Маленьке селище Олика дивується нині кожному екскурсійному автобусу, який випадково припарковується біля старовинного сірого костелу.
Чому саме Олика? Вперше назву цього містечка згадано в Іпатіївському літописі. За однією з версій, місто назвали через велику кількість “лика”, липової кори, з якої колись плели взуття – личаки. Інша версія пов’язує назву цього населеного пункту з вільхою. Третя виводить топонім „Олика” від тюркського слова “aloka” – “яр”. Маленьке селище Олика дивується нині кожному екскурсійному автобусу, який випадково припарковується біля старовинного сірого костелу. Якщо доріжкою від костелу перейтися трохи вглиб, то можна потрапити… у місцеву психіатричну лікарню… яка, втім, розташована у чудовому палаці (замку) князів Радзивілів. Ці стіни ще пам’ятають шурхіт дорогих суконь і танці під живу музику. А у очах простих оличан, які полюблятьють їздити велосипедами, наче причаїлась давня слава цього волинського княжого гнізда. Забута туристами, меценатами і краєзнавцями волинська Олика приховує у стінах своїх твердинь славну й багату історію. Сюди, на перехрестя доріг із Рівного, Дубна і Луцька, колись з’їжджалась місцева знать. Тут було гарно і затишно. Тепер тут просто затишно. Тихо. Дуже тихо. Аж до шуму у вухах.
Трохи історії. За часів Галицько-Волинського князівства неподалік сучасної Олики стояв укріплений град Чемерин. Тут вирувало життя, кипіло торговище, але з часом вир міського життя перемістився на нове місце. Місто взяло собі назву від річки Оличі, що текла неподалік, а першим власником Олики став Ленько Зарубич (1433). Литовський гетьман Петро Білий звів у 1460р. тут Петропавлівський костел, найдавніший на теренах сучасної Волині. Син гетьмана Ян загинув в бою у 1500р., тож Олика відійшла до його доньки Ганни Монтигердовичової, а після її раптової смерті – до її онучки Ганни з Кішків, одруженої в першому шлюбі з Яном Радзивілом Бородатим. Так місто на 400 років стало вотчиною магнатів Радзивілів. Оликою у середині XIVст. володів Ян Микола Чорний. Потім володарював фундатор костелу Трійці та замку, Альбрехт Станіслав (1595-1656). Останнім прямим нащадком князя Миколи Чорного був Домінік Радзивіл (1786-1813), полковник наполеонівської армії. Після нього Олику отримав Антон Радзивіл (1775-1832).
У 1564р. місто отримало Магдебурзьке право. Були тут: возний, нічна сторожа, прокуратор, слуги, посланці, а також майстер справедливості (кат). Зауважу, що мати власного ката могло дозволити собі лише багате місто.
Станом на 1570р. у Олиці налічувалося 318 будинків, 19 вітряків, одна круподерка та 6 казанів для виробітку горілки. Було й інше прибуткове ремесло – рибальство, а олицьке зерно величезними партіями відправлялося до Данцигу і Варшави. Про небідність міста свідчило і те, що половина з понад 300 олицьких міщан у 1565р. володіла зброєю.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
1586р. Микола Радзивіл Сирітка утворив на цих теренах три майорати: несвізький, олицький та клецький. За правом майорату маєток переходив до старшого в роді та не міг бути проданим або заставленим, якщо ж лінія роду згасала, переходив до більш “живучої”.
Верховенство майорату виконувалось: коли помер, не залишивши спадкоємців, великий канцлер литовський, фундатор костелу Трійці та замку, Альбрехт Станіслав (1595-1656), Олика відійшла до несвізького князя Михайла Казимира, литовського польного гетьмана – і вже аж до ХІХст. творила єдину цілість з несвізьким майоратом. Останнім прямим нащадком князя Миколи Чорного був Домінік Радзивіл (1786-1813), полковник наполеонівської армії. За участь у антиросійській військовій кампанії всі його маєтки було секвестровано (тобто держава заборонила князю користуватися приватним майном). Та хіба міг такий впливовий рід якось не повернути собі свою власність? Інший магнат, Адам Чарторийський, добився у царя Олександра І ліквідації секвестру. Олику отримав Антон Радзивіл (1775-1832), представник клецького майорату.
У 1702р. місто спалили шведи. Вільному життю міста настав кінець – у 1793 році Олика увійшла до складу Російської імперії. В 1803 та 1823рр. мстечко спустошили великі пожежі, під час війни 1812 року палац перетворили на військовий шпиталь. У 1870р. згоріла ратуша з безцінним міським архівом. Олечани дотепер згадують давню славу Радзивілів, пам’ятаючи про часи, коли Олиці поступався Луцьк, де мешкало лише на кілька сотень більше городян. На поч. ХХ ст. Олицьким замком володів син російського полководця П.Х.Вітгенштейна Лев Петрович — ад’ютант Олександра I. Пам’ятають і Михайла Радзивіла, який заради маєтку в Олиці перед Першою світовою одружився з росіянкою Марією Бенардакі, першою любов’ю Марселя Пруста (прототип Жильберти в «У пошуках утраченого часу»).
Живуть у місті й ті, хто ще застав Януша Радзивіла, останнього ординатора міста та захисника інтересів мішан у польському сенаті, заарештованого в 1939 році. Його син Едмонд з дружиною Ізабелою збудували в міжвоєнний період у місті молочний кооператив, дитячий садок і лікарню. А їх син Станіслав згодом породичався з сімейством Кеннеді.
Збереглися донині: триповерховий палац, інші фортечні споруди, брама, хоча немає вже на ній описаних у 1737р. індексів до астрономічних компасів, перед тим намальованих на мурі, статуй Богоматері і св.Михайла з залізними крилами.
Замковий комплекс був квадратним у плані та мав чотири кутові бастіони з дозорними вежами. Залишки двох з цих бастіонів видно за деревами навколо ровів і зараз.
Зовсім поруч з все ще помітними ровами та валами замку – величний Троїцький костел, збудований за проектом відомих архітекторів Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна. Храм пишно декоровано скульптурами святих (Войцеха, Станіслава, Петра і Павла) та різьбою у виконанні львівського скульптора Мельхіора Ампелі. В’їзд в Олику все ще стереже прикрашена цегляними орнаментами Луцька брама – єдиний збережений фрагмент колись потужних міських укріплень.
Змінювались правителі, а Олика і досі промениться славою. От тільки чекає Олика на дбайливу руку доброго майстра-господаря, який би відновив її колишню славу і по праву зробив туристичною меккою. Великий палац, у брамі якого можуть розминутися два вершники, багато б розповів нам, якби тільки каміння уміло говорити… Мовчить уперте каміння, – з нього повільно сиплеться тиньк. Маймо надію, що тимчасово.
Від Олики прямуємо на Рівненщину. На віддалі 15 км розташувалось смт Клевань, на річці Стублі. Нічим непримітне селище, однак вулиці мощені дорогою європейською бруківкою… і живуть дуже привітні прості люди.
