Легенда світової сцени, тріо Маренич, на сьогоднішній день уже не існує. Валерій Маренич виступає сам. Про причини розпаду легендарного тріо не каже нічого. Ця тема – табу для всіх допитливих. Зрештою, навіть співак світової слави має право на особисті таємниці. Хіба ж ні? Тим більше, якщо цю славу він заслужив собі багаторічною працею і непересічним талантом.
Зараз Валерій Маренич активно записує пісні, переспівує шлягери польських, волинських та білоруських авторів і концертує. Вміє зачаровувати і запалювати своїми ідеями. А за сценою – теплий, привітний, із песиком Куцохвостим під пахвою. «Невже це той самий легендарний Валерій Маренич?» – запитую сама в себе і переконуюсь, що такий той самий.
Валерій Маренич, родом з Кривого Рогу, народився у січні 1946 року. Його дружина Антоніна та її сестра Світлана – корінні росіянки з Самари, потрапили до Луцька з Казахстану. Антоніна починала співочу кар’єру в вокальному октеті московського естрадного оркестру «ВІО-66» Юрія Саульського. Тріо виграло перше місце на огляді ВІА в Харкові, для поїздки на молодіжний фестиваль на Кубу (правда в Гавану їх так і не пустили).
Згідно з легендою, тріо Мареничів виникло досить випадково – якось на концерті ВІА в якому вони співали, в провінційному будинку культури зник електричний струм… Акустичний концерт був настільки вдалим, що філармонія швиденько оформила їх самостійною творчою одиницею…
На телеекранах України тріо Маренич з’явилися в 1978 році і протягом трьох років з ефіру не сходили – почалася ера Мареничів. В 1979 році «Мелодія» оперативно випустила LP Мареничів, Укртелефільм зробив його відеоверсію. Та не все йшло так гладко як здавалося – Мареничам ще по інерції присвоїли звання Заслужених артистів України – а вже повним ходом йшла неоголошена війна між ними і чиновниками від культури. Після чергової відмови в участі в офіціозному концерті до дня колгоспника, спалахнув скандал – історія потрапила в газети. З Міністерства культури прийшов наказ із забороною Мареничам виступати за межами Волинської області, був розмагнічений свіжознятий фільм, припинена трансляція їхніх записів на радіо та телебаченні.
Із небуття Мареничі повернулися тільки на початку 1994 року – вони розпрощалися з Волинською філармонією і вже самостійно відмітили 20-ти річчя творчої діяльності великими концертами в столичному палаці «Україна». На студії «Олекса» тріо зробило серію реміксів своїх старих хітів з сучасним музичним супроводом, по тому дебютувала як композитор Антоніна Маренич. Вона також записала цикл з семи телепередач під загальною назвою «Колисанка». Лейбл Оберіг-ХХІ в 1998 році випустив перший компактдиск Мареничів «Три тополі», через два роки наступний – «Ой, під вишнею…»
Більш, ніж 25 років тому, коли Антоніна, Світлана і Валерій Маренич знаходилися на піку популярності, їх звинуватили в намірі втекти до Канади і записали в чорні списки зрадників батьківщини. Насправді урядники від культури не могли пробачити Мареничам норовистості характерів, відмови працювати під фонограму, небажання брати участь в помпезних урядових концертах і величезних акціях на стадіонах.
Господь сприяє тим, хто ставить мистецтво вище за комерцію, хто несе у собі ідею крізь життя. І настають такі часи, коли справжнє мистецтво таки долітає до спраглих пісенного українського слова. Називайте це, як хочете: Дивом, Божим провидінням, Небесною Справедливістю… Українська пісня з уст Валерія Маренича знову лунає з високих сцен. І зорі в гороскопах затамовують подих, аби почути і здивуватись. Іноді це називають зоряним часом. Але аж ніяк не зірковістю. Бо зоряний час – це, насамперед, довгі роки праці. І дещиця везіння. І те, що назвати словами непросто, бо нема таких слів.
Підготувала Оксана Кришталева, Львів
