Марія Кривенко. ВІРШІ

Марія Кривенко. ВІРШІ

krivenko_virshi1.jpg (34.86 Kb)
***
Здрастуй! – колись скажу
трепетно, невагомо.
Знову: що важить слово
пошепки, на льоту.
Здрастуй! – не промовчу,
тільки утрачу голос.
Холодно, гідно, строго
голову пронесу.
Щось буде знов не так.
Спізниться твій літак.
І на табло нервово
вкотре ввірветься холод –
синя фатальність, знак.
Як ти? І потиск рук.
І перекосить брук.
Але мені байдуже.
Як ти? Поглянь, побач,
скільки утрат, невдач,
милий, коханий, любий...
Здрастуй! Лети – не милуй.
Любий, коханий, милий...

***
Трава зеленіє, рута.
Я ходжу травою боса,
хоча розумію: отрута!
Тоді, коли сонце просить
милостиню над ґанком,
я закреслюю ті світанки,
що без тебе. Хай краще темінь.
Я – твоє пересохле небо.

***
Перетворення слів – алхімія.
Завтра в гості далеко їду я
до ченців, може, на Тибет.
Раптом завтра прибуде смерть?
Що скажу? По якому сліду
поведу її, зволікаючи
скласти руки на грудях каючись?
Розкажу про ченців тибетських.
Проковтну її погляд ґречний,
її витримку та розважність.
Пріє листя. Холодні камені
розкладає пасьянсом випадок.
Я поїду-таки. У смерті
для одного для тебе випрошу
довгу подорож по Тибету.

krivenko_virshi2.jpg (44.41 Kb)
***
Слідів уже не видно – всі пішли.
Емігрували землями душі.
Лиш закотилась зірочка маленька
серед каміння й пересохлих трав.
Так, так, її він палко покохав.
Лилась надія, мов церковна музика.
Кипіла кров у казанах життя.
Цвіли тюльпани із твого плеча.
Я плакала, втрачала і ...

жила.

***
Ні, не межа. Це заповідь проста:
спокійно жити, присно і буденно.
Все не така, не та, а незбагненно
логічна, послідовна, мерехка
на склі, у тінях на блискучих меблях,
на вихилястій вулиці вночі,
де сморід і ніякої межі –
лиш жінка в сарафанчику легкім,
захляпанім суницею. А втім,
я не шкодую. Я заходжу в дім,
де все назавжди, лиш життя екстерном.

***
Ці квіти.
Ці дерева.
Ці будівлі.
Моє життя – від споду до покрівлі
буяє темнолиций виноград.
Пробачте, що незґрабно, невпопад
і що слова задобрі, занаївні.
О так, шаленство літа, спекоти.
Морозиво і квас, а ще до того
несеться вверх, уверх легка дорога.
А кроки наугад і догори.
Гаразд. Вікно. Зачиниш і підеш
відпочивати ні від чого, спати
прозорим сном тривожної блавати,
прощатися і знов не пробачати,
вставати пити, пильно наслухати.

krivenko_virshi3.jpg (94.82 Kb)
***
Коли тендітна лагідна Аврора
розплачеться крізь хмари в наших шторах
і на зорі щось трапиться незриме, –
десь так далеко, де повечоріло,
де щойно повечеряли й лягли,
а перед тим їм здалеку дзвонили.
І чоловік у трубку говорив,
а жінка засмутилася.
Надривно
в сусідів хтось горлав гортанні зливи
якихось почуттів незрозумілих,
без сумніву, бурхливих.
– Так, – сказав
у слухавку співмешканець квартири.
А жінка краєм ока таки встигла
помітити, який він погляд кинув
у простір вікон із життя сумирного,
як він рвонувся, мов самотній птах,
кудись туди, звідкіль запахло зливою.

***
Надвечір злітаю, з містом укупі,
в простір, начинений диво-звуками
тихих спогадів, лад печальний.
І мелодія серенади
розірветься десь поруч квіткою.
О, приємно блукати містом
понад вечір. Збирати рештки
слів у пам’яті, раптом скреслій
на полотнищі неба.

Хмари.
Місто втомлене. Місто палить
ледве м’ятні тонкі сигари.

***
Як солодко знову
натрапити
на ту мову,
якою не сподіваєшся
бути зрозумілою,
розмовляєш неначе сама з собою,
перебираючи варіанти.
Мову немови,
мову погляду,
мову мовчання,
що викрикує діри в небі;
мову дотику,
що пропікає
до кісток живу плоть;
мову твоєї відсутності,
слідів у моєму серці,
що ведуть у поезію.
І тому
я щаслива та сильна,
я – твоя версія.

krivenko_virshi4.jpg (58.07 Kb)
***
Щось таки зміниться,
коли
пізні таксі, як завжди,
будуть сигналити
й об’їдатись
еф-емковим джемом англійською;
коли таксист, спітнілий і сонний,
над ранок усе ж зможе
довезти мене туди,
де завжди
починається ранок.

***
Не зараз, не вчора,
всього лише вбік –
малесенький крочок,
минуле у сні.
Ридають і плачуть за мною
і мчать
назустріч світанку.
А сльози? А страх?
Що, може, піду
й не повернусь ніколи
і вас не побачу,
не вчую розмови,
не знатиму навіть,
чого ви сумні,
чого мене мучите
в кожному сні.

фото білих квітів - Ліля ДЕМИДЮК
інші фото - з інтернету
Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2018.