Що знали козаки-характерники

Розповіді про цих хоробрих і майже містичних воїнів дійшли до нас у переказах і легендах. Звичайно, як і належиться легендам, багато що в них прикрашено і перебільшено, однак не позбавлено правдивої інформації.

Кожна давня нація має оповіді про своїх героїв. Українські козаки-характерники, японські ніндзя-самураї, скандинавські вікінги - усі вони володіли супер-силою і надприродними здібностями, які тепер вважають паранормальними.

Оповідки про козаків-характерників свідчать, що ті могли відкривати двері без ключів, плавати човнами по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе, перебувати на дні ріки, влазити і вилазити з туго зав'язаних і навіть зашитих мішків, "перекидатись" у котів, перетворювати людей у кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств. В козацькому війську їх називали пластунами, на Запорозькій Січі у них був окремий Пластунівський курінь.

Таємничі науки чи енергії з космосу - досі так і не досліджено, що використовували козаки-характерники для перемог у боях.

Та відомо достеменно, що ці обрані воїни чудово зналися на фітотерапії або травознавстві, володіли техніками гіпнозу, вміли концентрувати внутрішню енергію у ту частину тіла, куди спрямовувався удар нападника.

Характерники мали свої школи, уступити до яких могли тільки вибрані. Навіть рідним дітям, коли ті були недостойними і не відповідали необхідним вимогам, передавати секрети характерництва суворо заборонялося. Після зруйнування Січі характерники заснували Задунайську Січ. Але, не бажаючи служити в турків, найсвідоміша частина запорожців перейшла на службу до Австрійської імперії, у складі якої тоді була Галичина, Поділля, Закарпаття та Буковина.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

Окремо слід зазначити і про методику безконтактного бою. Цією технікою володіли не лише характерники, а й представники інших народів, особливо на Сході.

Противника можна вразити, не торкаючись пальцем - і це не байка й не міф.

Одним з реально існуючих різновидів безконтактного рукопашного бою може вважатися вплив на супротивника голосом. В системі японських єдиноборств існує хоч і малопоширене киай-дзюцу — мистецтво крику. Вперше про нього стало відомим широким колам після виходу в 1962 році книги Джона Гілбі «Секретні бойові мистецтва».

Запорукою освоєння безконтактного бою є хороший стан здоров’я, гарна фізична форма, накопичення внутрішньої енергії. Тільки у здоровому організмі внутрішня енергія може накопичитися і бути спрямована на зовнішнє джерело. Тому спершу, ви будете працювати над відновленням здоров’я, лікування захворювань.

А ще тут дуже важливе вміння концентруватися на відчуттях фізичних та енергетичних — як рука рухається, як перетікає енергія, що відчуваєте навколо себе. Спочатку в спокої, а потім в русі.

До того ж потрібно пропрацьовувати комплекст дихальних вправ і рухи.

Безконтактним бій - це не магія і не містика, а цілком певна техніка взаємодії з противником на рівні його свідомості й уваги, це додаткова техніка, яка може збагатити арсенал будь-якого бійця, а звичайній людині дозволить у критичній ситуації перенаправити або розчинити агресію нападника.

Отож, давні традиції повертаються. І легенди про козаків-характерників можуть бути цілком правдивими.