Українець із Львівщини, Тарас Пановик, уже багато років живе і працює у Португалії. Однак, думками він часто повертається в Україну.
– Тарасе, свого часу Ви поїхали в Португалію із дружиною Оксаною. Коли це було?
– Так, ми поїхали удвох ще у 2000 р. Через рік змогли привезти сина Данила, якому було 8 років.
– Там у Вас народилася донька. Діти спілкуються українською? Вони напевно більше пристосовані до тамтешнього життя. А Вам із дружиною вдалося там прижитися?
– Так, донька Юльця народилась тут в 2006 році. Звичайно, їй легше спілкуватись португальською, бо цією мовою розмовляє у школі із друзями. (Українці, португальці, англійці, китайці і ще ого-го національностей). Вона любить співати українські пісні. Син Данило закінчив університет за спеціальністю біоінженер, робив свою дипломну роботу у Стокгольмі. Він повністю інтегрований в португальське суспільство, але пам’ятає своє коріння, адже його дитинство пройшло в Україні.
– Як Ви там живете? Як ставиться до емігрантів місцеве населення? Чи дуже помітні контрасти?
– Життя помірне, мабуть як і всюди. Щоправда, у перші роки було нелегко, як і всім емігрантам. Португалія – дуже гостинна країна, тут ми почуваємося, як удома. За стільки років ми стали своїми і не відчуваємо якоїсь дискримінації. Дуже помітно відсутність агресії. Португальці толерантні, спокійні – інколи аж занадто.
– Чи багато українців у Португалії? Ви спілкуєтесь? Збираєтесь? Допомагаєте Україні?
– У містечку, де ми живемо, є велика українська діаспора. Маємо греко-католицьку церкву, де щонеділі проводяться богослужіння. Часто проводяться заходи на українську тематику: День матері, День народження Т. Шевченка. Щозими маємо дитячий вертеп, проводяться благодійні концерти, кошти з яких перераховуються на АТО.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Знаю також, що у вільну хвилину Ви малюєте. І досить гарно. Ваше малярство – лише захоплення чи мистецтво для продажу?
– Захоплення, швидше всього це можна так сказати. Мені подобається бачити результат роботи. Приносить задоволення процес малювання. Звісно, деякі роботи я продаю, маючи замовлення. В 2014 мав персональну виставку і цьогоріч – колективну в нашому місті. Маю публікації на сайті ETSY, NazarkoArt.
– Що Ви думаєте про Україну з віддалі Португалії? Яка вона для Вас тепер?
– Безумовно, багато чого помінялося. Але, кажучи по правді, мені сумно. За останні роки війна забрала багато життів, скалічено стільки людських доль, а суттєвих змін немає. Вже не говорю про системні реформи, навіть телебачення на 80 % НЕ українське, ми себе не поважаємо. Тут, у Португалії я себе відчуваю більше українцем, аніж тоді, коли відвідую батьків. Хочеться бачити Україну сильною і правовою державою. Та мусимо пам’ятати, що держава – це ти, я, кожен з нас. Тому закінчу на оптимістичній ноті: поки людина живе – надіється на краще.
Дякую за розмову.
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
