Світ мисткині Ольги Берези не тільки вишиваний, а й мережаний поетичними рядками.
– Доброго вечора, п. Ольго! Авжеж, більшість вишивальниць знають Вас завдяки журналові “Вишитий одяг”. Чи легко бути редакторкою паперового журналу в час всюдисущого інтернету?
– Всюдисющий інтернет у цій праці навіть допомагав, адже було живе спілкування з майстринями, вишивальницями та й, загалом, з поціновувачами вишивки та творчими особистостями. Також саме завдяки інтернету багато людей довідалося про існування журналу «Вишитий Одяг», а люди, які мешкали у віддалених районах, де немає місць продажу преси, мали можливість журнал замовити та отримати поштою.
– Ще одне запитання про вишивку. Вам цікаві різні техніки й стилі чи маєте своє, напрацьоване русло, в якому створюєте власні шедеври?
– Звісно, мені цікаві різні техніки вишивки, особливо старовинні, які на даний момент починають відроджуватися завдяки майстрам і мисткиням та обдарованим людям, що виявляють до цих технік неабияку цікавість. У своїх роботах найчастіше я використовую техніки: «монастирський шов», «колодочки», «гладь за контуром рисунку», ну, і звичайно, усіма улюблений «хрестик», який став популярним на наших теренах у другій половині дев’ятнадцятого сторіччя і витіснив дуже багато традиційних швів та технік вишивки, але тим не менш, є популярним у царині вишивки і досі. При створенні вишитого виробу я ніколи не обмежую своє бажання творити і дозволяю собі фантазувати з вишивальними техніками та вишивальними швами, з кольорами та взорами, бо саме це і називається процесом творення.
– Друзі розповіли мені про Ваші унікальні роботи з відновлення старовинного одягу й робіт із бісеру. Реставруєте старовину один до одного чи вносите своє бачення у прадавні речі? Чому Вас цікавить старовинний одяг і прикраси? Що в ньому особливого?
– Так, це вірно. Старовинні вироби мені є неймовірно цікавими, адже вони є частиною нашої історії і несуть певну інформацію про мудрість наших предків і усі вони, як правило, мають інформаційний посил на добро. Є таке поняття, як вишивка програмування, це особлива програма знаків та символів, які в давнину вміло використовували жінки, таким чином оберігаючи себе та свій рід, а відтак усю націю. Наш український народ може черпати з тих вишитих давніх сорочок та рушників неабияку мудрість, бо не одне покоління наповнювало ті сорочки знаками, кодами та символами великої сили. Те, що ми починаємо дізнаватись про ці давні значення вишивки є справжньою знахідкою, адже ми можемо їх відроджувати і використовувати у своїх власностворених виробах і ці вироби нестимуть для нас позитивний посил.
Щодо реставрації давніх речей, то намагаюсь щонайменш втручатися в виріб, бо для мене це сакральна річ до якої вносити корективи є абсолютно неприйнятно. Можу додати виробу свіжості правильним пранням та замаскувати прихованими швами, створені часом потертості на сорочках. Різати, перекроювати та перешивати старовинні вироби на сучасний маневр ніколи не берусь, бо втручатись в вишиту енергетичну матрицю наших предків не маю жодного права. Та й мова іде не лише про саму вишивку, а і про давнє полотно, яке створювалося власноруч довгим шляхом і було наділене чистою енергією матінки природи та людських рук. За усім цим дійством створення полотна та вишивання сорочки стоїть потужна молитва, яку щоразу мовили жінки за цією працею, були навіть особливі молитви, які жінки читали, коли пряли та вишивали. Якби ми своїм розумом осягнули потужну силу цих давніх рушників та сорочок, то ніколи б не наважилися знищити давній родинний вишитий виріб.
– Рік тому Ви посіли перше місце у конкурсі “Красуня українка”. Розкажіть більше про те, хто організовував цей конкурс? Чому Ви взяли в ньому участь і що було по тому?
– Це був конкурс світлин на яких мала бути українська жінка у вишитому вбранні. Я отримала запрошення від засновниці спільноти українських красунь Маріанни Лученко, яка й обрала фото для конкурсу. Я довго вагалася, оскільки ніколи не брала участі в жодних конкурсах, а тут ще й така гучна назва «Красуня Українка». Але ця ідея припала до душі автору обраної світлини, моєму чоловікові, тож не встигла змигнути оком, як стала учасницею. Світлина сподобалась українцям, вони голосували, писали неймовірно гарні коментарі. Це було тепло, щиро і по-особливому радісно, оскільки, це були незнайомі люди, які приносили в моє життя радісні миті. Також завдяки цьому конкурсу в моє життя потрапили дивовижні люди з якими ми стали друзями та радо спілкуємося досі. Світлина отримала перше місце як Красуня Українка за місяць листопад і потрапила до рейтингів найкращих світлин року, а згодом ця світлина отримала друге місце на конкурсі Красуня Українка 2017 р.
– Про Вашу поезію. Хотілось би її прочитати. Чи є видані окремі збірки? Чи можете запропонувати нашим читачам кілька поезій для ознайомлення? А може хтось уже поклав текст на музику?
– Поезія для мене це той самий процес творення чогось прекрасного, лише не нитками на полотні, а словом на папері. Збірка саме в процесі, і це мені неймовірно подобається. У світі є багато див, але найбільше з них — людина. Саме людини надихають мене на поезію і саме вони підтримують мене і крокують разом зі мною до книги з рядками моїх віршів. Також не так давно я мала дуже гарну несподіванку, коли приїхала до міста Соснівка на свято. Місцевий композитор Ігор Байор написав музику на мою поезію «Уквітчай мене, мамо», яка прозвучала у виконанні місцевого гурту «Вишиванка». Це було так гарно і несподівано, що я бережу в своєму серці ці емоції та почуваюся вдячною за таку гарну пісню. Також у мене є подруга з файного міста Стрий Марія Пак, яка написала багато пісень на мої слова. Ця молода талановита, енергійна та життєрадісна дівчина, яку Бог наділив талантами. Радію та дякую Богові за таких людей, що приходять в моє життя і творять дива.
***
Усі ми родом із колиски,
із пелюшок,
із молока…
Ми мали мами серце близько,
ми знали де її душа.
Минули наші колискові.
Агов! Серденько!
Гойда-да!
Усі ми родом із любові,
з людського й Божого тепла.
***
По тілу мурашки —
То дотики Ангела.
Зносити світ важко
через всі його правила.
Надміру втомлені
живуть не для себе.
По тілі промені —
то дотики Неба.
Набрала трохи
зіницям блиску,
чортополохом змела відголоски.
По тілу лоскіт —
то дотики вітру.
Має Бог вдосвіта
на палітру.
По тілу сяйво —
то дотики сонця.
Щоднини ми маємо
від Бога гостинця.
***
Нанизую пацьорочки на голку,
ретельно обираю кольори.
Здається, що тримаю світ в подолку —
всі барви літа, осені й весни.
З трави беру зелену намистинку,
із сонця я́сного — палкий, гарячий жар.
З небес — блакитну бусинку-краплинку.
Який то, Боже Твій великий дар!
Так вишиваю — наче обереги,
беру їх із самої — із душі…
Нанизую від альфи до омеги,
кладу стібок від краю й до межі.
Розшию полотно легким серпанком,
на ньому вигаптую материнки квіт.
Змережу стежку в полі до світанку,
хай квітне мій візерунко́вий світ.
Молитву, вишиваючи, співаю,
яку навчила матінка колись.
В ритм свого серця бісер викладаю,
аби слова на полотно лились.
Нанизую не голкою — душею…
Зі мною, Боже, будь та говори,
дай вишити не просто цвіт лілеї —
любов і радість — знизу й догори.– Дякую Вам за цікаву мистецьку розмову. Завше приємно поспілкуватись із творчими людьми. Після таких розмов хочеться самій щось писати, вишивати, знимкувати. Бажаю Вам яскравих барв і натхнення до всілякої роботи!Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
