12 віршів та пісень про Чорнобиль

12 віршів та пісень про Чорнобиль

chornobil_virshi2.jpg (61.96 Kb)

Ліна Костенко

Стоять озера в пригорщах долин

Стоять озера в пригорщах долин,

Луги цвітуть у придорожній смузі.

І царствений цибатий чорногуз

Поважно ходить в ранній кукурудзі.

Дівча козу на вигоні пасе,

Машини мчать, баранки крутять аси.

Малина спіє.. І на все, на все

Лягає пил чорнобильської траси.

Жоржини на чорнобильський дорозі

Вже другий рік, як струшують біду,

Прозорий жах обмацує ворота -

Чи можна людям в хату увійти?

Роса - як смертний піт на травах, на горіхах.

Але найбільше стронцію - у стріхах.


Хто це казав, що стріхи - традиційні?

У нас і стріхи вже радіаційні.

Летючі крони голубих дерев.

Із року в рік дожити до неділі.

Ріка. Палатка. Озеро. Курінь.

Аборигени острова Надії.


Босоніж дітки бігають малі.

Пройшла гроза і не була озонною.

А де тепер не зона на землі?

І де межа між зоною й не зоною?

Оксана Пахльовська

Це ти, Маріє...

Не впізнаю - ні зблизька, ні здаля.

Це ти, Маріє, знов ідеш за гробом?

Тепер тут зона, а була земля...

Тут був чорнозем, а тепер - Чорнобиль.

Тут все - було. Який минулий час!

З яких похмурих неземних граматик?

Чи тут вже апокаліпсис почавсь?

Чи знов пройшли тут гунни і сармати?

Все хоче народитися і жить.

І розцвісти. І збутись. І любити.

І вільний кінь вздовж берега біжить,

Не знаючи, що він уже убитий.


Ганна Чубач

Весна 1986

Можливо, я колись прощу,

Але забути це не вдасться;

Біда забрала в мене щастя

Радіти теплому дощу.

Можливо, я колись втомлюсь,

Але забути - не забуду:

Бездомний пес по місту блудить,

І я , як всі, його боюсь.

І двір наш зовсім опустів.

Дітей із Києва вивозять.

У матерів - болючі сльози,

І їм не треба втішних слів.


Можливо, я колись навчусь

Міняти гнів на тиху милість.

А нині прошу: ваша гнилість,

Зійдіть з дороги, бо зірвусь!

Не можу більше біль таїть,

Не тішусь ранньою весною.

Мій світ, як хмара над Десною:

Як зупинилась, так стоїть.

Посеред мирних, добрих днів

Така печаль! Така пекучість!

Не «жить», не «буть», а «брати участь» -

Хтось зручно вигадать зумів.

І замість правди напівправда,

Вриває ниточку добра.

І воду п'ємо із Дніпра,

Яку ніхто вже пить не радить.

І бджоли з вуликів летять

На цвіт чорнобильського саду.

Віктор Кордун

Зона

Земля за колючим дротом,

земля позбавлена волі.

У плинних древлянських широтах

сосни вклякають поволі.

Не вберегли ми рідну землю,

ще й у горі залишили потім.

Тож чи я відчахну від душі

й відокремлю просвітлену кров'ю і потом?

Чи простиш нам, земле пречиста,

Що тебе прирекли на засуд?

Плин літописів, тьма літочислень -

Все це викреслено із часу.

Ти чия, моя земле, чия ти?

І чиї милосердні очі

із досвітніх глибин зірчатих

надивитись на тебе хочуть?

Поки знов ця земля зцілиться,

проминуть віки, не народи.

Мушу ждати. Незнані побачивши лиця,

затамую востаннє свій подих.

Ліси й села за дротом,

і тяжко зітхає глина.

Перед Поліссям, стражденним народом -

стаю на коліна.

Анна Багряна

Малиновий дзвін

уривок

Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,

За скоєний гріх розіп'ята живцем,

Прип'ята до неба, щоб вічності випить,

Щоб вмити від бруду змарніле лице?

Регочуть іони малиновим дзвоном,

Вбиваючи блиск нерозкритих очей,

Ридає вночі божевільна мадонна,

Приймаючи з лона холодних дітей

В бездонність ночей.

І тихо ступає життя у полин,

І лине Чорнобильський дзвін.

Люба Долик

ЧОРНОБИЛЬ

Чорнобильський демон зродився зловтішний

В безумному розпаді часток мізерних, –

І горе, як ніч, по землі нашій грішній

Нечутно ступає – не спиниш, не вернеш.

І вирок читає всяк сущому люду,

Пустими зіницями край спопеля:

– Ти, хлопче, ніколи вже

батьком не будеш.

– А ти не народиш здорове маля ...

Бліді, неусміхнені, зболені й кволі –

То діточки наші, як свічечки, тануть,

В убогих лікарнях вмирають поволі,

Не хочуть вмирати і вірять, що встануть.

Кого їм просити, благати, молити,

Кричати, щоб чути

було в небесах:

– Врятуйте нас, люди !

– Так хочеться жити !

…Полинно буяє чорнобильський шлях.

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру

Богдан Стельмах

Історія

Сурми зазоріли, коні одуріли,

Заступили сонце половецькі стріли.

Лічить мати втрати, мила в тузі мліє —

Отака історія в пісні попеліє.

Розлились пожари попід чорні хмари.

Витоптали землю турки-яничари.

Плаче в полі вітер і сліпа бандура —

Отака історія українська дума.

Йшли за кровну справу, здобували славу.

Закотили долю панові під лаву.

На столах у глеках — крові чорні вина.

Отака історія, отака гостина.

Встеклі та запеклі засвітили в пеклі,

Насукали шнурів, пов'язали петлі.

Хто пішов під кулі, хто — в полярне сяйво.

Отака історія, вивчити не зайво.

Димом, порохами поміж реп'яхами,

Дихає Чорнобиль нашими гріхами.

Ті зреклися мови, ті зреклися роду.

Отака історія рідного народу.

Дмитро Павличко

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались на весні.

Як сніжниця попелище біле

Розвівалось в рідній стороні.

Там згоріли гнізда і гніздечка,

Поржавіла хвоя і трава,

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась, наче тятива.

Не було ні стогону, ні крику,

Тільки пошум виморених крил.

Журавлі несли печаль велику,

Наче тінь невидимих могил.

Не спинились птиці на кордоні,

Де всякає атом у пісок

І дивився батько з-під долоні,

І ридала мати в небеса.

Борис Олійник

Крик Чорнобиля

В цих лісах безборонно гасають вовки, наче рейнджери.

Заблоковану зону обходить здаля навіть дощ.

Лиш тутешні зозулі, що звуться "лічильники Гейгера",

Не роки обіцяють, а числа рокованих доз.

І шаманської ночі безокого чорного місяця,

Коли землю, як в саван, загорне вологий туман.

На задалених цвинтарях в небо обвуглене світяться

Сизо цинковим одцвітом горбики чорнобилян.

Бо ніщо не забудеться: ані імення, ні дати.

Ми – не тіні, ми – душі віднині вовік молоді.

І коли небеса возвістують годину відплати,

Ми посвідчимо вашу байдужість на Страшнім Суді!

Так оглухло і тоскно, і так одиноко-пустельно.

Тільки раптом із ночі дитям заголосить сова.

Тільки Діва Пречиста із профілем Ліни Костенко

У простуженій церкві собою маля зігріва.

Тільки тіні шістьох, спопелілих за всіх у четвертім,

Припадають до вікон волають устами біди.

- Та озвітеся ж, люди! Як що ви забули про мертвих,

То живим пострадальцям подайте хоч кухоль води!

Тарас Петриненко

Чорнобильська зона

Все зійшло нанівець,

Ось і казці кінець,

Що народу нема переводу.

Хто в своєму дворі

Позасіював смерть,

Дочекався таки врешті-решт

Відповідного сходу

І плоду.

Білокровий наш страх,

Чорнокровий наш сміх

Ані спасу нема, ні заслону

За який же такий

Незамолений гріх

Увійшла в нашу плоть

Чорнобильська Зоно?

Ми народу сліпці,

Ще й сліпий поводир

Сплюндрували і землі, і ріки

Вірним курсом завжди.

Та весь час не туди,

Ми слухняно крокуєм,

Мов Богом забуті навіки

Каліки.

Рукотворна біда

Чернівецьких дітей

І лахміття земного озону.

Чи скінчиться потік

Смертоносних вістей,

Що співзвучні тобі

Чорнобильська зона?

Той пропив отчий дім,

Продає отчий край,

Той прокляв материнськеє слово.

Цей на горі людськім

Вимуровує рай,

Свій неправедний рай,

У якому словесна полова -

Основа.

А душа дотліва

У горнилі буття

Мов святезна дідівська ікона.

Чи знайдемо в собі

Щирих сліз каяття

Чи майбутнє у нас -

Чорнобильська зона?

Михайло Ткач

Знак біди

У кожного страждання одна ознака,

Біда єдиним болем падає у сни.

У всіх дітей планети сльоза однака,

Одинаково на світі плачуть всі вони.

Летить понад віками стріла смертельна,

У пам'яті карбує знак біди і зла,

Влучає в серце птаха стріла пекельна,

В колиску немовляти падає стріла.

Кричить тривога сльозою втрати,

Стискає горло, наче петля.

Дитя заплаче – заплаче мати,

Мати заплаче - заридає земля!

Давно в червону книгу вписавши птаху,

Коли ж ми Україну впишемо туди?

Одвіку нашу матір ведуть на плаху,

Хрестом стоїть над нею чорний знак біди.

Чатує чорний ворон на білі кості,

Жар-птиця не дарує золоте перо.

В чорнобильському чані кипить у злості

Імперської сваволі атомне ядро.

Пісня гурту «Тінь сонця»

У предвічних хащах, де не тліє цвіт болота.

Де лягла Батия чорно-золота кіннота.

Часом в білій свиті зачарований гуляє

Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє:

Приспів:

Якщо можеш завітай до мене ти.

Якщо хочеш спий моєї води.

Якщо віриш розкажи мені

Про що ти мрієш коли живеш на самоті.

Брами павутиння від сосни і до берези,

Вартові чекання – долі зламані терези.

Полум'яна рута життєдайно розквітає,

Та ніхто не бачить, ніхто того не знає.

Стогне хижим плачем трясовина на Поліссі,

Попелом укрите листя у древлянськім лісі.

Без надії квола похилилася тополя,

Дме тривожний вітер з отруєного поля.

Все, що наснилось, більше не вернеться.

Казкові мрії в небутті.

Занадто рано зупинилось серце.

Ми вмерли надто молоді.

І голос з неба чорний крук принесе,

Стече по Прип'яті вінок.

Чекайте вістки під похмурим сонцем

У сяйві жалібних зірок.

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2018.