, та сорочка, чорніша від ночі.
Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля.
Чорна-чорна вона, та сорочка, як хлопцеві очі.
Чорна-чорна вона, як моя українська земля.

слова і муз. Олександр Шевченко

виконує Наталя Самсонова



МАМИНА СОРОЧКА

Мені сорочку мама вишивала
Неначе долю хрестиком вела
Щоб лихих стежинок не шукала
І до людей привітною була
Виконуй доню – мама говорила
Життя закони, істини прості
Не зраджуй землю, що тебе зростила
Не залишай нікого у біді

Приспів:

А сорочка мамина біла-біла
А сорочка мамина серцю мила
А сорочка мамина зігріває
Я її до серденька пригортаю

Літа неначе птахи пролітали
Матусі коси дивом зацвіли
І я сорочку білу вишиваю
Як вишивала матінка мені
Виконуй доню – мама говорила
Життя закони, істини прості
Не зраджуй землю, що тебе зростила
Не залишай нікого у біді

Приспів.

слова і муз. Наталії Май



***

Україно моя вишиванко
Ти мій біль, моя мука і доля;
Я без тебе як день без світанку,
Я без тебе, як жайвір без поля!

Приспів:

Вишиванко моя, вишиванко,
Смерекова вишнева жага,
Ти далеких Карпат полонянка,
Ти Дніпра мов хвиля жива;
Я по світу іду в вишиванці
Аж дивуються ген журавлі,
Хай встрічають в веселій багрянці.
Україна іде по землі.

Україно моя вишиванко
Ти тернова моя голубінь,
Хай святиться навік світлий ранок
І серпневого дня височінь.

Слова: Григорій Булах

Музика: Олександр Злотник

виконує Дмитро Яремчук



ВИШИВАНКА

Вишийте, матусю, вишиванку,
Де барвисті квіти розцвіли.
Ті, що милували коло ганку,
Ті, що найдорожчими були!

Приспів:

Вишита калина обігріє сина,
Птиця на калині сум-журбу склює...
Моя Україна, моя солов'їна,
Хай не перев'яне вишиття твоє!

Хай в годину ранньої розлуки
Вишиванка душу пригорта,
Бо її торкались Ваші руки,
Ваша зігрівала доброта.

Приспів.

Відшуміла віку половина,
Вишиванка мамина ще є...
Півникам червоним на калині
Чорна нитка смутку додає...

Приспів.

Слова: Любов Пшенична

Музика: Віталій Лазаренко



***

Як вечірні зорі
Падали над нами,
Вишивала мила
Двома кольорами.

Приспів:

А тоненька нитка,
Як барвінок в'ється.
А синенька квітка
Милому сміється.

Вишивала щастя,
Вишивала долю,
Бо дівоче серце,
Друже мій, з тобою.

Приспів.

Цю сорочку білу,
Вишиту душею,
Пронеси, коханий,
Гідно над землею.

Приспів.

Укр. нар. пісня


vishiv.jpg (91.74 Kb)

ВДЯГНИ ВИШИВАНКУ

Леліяла-пестила вдовиця свого сина,
Останні копійчини пішли за навчання.
Хай виросте ученим теж і її дитина,
Полегшить йому жити лиш праця і знання.
Утомлена, не спала не раз і до світанку,
Мережила для сина сорочку-вишиванку.
Він вивчивсь, став багатим, у Львові жив розкішно,
А потім Краків, Штати, бо тут було вже тісно.

Колишня надіє, Іванку-Іванку,
вдягни хоч на свято оту вишиванку.
Можливо, згадаєш тоді Україну?!
І матір стареньку,
яку ти покинув?!
Самотню покинув...
Іванку-Іванку, вдягни вишиванку.

Спочатку писав зрідка про справи, про машини.
Тепер вже і не пише, часу нема - діла.
Вона ж зібрала знову убогі копійчини
І за здоров'я сина молебень найняла.
Сини-сини, соколи, таких тепер чимало,
Яким на Україні уже затісно стало.
Все найдорожче-рідне по світу розгубили,
Забули і про матір, і про батьків могили.

Анна Канич

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2019.