Володимир Олейко по два боки кордону
Колишній львів'янин Володимир Олейко вже багато-пребагато років мешкає у Лондоні. Житель Туманного альбіону з українською душею знайшов для себе те, чого шукав. Чи не знайшов?

- п. Володимире, скільки часу Ви мешкаєте в Лондоні? Чому і як поїхали туди і навіщо там залишились?
– В Лондоні я вже двадцять років. Навіть як сказав це, то й самому дивно стало, що відтоді, як приїхав до столиці Британії робити свою маґістерську роботу, минуло вже стільки часу. Виходить, що у Лондоні я мешкаю довше, аніж у будь-якому іншому місті.
Чому залишився? Найперше, тому, що Лондон мені сподобався.
Потім, то був час, коли в Україні я не знаходив собі місця. Після того, як внаслідок проблем із фінансуванням журнал “Дзвін”, де я відав поезією, різко скоротив свій штат, спершу я перебивався випадковими роботами, а потім переїхав до Києва, де водночас працював і на радіо, і на телебаченні. То була пора кучмізму, отож працювати випусковим редактором однієї із провідних телевізійних програм новин ставало важче і важче. В один момент перед черговими парламентськими виборами тиск став настільки нестерпним, що треба було або іти на компроміс із власними переконаннями, або шукати інший вихід. Я вирішив поїхати до Британії, щоб зробити маґістерську роботу.

– Вам не хочеться повернутись в Україну? Чи раніше хотілось, а тепер уже ні?
– Ностальгія, звичайно, є. Найперше, це ностальгія за тими часами і людьми, які робили присутність Львова у моєму житті особливою. Потім часи змінилися, багато друзів пороз'їжджалося по світах. Я пробував знайти себе у Києві, але ніколи не знайшов.
На щастя, маю можливість відвідувати Львів, принаймні, двічі на рік. Там залишилося чимало друзів і найкращі спогади. Але зауважив за собою, що кілька перших років по переїзді до Британії коли я казав “їду додому”, то мав на увазі Львів, тепер — Лондон.
Втім, як кажуть британці: “Ніколи не кажи “ніколи”. Сподіваюся, що в недалекому майбутньому матиму нагоду приїжджати до Львова надовше.
- Ви писали (і мабуть дотепер пишете) поезії. І чим для Вас є рими та слова?
- Поезія є надзвичайно делікатним жанром. Вона — тендітніша за музику, тому що музичний твір не потребує перекладу, натомість вірш часто не витримує іншомовної версії. Я відчуваю це на своїх віршах, які писалися в Лондоні і які перекладалися англійською, бо часто переклади передавали певні образи чи метафори, але ніколи ці версії не доносили того надлінґвістичного відтінку, який захований у саме звучання мови, в її символіку та алітерацію.

– Мене цікавить, чи можна в англомовному середовищі підтримувати україномовний дух? Як і з ким Вам вдається спілкуватися?
- Підтримувати, за Вашими словами, україномовний дух у Британії, особливо у Лондоні, не так уже й складно. Повоєнна українська діаспора розбудувала тут численні українські інституції, котрі, правду кажучи, занепали б, якби не нова хвиля еміграції. Нині українські суботні школи, церкви, громадські організації у столиці Британії не тільки виживають, а й розвиваються.
Варто згадати, що британські українці розгорнули значну благодійницьку допомогу постраждалим від російської агресії на Сході та дітям-сиротам.Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
На додаток, створюються нові осередки українства, одним з яких став наш Український читацький клуб. Щомісяця він збирає шанувальників українського письменства з Лондона та околиць. За час його існування ми обговорили десятки творів вітчизняних авторів, отож українська література — і класична, і сучасна — постійно присутня в нашому житті.

- Які можливості відкрила перед Вами інша країна? (Якщо б Ви залишились в Україні, Ви б змогли досягнути те, що маєте зараз?)
– Перебравшись в іншу країну, я щось набув, а водночас багато що і втратив. Це — неминуче. З одного боку, Лондон відкрив переді мною панораму отого величезного Мегаполіса, про який я складав вірші (і, мабуть, мріяв) багато років тому у Львові.
Україна ще надто молода, як держава, а українці мають надто гіркий історичний досвід, щоб органічно сприйняти терпимість як складову демократичного суспільства — від політичного плюралізму до індивідуального самовиразу.
З іншого боку, процес адаптації в новому середовищі неминуче вимагає неабияких зусиль, які забирають час, що в іншому разі пішов би на творчість. Крім того, позначаються брак належного середовища, яке стимулює тебе до творчого самовияву. Отак згодом ти випадаєш з контексту.

- Ваша творчість попри якісь інші буденні аспекти життя і праці така ж важлива для Вас, як і колись?
- Творчий самовираз для мене завжди був і залишається однією із найважливих складових життя. Дещо змінилися форми цього самовиразу. Оскільки маю нагоду багато подорожувати, то почав захоплюватися фотографією, яка дає мені можливість тонше відчути колір і форму, візуальну композицію. Відчуваю, що дозрів до прози. І, звичайно, залишається поезія...
Дякую за розмову. Хочу побажати Вам здоров'я, внутрішнього світла і часу на те, що любите!
Спілкувалась Оксана Кришталева зі Львова

Вам сподобалася стаття? Підтримайте україномовне видання: Ваша допомога дозволить нам працювати для Вас і надалі!
➡ Приват 4149629353047269
➡ Monobank: 4441114410047144
➡ PayPal: uimcbiz@gmail.com
➡ Patreon https://www.patreon.com/uimc
Дякуємо!