Володимир Олейко по два боки кордону

Колишній львів'янин Володимир Олейко вже багато-пребагато років мешкає у Лондоні. Житель Туманного альбіону з українською душею знайшов для себе те, чого шукав. Чи не знайшов?

oleiko_5.jpg (108.54 Kb)

- п. Володимире, скільки часу Ви мешкаєте в Лондоні? Чому і як поїхали туди і навіщо там залишились?

– В Лондоні я вже двадцять років. Навіть як сказав це, то й самому дивно стало, що відтоді, як приїхав до столиці Британії робити свою маґістерську роботу, минуло вже стільки часу. Виходить, що у Лондоні я мешкаю довше, аніж у будь-якому іншому місті.

Чому залишився? Найперше, тому, що Лондон мені сподобався.


Перед тим, як приїхати до Британії, я вже трохи подорожував, жив по кілька місяців у Штатах і Німеччині, однак саме британська столиця справила на мене потужне враження від того першого моменту, коли таксист віз мене із станції Вікторія до готелю на Пікаділі. Цей готель уже суттєво переробили, але будь-коли, коли проходжу повз нього, згадую свої перші лондонські дні і відкриття міста.

Потім, то був час, коли в Україні я не знаходив собі місця. Після того, як внаслідок проблем із фінансуванням журнал “Дзвін”, де я відав поезією, різко скоротив свій штат, спершу я перебивався випадковими роботами, а потім переїхав до Києва, де водночас працював і на радіо, і на телебаченні. То була пора кучмізму, отож працювати випусковим редактором однієї із провідних телевізійних програм новин ставало важче і важче. В один момент перед черговими парламентськими виборами тиск став настільки нестерпним, що треба було або іти на компроміс із власними переконаннями, або шукати інший вихід. Я вирішив поїхати до Британії, щоб зробити маґістерську роботу.


oleiko_osnovna.jpg (129.17 Kb)

– Вам не хочеться повернутись в Україну? Чи раніше хотілось, а тепер уже ні?

– Ностальгія, звичайно, є. Найперше, це ностальгія за тими часами і людьми, які робили присутність Львова у моєму житті особливою. Потім часи змінилися, багато друзів пороз'їжджалося по світах. Я пробував знайти себе у Києві, але ніколи не знайшов.

На щастя, маю можливість відвідувати Львів, принаймні, двічі на рік. Там залишилося чимало друзів і найкращі спогади. Але зауважив за собою, що кілька перших років по переїзді до Британії коли я казав “їду додому”, то мав на увазі Львів, тепер — Лондон.

Втім, як кажуть британці: “Ніколи не кажи “ніколи”. Сподіваюся, що в недалекому майбутньому матиму нагоду приї