Дукачі, салби, монисто

dukachi.jpg (51.71 Kb)

Особливо славились дукати. Їхня назва походить, очевидно, від «дукато» – старовинної італійської золотої монети. До дукатів припаювали вушка чи просвердлювали дірку та чіпали їх до коларів чи силянок.

Дукач (личман) — прикраса у вигляді великої медалеподібної монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. Личман займав центральне композиційне місце у всьому комплексі нагрудних прикрас. У XIX — на початку XX ст. дукачами називали дуже різні за матеріальною та художньою цінністю жіночі прикраси — від грубого, але старанно виготовленого ювелірного виробу до фабричної штампованої бляшки.
Відповідно до цього в одних місцевостях України на початку XX ст. дукач лишився святковою прикрасою, а в інших його носили щодня не тільки дорослі, а й діти. В Україні дукачами називали прикраси, виготовлені з монет державного карбування, прикрашені різноманітними розетками, вибагливими баранцями. Вони були визолоченими, литими, часто з кольоровими скельцями посередині і мали вушко для підвішування. Побутували різні способи носіння дукачів: три-п'ять-сім і більше монет скріплювали між собою у вигляді намиста, прикріплювали їх до коралів тощо.

dukachi2.jpg (7.46 Kb)

Серед нагрудних прикрас на Кіцманщині широке розповсюдження мали салби – срібні монети, або пришиті до намиста, або порядово пришиті до основи, шитої з білого льону або чорного фетру та окантованої червоною призбираною стрічкою. Основа мала вигляд півмісяця або видовженого прямокутника з напівкруглим завершенням нижнього краю.
Салби носили дівчата і жінки-молодиці. Іноді їх було так багато, що сам виріб міг важити до кількох кілограмів.

Монисто – прикраса, яку носили на шиї. Назва походить від пласлов’янського «намиста», болгарського «мониста» і пов’язане із праіндоєвропейським Monī – «шия». Латинське слово monīle також означає «намисто, кінська грива», а давньоіндійське mаnуā «потилиця», «карк». Циганське мен – також «шия». Отже, поширене у всьому світі.

Мандрівники із Зх. Європи згадують у своїх подорожніх нотатках, що на шиї слов’янки грошей більше, аніж коштує її дім.
Популярним було монисто і серед циганок. Зазвичай носили його не тільки для прикраси, а як своєрідний гаманець – в дорозі завше були під рукою гроші, якими можна було заплатити, знявши їх із шиї. Циганське монисто, ймовірно, походить із індійської культури, де його носять не лише на шиї, а на поясі, зап’ястях і щиколотках.

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру

Окрім монет популярними досі залишаються інші металеві прикраси. Зокрема, зґарди — архаїчні гуцульські шийні прикраси культового призначення. Це нанизані на ремінець, шнурок чи дротик в один, два чи три ряди мідні литі хрестики, між якими чіпляють мідні трубочки або спіральки. А ще – рифи або пугвиці — металеві буси, які чергуються з кораловим намистом.
Разом із ланцюжком та хрестиком їх композиційно врівноважують великі металеві дукачі. Та, звичайно ж, хрестики — культові елементи, які входять до комплексу нагрудних прикрас .

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2020.