Лялька без обличчя – немовля, берегиня, наречена

motanka.jpg (131.46 Kb)

Для виготовлення ляльок брали натуральні матеріали: сіно, солому, дерево, трави, сухе листя, насіння, зерно, тканину, шматочки старого одягу, нитки. Ляльку-мотанку не шили, не проколювали голками чи шпильками – виключно мотали. Звідси і її назва – МОТАНКА. Голку можна було застосовувати лише при виготовленні одягу для ляльки і ні в якому разі не пришивати нічого до самої мотанки, не колоти її!

Розмір ляльки-мотанки визначався відстанню від кінчика вказівного пальця до зап’ястка. При виготовленні оберегів для хлопчиків чи чоловіків використовували синій, чорний і червоний кольори. Для дівчат і жінок – білий, червоний, зелений та жовтий.

Прикрашали мотанку народними орнаментами та вишивкою.
Зокрема, на Різдво виготовляли спеціальних ляльок із зерна – вони символізували добрий урожай. Зрештою, мотанка пов'язана з усіма аграрними святами. Її досі роблять на Колодія, наприкінці Масниці (як уособлення зими, яку спалюють), на Івана Купала (лялька Марена). Обов'язкова умова – іграшка повинна бути хрестоподібної форми, щоб не нагадувати собою реальної людини.

Під час створення ляльки-мотанки кожна дрібниця має своє значення. Так, нитки намотували по ходу Сонця (зі сходу на захід), по спіралі (символ безкінечності духовного життя). При цьому бажали людині для якої робився оберіг, добра і щастя, міцного здоров’я, начитували молитви.
До речі, робити ляльку-мотанку як оберіг треба було тільки в "хороший" період (краще взимку). Невдалим часом були свята і вихідні дні, а також середа і п’ятниця (в ці дні займатися рукоділлям вважалося за гріх).

Не можна було мотати ляльку-оберіг вночі, коли відьми і русалки виходять на прогулянку. Дуже строго дотримувалися ще одного правила: змайструвати ляльку-мотанку так, щоб вона стала оберегом потрібно було за один раз, не відкладаючи роботу на потім. Вважалося, що зроблене вдруге, перекреслює те, що було створено вперше, і таким чином оберіг втрачає свою силу.

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру

Голова ляльки називається «куклою». Для неї шматочок тканини складають вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортають «рулетиком» і обмотують тканиною. «Куклою» також називають перший обжинковий сніп, закручений в особливий спосіб і дитячу «пустушку» — хліб, загорнутий в полотнинку. Тобто шматочок хліба чи тканини або зерно, загорнуте в полотнину – це голова, що уособлює дух істоти.
Приєднується вона дуже просто: до колодки, до трісочки, до кукурудзяного стебельця — будь-чого. Мотанка навіть може не мати рук — тільки обгортається тканиною. І тут уже годиться все, що знайдеться в господі.

Народ вірив, що в мотанці знаходиться дух предків і що вона може передавати досвід з покоління в покоління. Українці вважали, що цей символ приносить їм багатство та успіх. Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка — три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір — очіпок, стрічка чи хустка — зв’язок із небом. До речі, якщо іграшки-обереги робили для старших діток, їх обов’язково підзаряджали – власник ляльки-мотанки не повинен був розлучатися з нею протягом 28 днів (місячний цикл).
Господар і лялька разом їли, спали, ходили на прогулянку. Та при цьому мотанку не виставляли напоказ, берегли, як зіницю ока. Вважалося, що такий оберіг служить від 3 до 7 років.

Існувало три типи ляльок-мотанок: немовля, баба-берегиня, наречена.

Секрети виготовлення ляльок передавалися в родині від матері до дочки. Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого.

Коли дівчина виходила заміж, мати дарувала їй ляльку-мотанку, як оберіг для нової домівки. Друзі
Наші предки вірили, що лялька – посередник між живими та ще ненародженими. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки. Робили їх дуже ретельно: одягали в українське народне вбрання як наречену, плели вінок на голову і обов’язково «додавали» нареченого — до пари. Відразу після одруження тими ляльками бавилися — вважалося, що так швидше народяться діти.

При народженні дитини українці виготовляли ляльку-немовля в пелюшках.
Її укладали в ліжечко поряд з дитиною для того, аби берегла дитині сон і здоров'я. Хворій дитині також давали пограти з лялькою. Після чого її знищували. У народі вірили, що вона вбере в себе недугу дитини. Коли дитина виростала, її місце в колисці займала лялька. Вона охороняла це місце від нечистої сили до народження наступної дитини.

Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім'ї. У середину ляльки-берегині вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни овець та грошового достатку. Берегиням на обличчі намотували хрести. І виготовляли їх на різні потреби: аби людина одужала, аби пішов дощ чи навпаки — припинилася злива, вщух буревій.

Мотанки не мали обличчя, а замість очей, рота – хрест з ниток. Хрест у колі – це солярний знак, який несе сонячну енергетику. У голівку мотанки часто зав'язували зерна пшениці. Це також додавало їй сакрального значення, так як зерно пов'язане з померлими або ненародженими душами. Коли його «ховають», воно оживає, проростає і знову починає вічний кругообіг життя.

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2020.