Шпінки, півки, барвінкані

Шпінки, півки, барвінкані

„Пазли склалися!” – сказала я собі, поміщаючи на полиці новопридбану книжку --„Народне вбрання Західної Бойківщини” Наталії Кляшторної (Івано-Франківськ: Фоліант, 2017). На цій полиці зібрана література про одяг різних регіонів, а ось книги про Західну Бойківщину в мене дотепер бракувало. І, мабуть, бракувало не лише мені. Очевидно, це перша такого роду книга. А... чому?

klyashtorna_obkladinka.jpg (168.98 Kb)

...Здається, на початку ХХІ ст. одяг західних регіонів України вже досить ретельно вивчено, всі матеріали опрацьовано, опубліковано.


Чому ж дотепер не було детально описано одяг тієї частини Західної Бойківщини, про яку йдеться у книжці?

Частіше науковці беруться опрацьовувати те, що доступніше, що легше знайти, що не потребує довгих, далеких експедицій, складних пошуків та тривалих досліджень. Саме тому, мабуть, і загубився отой пазл – частина Західної Бойківщини, яка знаходиться одразу за українсько-польським кордоном. Адже корінні мешканці звідси були виселені на північ Польщі, у західні та південні області Радянської України. І ота частина Бойківщини, що лежить понад Сяном, після 1951 року просто перестала існувати.

Отже, дослідження культури цього регіону, а зокрема – традиційного одягу, вимагало би від науковця значно більших зусиль, ніж пошук та опрацювання матеріалу в регіонах, де всі об’єкти дослідження залишилися, так би мовити, на місці. То жоден український фахівець із народного одягу, на жаль, так і не взявся досьогодні як слід за оту „закордонну” Бойківщину. Звичайно, є окремі статті, згадки, розвідки, але цілісної праці, присвяченої суто цьому регіону, все ще не написано.

Тим часом за справу взялася Наталія Кляшторна – журналістка, авторка численних публікацій про цей край.


В результаті з’явилася не надто велика за обсягом (84 сторінки), але щільно насичена інформацією і багато ілюстрована книга. Журналістська професія автора зіграла свою позитивну роль у тому, що матеріал викладено дуже просто і доступно, та ще й доповнено зразками фольклору. Отож, книжку можна пропонувати якнайширшому колу читачів: і тим, які звикли гортати сторінки, лише щоб розглянути ілюстрації, і тим, які прискіпливо і давно досліджують бойківську тему.

Повна назва книги – „Народне вбрання Західної Бойківщини: Літовищі та околиці”. Отже, тут виокремлено лише один мікрорегіон – містечко Літовищі (або Лютовиська) і села навколо нього. Сьогодні цей регіон входить до Бещадського повіту Підкарпатського воєводства, який межує із Старосамбірським та Турківським районами Львівської області. Чим же цікавий цей край, чим цікава для нас його народна ноша?

…Верхів’я Сяну – це гірський край, віддалений від магістральних доріг, великих міст, промислових районів. Тут домінувало натуральне господарство. Звідси – економічна відсталість регіону і бідність місцевих мешканців (лише сільські багачі взувались у черевики та чоботи!). Однак ті ж фактори, які негативно впливали на економічний розвиток регіону, заважали ширенню технічного прогресу, всіх зручностей цивілізації, спричинилися до того, що цей край став дуже цікавим для справжніх дослідників. Саме тому тут затрималися давні, архаїчні особливості культури, як духовної, так і матеріальної.


І хоч у 20-30 роки перед наступом цивілізації багато елементів своєрідної давньої культури поступово зникають, а однак не всі й не відразу.

Так, традиційні орнаменти щораз частіше замінюються зразками, опублікованими у журналах; заробітчани, повертаючись додому, приносять у бескидські села різні нововведення, як-то плетення на дротах (на спицях) чи... носіння сучасної нижньої білизни. На зміну одно- чи двоколірним вишивкам приходять багатобарвні. Навіть у найбільш консервативних селах молодь переймає різні новації.


Але водночас аж до виселення бойків основою гардеробу все ще залишалися речі з домашнього лляного полотна, сукна та овчини. Більшість взуття (принаймні того, яке носили на щодень), робилося вдома зі шкіри, вичиненої сільським чинбарем. На сторінках книжки ви побачите довгі чоловічі сорочки з уставками (які давним-давно зникли в інших регіонах), старовинного крою штани з одного шматка полотна, старосвітський верхній одяг з битого сукна, дерев’яне та солом’яне взуття, чепці, застібки з дзеркальцем для коміра. Ці елементи давнього одягу довго не виходили з ужитку і носилися поруч з передвоєнними новинками: прямокутними запасками, сучасного крою вишитими чоловічими сорочками, приталеними жіночими безрукавками-ґорсиками, новочасними бісерними прикрасами – вісьорками, краватками.

Всі ці процеси описано на початку книги, а також дано загальну характеристику бойківської ноші згаданого регіону. Окрім цього, можна дізнатись, що таке шпінки, півки, барвінкані.
Бо в коротких розділах подано інформацію про окремі елементи костюму: сорочки, спідниці, штани, безрукавки, верхній одяг, головні убори, взуття, прикраси. Є окремі розділи про матеріали для виготовлення традиційного одягу та про цого оздоблення. Кожен з цих розділів містить невеликий за обсягом текст і багато ілюстрацій. Окрім небагатьох малюнків це різні фотографії: сучасні знімки зразків бойківського строю, знімки з родинних архівів від початку ХХ ст. до виселення, а навіть і раритетні фото з 1887 р. Більшість ілюстрацій публікується вперше, і вони є результатом власної пошукової роботи Наталії Кляшторної.

klyashtorna_z_knizhkoyu.jpg (25.67 Kb)

Власне, її книга – не класичне наукове дослідження фахівця з народної ноші, але однак це цікава пошукова робота, це об’єктивна і точна розповідь про ношу західних бойків, це достовірне, документальне її представлення, ретельне опрацювання літератури, різних джерел інформації. Може, ця достовірність, правдивість, точність не всім і до смаку. Адже сьогодні незнання свого, рідного породжує багато міфів щодо українського народного одягу. Наприклад, на святкові ранки у дитсадках та школах хлопчиків часто одягають у червоні чи сині шаровари, які ніколи не були народним одягом. Також вважається чомусь, що сорочка, оздоблена машинною вишивкою з мотивами маків та волошок – це справжня українська вишиванка. Та що там казати! Вже будь-яка вишита сорочка будь-якого кольору, з будь-якої тканини і будь-якого крою стала українською вишиванкою… На сцену часто виходять колективи чи окремі виконавці, які впевнені, що презентують народний одяг певного регіону, але насправді подають карикатуру на нього.

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру

Отже, відразу попереджаю: книга „Народне вбрання „Західної Бойківщини: Літовищі та околиці” не для любителів шароварів, маків з волошками, або дермантинових кептарів, розцяцькованих у стилі „вирвиоко”. Може, їх навіть неприємно вразить строгість, лаконізм бойківського строю, простий крій, обмежена кольорова гама (біле полотно + коричневе сукно), дуже скромний декор і мінімум прикрас. Цей мінімалізм не для них! А ось справжні естети можуть насолодитися цим костюмом, виконаним із прекрасним відчуттям міри. Тут немає нічого зайвого, непродуманого, жодних крикливих деталей.

Особисто мене захоплює тут шляхетне і пропорційне поєднання кольорів і фактур, площин білої сорочки – рівних, призбираних і укладених брижами – з графічними рисунками вибійчаних спідниць та фактурою грубого сукна. Доповнюють і відтіняють їх тьмяний полиск шкіряних поясів та ходаків, тепло дерева, золото плетеної соломи, кучеряві хвилі хутра. Спокіний і впевнений ритм білих смужок застібок, здається, виразно виказує ментальність скромного, стриманого і гордого мешканця верхів’їв Сяну. Як, зрештою, і інші елементи цього строю, та й увесь комплекс костюму західних бойків. Ось такий він – естетичний ідеал цього гірського народу, виражений у костюмі. І саме такий автентичний костюм, що представлений у книжці (а не, скажімо, дермантиновий розцяцькований кептар і червоні шаровари) є цікавим і цінним, бо він є виразником цього ідеалу в кожному конкретному відрізку часу. Але... для народного костюму час, фактично, зупинився. Принаймні у нашому випадку.

Переселення та поселення бойків з-понад Сяну в нових умовах, в новому середовищі фактично означало завершення розвитку народного костюму. Звичайно, старше покоління певний час ще носило традиційну ношу, але скоро давні одяганки назавжди сховалися у скринях або затратилися, знищилися. Багато старших людей заповідали поховати себе у народному строї. І найкращі зразки потрапляли не у музейні колекції, а в труни.

Саме тому книжка Наталії Кляшторної дуже важлива. Вона представляє нам у своїй цілісності традиційний одяг регіону, частину матеріальної культури, яка фактично зникає і зразки якої залишились лише в деяких музейних і приватних збірках. Але книга не лише показує нам, яким колись був одяг в околицях Літовищ. В окремому розділі показано, як сьогодні його відтворити: скроїти, зшити, вишити, оздобити шнурами тощо, тобто книга не лише озирається в минуле, але спрямована і в майбутнє.

На цьому прикінцевому розділі хотілося б особливо акцентувати. Він може допомогти і працівникам будинків культури, керівникам бойківських фольклорних ансамблів, сценографам, вчителям та іншим людям, які хочуть зробити точну реконструкцію або ж грамотну і гарну стилізацію традиційного бойківського одягу. А сьогодні, коли народний одяг стає все більше популярним, це дуже актуально. Одним словом, книга Наталії Кляшторної „Народне вбрання Західної Бойківщини: Літовищі та околиці” є не лише таким собі подарунковим виданням, барвистим альбомом бойківських строїв, але і свого роду довідником, практичним посібником. Корисне і доречне ще і те, що частина тексту перекладена англійською та польською, то відповідно розширюється коло читачів.

Багато що у цій книжці є, але багато чого і немає. Професіонали завжди розглядають народний одяг не відірвано, а цілісно, в середовищі, де він побутував, в певній системі координат. Отже, щоб мати перед очима цілісну картину, розглядаємо зазвичай комплекси народного одягу (а не окремо штани чи ходаки). Розглядаємо їх на тлі типового краєвиду (таке фото було б дуже доречним!) чи інтер’єру житла, у архітектурному середовищі, розглядаємо поруч зі зразками народного будівництва та ремесла, поміж іншими зразками народного мистецтва. Дивимось на народну ношу, маючи на увазі клімат, рельєф регіону, а також спосіб життя його носіїв, особливості господарювання, роботи, які їм доводилось виконувати (наприклад, пасти вівці (переважно в теплу пору), рубати дерево (переважно взимку), працювати на полі тощо). Одяг – знак розрізнення: соціального, статевого, вікового, професійного тощо. Одяг безумовно пов’язаний і з обрядовістю. Дивимось на одяг певного регіону, зазираючи і до сусідів, адже часто мають місце взаємовпливи. Безумовно, на бойківський одяг вплинула ментальність самого бойка, його розуміння краси та доцільності. Про все це було сказано – десь ширше, десь спорадично, але не так цілісно і грунтовно, як би хотілося.

Книжка подібна до тісно закладеної одяганками скрині. Наче і все там є, і цього дуже багато, і воно гарне, а однак… дуже вже щільно поскладане… хотілося б трохи повітря… Хотілося б також вийти з тими речами надвір, на простір, на бойківське обійстя чи у гірський краєвид…

Але це вже претензії, які можна виказувати фахівцям (і побажання для майбутніх дослідників), а авторка все ж не є етнографом чи етнологом, не є фаховим дослідником народного одягу. А однак… непогано загалом виконала їхню роботу. Отож, надіюся, що книжка, з одного боку, придасться усім, хто потребував такого видання про одяг Західної Бойківщини, а з іншої сторони, розбурхає інтерес, заохотить професіоналів до цієї теми. І зрештою отримаємо багато гарних книжок про Західну Бойківщину. І не тільки…

Анна Кирпан

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2018.