Весна у віршах для дорослих

morning-1.jpg (159.27 Kb)

Потрохи відступають прохолодні та пасмурні дні і на порозі чарівна пора року - весна. Пропонуємо доторкнутись до частинки сонячного тепла через чуттєві вірші про весну для дорослих.

*****

Ця гостра, ця пронизлива весна -

Мов синя сталь, у груди входить небо,

І вибирає очі голизна

Дерев, ще по-зимовому занедбаних.

І душать хутра, душні, як гріхи, -

Пальто, як душу, розметати в поли!

Трамвай погодувати із руки,

Гукнуть "прощай" - і не відчути болю,

Сміятись і чманіти - так, як всі,

В холодний писок цілувати вітер,

В веселім і забрьоханім таксі

Вчорашній день по вулицях ловити!...

А день - на те він день, щоб - був і зник

У вечір, прілий, як торішнє листя...

Це ж тільки лютий - завтра буде сніг.

Це тільки лютий.

Тільки передвістя…

Оксана Забужко

snowflake-2.jpg (122.33 Kb)

*****

Знов весна, і знов надії

В серці хворім оживають,

Знов мене колишуть мрії,

Сни про щастя навівають.

Весно красна! Любі мрії!

Сни мої щасливі!

Я люблю вас, хоч і знаю,

Що ви всі зрадливі…

Леся Українка

*****

Прийшла весна і пісню заспівала,

думки хороші людям принесла,

лише для мене в неї ласки мало,

лише для мене не знайшла тепла.

Бо ясне сонце та гаї шумливі

в душі якусь порушили струну,

і скрізь мене мелодії тужливі

до забуття закликують і сну.

Тривоги, сум і біль розчарування

мені весна в дарунок принесла, —

і хочу йти крізь ці ясні світання

туди за них, де непробудна мла.

Де забуття собі знайти я зможу,

покинуть все і назавжди заснуть,

тоді я біль у серці переможу

і віджену осінню каламуть.

Василь Симоненко

japanese_3.jpg (307.67 Kb)

*****

І сонце, й сніг, і ожеледь, все разом.

І я не знаю, це весна чи ні?

Сваровськи би позаздрив дивним стразам,

що мерехтять у мене на вікні.

Не встигне поле зазимків злякатись,

не встигне вийти річка з берегів, -

Весна пливе під парусом акацій,

Зима пливе під парусом снігів.

Ліна Костенко

*****

Лежать сніги. Я виглядаю весну.

Вона десь там, де змерзли солов’ї

Вона іде… І я тоді воскресну.

Я жду її. А може, не її.

Я жду себе. Не знаю, чи діждуся,

бо це ж не я в ці тоскні вечори!

Соснові плечі вивірка обтрусить,

стрічати весну вийдуть явори.

Вона іде - півнеба над плечима.

І я іду - проз мертвий живопліт.

У вікон призьби тануть під очима.

Сидить на призьбі гофманівський кіт.

Ліна Костенко

acacia-4.jpg (143.2 Kb)

*****

Ранесенько, акації ще спали,

росою ще не сплакались кущі,

ми йшли удвох, і вишні осипали

рожевий цвіт на трави і хвощі.

Стояла тиша. Плесо придніпрове

торкала чайка, вигнуте крило.

А сонце, сонце, сонце - пурпурове! -

такого ще ніколи не було.

А ми ішли. Нас вишні осипали.

Ще довго буде пам’ять там ходить.

Ранесенько, акації ще спали…

Мовчали ми, щоб їх не розбудить.

Ліна Костенко


Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2020.