Етнічні групи в Україні

Етнічні групи в Україні

etnogrupi2.jpg (69.75 Kb)

Україна – одна із найбільших країн Європи, яка за чисельністю населення посідає шосте місце на континенті. Перші сліди перебування людини на сучасній території України належать до раннього палеоліту (Киїк-Коба у Південному Криму, с. Амвросіївка у Приазов’ї, Житомирська стоянка тощо). У пізньому палеоліті (35 – 10 тис. років тому) вже була заселена вся територія сучасної України.

Народи мігрували, об’єднувалися між собою і, навпаки, воювали за кращі землі. Були й такі, які, осівши на певній території (так званій стоянці), із плином часу набували спільних рис.


Насамперед це виявилось у зовнішності, ритуалах, артефактах (предметах побуту), одязі, світогляді загалом. Дослідники-етнографи об’єднали їх у так звані етнічні групи. Скажу більше, – виникла ціла наука, яка вивчає психологію етносів – етнопсихологія.

Ми часто розповідаємо анекдоти про чукчів та бурятів, навіть не підозрюючи про особливості їхнього побуту; ці народи примудряються чудово орієнтуватися в тундрі, випасати величезні стада оленів і мандрувати на сотні кілометрів. Ми тільки трішки чули щось про тірольців та знаємо про їхню оригінальну манеру співу – так зване йодлювання. Ми також захоплюємося кельтськими, шотландськими, ірландськими співами й танцями, але не обізнані з побутом цих північних народів. Ми навіть знаємо, що австралійські аборигени на полюванні використовують бумеранги... А що вже казати про індіанців, котрими так зачитувались у дитинстві хлопчаки і уявляли себе у їхньому барвистому спорядженні із луком та стрілами за спиною!

Ще менше нам відомо про народи, які заселяють територію сучасної України.


Втім, як і годиться, почнімо із етнічних груп українців. Сучасний поділ на області – доволі умовний, задля легшого адміністративного керування. А от етнічні групи можуть займати по кілька областей, навіть бути розсіяними про різних куточках України. І на це є не лише географічні, але й політичні причини. Наддніпрянщина охоплює територію в середній течії Дніпра – це сучасні Київська, Черкаська, Дніпропетровська, східна частина Кіровоградської області, західна – Полтавської та Чернігівської. Фактично, – центр формування української народності й нації, української мови.

Поділля займає басейн Південного Бугу і лівобережжя Дністра. Раніше цю територію називали „Пониззя” („Русь нижня”). Полісся охоплює басейн Прип’яті, а також сусідні райони лісової смуги (звідси й назва – Полісся). Цей район чи не найкраще зберіг свою самобутність, однак постраждав від Чорнобильської трагедії – ось уже 20 років, як частина культури Полісся огорнута колючим дротом і позначкою підвищеної радіації.

Слобожанщина розташована на північному сході України і в суміжних районах.


(Сучасна територія Харківської області). Вона тісно пов’язана із сусідньою Полтавщиною і тому інколи визначається як спільна з нею етнографічна область. Ця територія була певним переходом між Лівобережжям і Півднем (Таврією). Волинь охоплює територію на південь від Прип’яті та верхів’їв Західного Бугу, в минулому заселену стародавніми східнослов’янськими племенами – дулібами, бужанами, волинянами тощо. Назви цих племен збереглись у географічних назвах річок і селищ.

У феодальні часи вона входила до складу Володимиро-Волинського, а згодом Галицько-Волинського князівств.

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру

Надзвичайно своєрідне населення Карпат, у культурі якого зберігається багато специфічних рис, зумовлених гірським ландшафтом, ізольованістю побуту і певною мірою його консервативністю (застиглістю та строгістю). Тут варто розмежувати Прикарпаття і Закарпаття, які інколи виділяють в окремі історико-етнографічні райони Буковину й Покуття. Як відомо, покутем називають місце в хаті, підвищення, на якому сидів голова родини. Таким же покутам у географічному значенні є й територія Покуття.

Буковина – назву цю взято із грамот молдавських господарів XIV – XVII ст.
у значенні „буковий ліс”. Північна Буковина охоплює сучасну Чернівецьку область. У природно-географічному та господарсько-культурному плані вона поділяється на гірську, передгірську та рівнинну. Покуття охоплює рівнинну частину Івано-Франківської області між Дністром, Прутом і Карпатами, – це своєрідний „кут Галичини”. На цій території живуть гуцули, лемки та бойки. Лемки селилися по обох схилах Бескидів, у межиріччі Сяну і Попраду, а також на захід від річки Уж. Нині в межах України вони переважно живуть на півдні Закарпатської області і у Польщі. Гніздо лемків, їхня самобутня культура і побут були зруйновані після примусового переселення 1947 року, одразу ж по закінченні Другої світової війни. Свою назву лемки отримали від сусідніх народів, бо часто уживали в мові частку „лем” (у значенні „лише”).

Походження назви „бойків” (мешкають у межиріччі Сяну і Ломниці, між передгір’ями Карпат південніше Дністра і на півдні – у верхів’ях Ужа і Тересьви) також пов’язане із їхньою лексикою: частка „бойє” (у значенні „так”). Є й інша версія – спорідненість бойків із кельтськими племенами бойїв, які у VI ст. до н . е. – І ст. н. е. Заселяли Центральну Європу, а потім були витіснені на Балкани. Питання про походження гуцулів остаточно не з’ясоване. Деякі вчені пов’язують його з молдавським „гоц” або „гуц” (розбійник) і з масовим повстанським рухом народних месників – опришків у XVII – XVIII ст. На думку інших, слово це походить від „кочул” – пастух. Історико-етнографічна територія Гуцульщини за сучасним адміністративним поділом охоплює південні частини Надвірнянського, Косівського та Верховинський район Івано-Франківщини, південну частину Вижницького району, Путильський район Чернівецької області та Рахівський район Закарпатської області. Споконвіку гуцули займалися скотарством, лісовими промислами, сплавом лісу по гірських річках.

У західноукраїнських областях, особливо за часів Автро-Угорщини, була поширена така назва українців, як русини, яка поєднувала їх із стародавньою Руссю; в іноземних джерелах вони мали назву рутени – від Рутенії, іноземної назви Русі. Окрім етнічних груп українців, на території сучасної України живуть інші нації й народності, які з плином історичних та політичних подій осіли тут і внесли більше кольорів у палітру українського етносу. Одна із найбільших груп – росіяни. Вони найбільше заселяють Харківську, Сумську та Луганську області та деякі південні райони України.

Поляки осіли на Правобережжі та у Східній Галичині. Сучасне розселення болгар в Україні зумовлене болгарською колонізаціїєю кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Найбільші поселення чехів в Україні були засновані в Дубенському, Рівненському, Луцькому і Острозькому повітах Волинської губернії. Євреї розселилися по всій території України, більшість із них вважають рідною російську мову, однак їхня культура збереглась у стародавніх похованнях (цвинтарях) і синагогах – культових будівлях. Волохи (молдавани) один із найдавніших представників нацменшин, який сусідить із Одеською, Вінницькою та Чернівецькою областями. Близькі до них румуни, розселені в південно-західній частині Чернівецької області.

У приазовських районах Донецької обл. живуть греки – ще із VI ст. до н. е. Перші колонії вірмен на території нашої держави виникли в Криму в Х – ХІ ст. Більшість циган (самоназва роми) живуть змішано з українцями переважно у західних і південних областях України. Цигани – вихідці з Індії. Цікаво й те, що у Польщі їх називають сербами. Окремо слід згадати про кримських татар, які заселяють переважно Донецьку, Запорізьку область і Крим. Живуть у Криму й караїми – належать вони до тюркської групи, гагаузи – у минулому кочові племена, які осіли в Ізмаїльському, Кілійському та Болградському районі на півдні України. Угорці (мадяри) – представники Закарпаття (Берегівський, Мукачівський та Ужгородський райони). Вони прийшли сюди внаслідок великої міграції з Уралу і принесли свою мову.

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2019.