Життя Анатолія Солов’яненка, справді народного, улюбленого народом співака, було сповнене безперервної й напруженої праці над вдосконаленням голосу.
Анатолій Солов’яненко прожив лише 67 років (1932-1999), оперовий співак, лірико-драматичний тенор, українець світової слави.
Анатолій Солов’яненко народився в Донецьку, в шахтарській сім’ї. Після закінчення середньої школи вступив до Донецького політехнічного інституту, де й залишився працювати на одній з його кафедр. Усі ці роки займався вокалом зі заслуженим артистом УРСР О. М. Коробейченком, брав участь у концертах художньої самодіяльності.
А. Солов’яненко дебютував на сцені Донецької опери — в ролі Герцога в опері Джузеппе Верді «Ріголетто». Коли артисти показали спектакль на гастролях в Іспанії, в одному з видань з’явився матеріал «Шахтарський герцог» — держави «Україна» тоді ще не було. Цей сценічний образ став візитівкою співака в усьому світі.
У репертуарі Солов’яненка — 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Широкою є географія гастролей співака: Болгарія, Румунія, НДР, Японія, Австралія, Канада… Кілька сезонів він проспівав у нью-йоркському «Метрополітен-опера», де виконав партії в операх Р. Штрауса, Д. Верді, П. Масканьї.
Важливе місце в репертуарі Солов’яненка посідали пісні та романси на тексти Т. Г. Шевченка. Драматично й лірично звучали в інтерпретації Солов’яненка “Огні горять, музика грає” або “Чого мені тяжко, чого мені нудно?”.
У 1980 році Солов’яненко став лауреатом Ленінської премії, грошову винагороду за неї він передав у Фонд Миру. У 1997 році отримав премію ім. Т. Г. Шевченка.
Ось як час від часу говорив про свої виступи сам Анатолій Солов“яненко: «Я раб свого голосу. Чому я так часто співаю безплатно або за мізерну платню? Тому що знаю: на мої концерти приходять прості люди, які неспроможні заплатити за квиток багато, у них немає таких грошей, але вони люблять це мистецтво, і, гадаю, завдячуючи їм, воно житиме»!
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
З Маестро любили спілкуватися — окрім ерудиції, він вирізнявся інтелігентністю, добротою, скромністю й неабияким талантом, до останнього дня залишався вірним і близьким другом свого вчителя.
Солов’яненко співав і на стадіонах, передусім про зоряні українські ночі, але при цьому його слухали затамувавши подих, ніхто не наважувався підспівувати великому артистові, як це нерідко буває на концертах поп-музики. Він виконував відомі арії, романси, народні пісні — українські, італійські, російські. Його розуміли всі — підлітки і пенсіонери, робітники, селяни, елітна публіка.
