Есейчик до святвечора

Люблю слухати симфонічний оркестр і дивитись при тім на вогники свіч... На кінчиках пальців – пам’ять про дотики до блискіток і колючої ялиці. А навколо – присутність Рзідва у кожній нотці. У кожному „па” бадьорої іскринки. Знаю напевно, – найкраще музику розуміють вогники різдвяних свіч. І жодні гірлянди, запрограмовані блимати спочатку швидко і одночасно, а потім повільніше і ніби наздоганяючи одна одну, не стануть героями цього вечора. Різдвяного і крилатого вечора.
От, – їх уже нема. І більше – ні слова про них.

Довкола має бути дуже тихо – так тихо, аби було чути тріскіт маленького гнотика і сміх янголів, що причаїлися над нашими головами. Янголи – створіння дуже деліканті й полохливі, тому й не люблять безпричинної людської суєти і галасу. А ще вони не люблять, коли новий рік зустрічають скоріше, аніж Різдво. От тільки не всі про це знають. Чомусь...

Ось тут неодмінно повинні зателенькати дзвіночки. Так ніжно-ніжно, аби не збудити Новонародженого. Це буде знаком запалювати на позимнілому небі зорі – спочатку бузкові, потім яскраво жовті, а тоді вже помаранчево-червоні. І заховати Місяць за он ту пузату хмару, бо замість нього нині на небі світитиме одна – найбільша – зірка.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

І на вулиці старовинного міста вийдуть люди, аби зустріти Провісницю Радости, аби усміхнутись одні одним і привітатись прадавнім „Христос Ся Рождає!” Я дивитимусь на зустрічних, як на персонажів велетенського людського вертепу, і дехто із них навіть здогадається про це. Он тій пані дуже личить роль пастушка, а он тому високому панові – місія звіздаря. Бачу, він уже готовий підписати зі мною візуальний контракт на різдвяну гру. І це добре. Нині немає байдужости, немає спротиву і незадоволення.
Всі грають свою життєву роль і довчають слова вселенського сценарію.

А музику для вертепу придумано давно. Декорації створив сам Бог-Отець. Звучить симфонія свіч. Тихий вечір повниться добром, щирістю, казковими блискітками, що причаїлись на ялиці.

Оксана КРИШТАЛЕВА, Львів