Святкування християнської Пасхи на українських землях замінило традиційні дохристиянські святкування – стрічання весни та Великодня. За давньою традицією уже після зимових свят починали готуватися бо мала прийти весна. Метою обрядів – імітації процесів оранки, сіяння, оспівування польових робіт було прикликати швидкий прихід весни і тепла, задобрити духів поля і дому. Від цього залежав добробут людей землеробів.
У давнину рік поділявся не так, як у нас – на 4 пори року. Колись було лише два періоди – час тепла і час холоду. Весна була дуже важливою, оскільки в цей час починались посівні роботи, – важливий етап у роботі на землі. Тому весною розпочиналася магічно-обрядова діяльність, що мала сприяти виконані засіву. Люди вірили, що зможуть задобрити духи та божества та привернути їх на свій бік.
Календарний рік у слов’ян розпочинався 21 брезня – у день весняного рівнодення. Від цієї дати сонячний день ставав довшим за ніч. Це час розпочинати весняні дійства.
Так за одним із обрядів випікались коржі у вигляді птахів. Діти бігали з ними прикликаючи весну, щоб швидко прийшла. За древньою міфологією саме птахи на своїх крилах приносять весну. Також палили Кострубонька – символізуючи перемогу тепла над холодом. У деяких селах на Волині ще досі залишилась традиція на Великдень розводити ритуальний вогонь зі словами “Весну ладу запали, запали; лихі сили віджени, віджени”. Потім частини Кострубонька розкидують по полю для родючості.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
У Волочильний понеділок після Великодня дівки дарували хлопцям писанки і галунки (крашанки). Але їх так просто не віддавали, а ховали за пазухою поки хлопець не поборовся з дівкою та не облив її водою. Цей обряд обливання мав очисну функцію і присвячувався Дані – богині води та річок у слов’ян.
Цей весняний період – час розпочинати гаївки чи гагілки. Цю традицію українці зберегли, ще з часів давніх слов’ян. Звичайно, що бавляться гаївки зараз у більшості діти та молодь. Колись гаївки водили лише молоді люди, які своїми іграми відкривали період парубування та дівування та прикликали плідний врожай. Спершу парубоцька і дівоча громада збиралися окремо, а згодом – разом. Збір усіх разом називався «Вулиця».
Також у цей весняний період задобрювали та поминали предків – увесь Рід. Слов’яни вірили, що померлі родичі живуть під землею і можуть впливати на її родючість. Нам з цього часу залишились адаптовані під християнство традиції – поминальні суботи.
Багато весняних обрядів були акцентовані на поклонінні предкам. Вшанування померлих і Роду завершувалося «Мертвецьким Великоднем». Ті хто його святкував вірили, що душі предків повертаються разом з птахами з вирію (колись душі ототожнювали з птахами). Святкування відбувалося під час повного місяця у гаях, а згодом на місцях поховання. Особливо важливим у святкуваннях було яйце – символ життя і перемоги над смертю, тепла над холодом. Яйце було символом «Рахманського великодня», через чотири тижні після Великодня шкарлупи іх крашанок пускали за водою. Таким чином поминаючи померлих.
Давні весняні традиції відображують тодішні уявлення про життя і світ, тогочасну організацію людського життя. Творилися вони впродовж довгого часу. Це – наглядний приклад краси і автентичності життя на наших землях у дохристиянські часи.
