Місто під зорями

Місто під зорями

Казка для дорослих "Місто під зорями" є продовженням казки «Місто під Повнею».
misto_pid_zoryami.jpg (384.58 Kb)
Якщо перша казка за своїм характером дуже "чоловіча": активна, дієва, рішуча і бойова, то друга занурює читача у внутрішній світ чуттєвих роздумів та виважених вчинків. "Місто під зорями" відверта, прихована, скромна і цілковито "жіноча". Тут не так багато подій та героїв, натомість – багато інтимних переживань і жіночих символів. Вирішуються стосунки Селени й Парсека, розкриваються характери та долі інших персонажів та врешті з'являється новий герой. Хто він, як його звати і наскільки він важливий? Для цього варто дочитати другу частину казки до останнього речення.
Книга адресована уважним і допитливим читачам, котрі відчувають себе дорослими і попри усі складнощі життя продовжують вірити у казкові дива.



Квітуча Мураха дивує мене і дивується сама

Тепло і лагідно. Час так спресувався, що доводиться лупати його, як тверду халву. Звідти вилітає арахіс якихось випадкових спогадів, окрушини снів… якщо не робити різких рухів, а тим більше – якщо не намотувати чужих доріг, то час так і залишається спресованим…

Та це таке – фільозофія. Не казка. А от моя чималенька робота із котячими фіранками – казкове замовлення. Для чого? Не питала. Хто така замовник КМ? Не цікавилась – домовилися заочно, із голосу і телепатії. Коти на фіранках бавляться, нявчать і дозволяють себе поскоботати за вушками.



Врешті, огрядна, але симпатична КМ – пані Квітуча Мураха сидить навпроти мене і задоволено, але й прискіпливо обзирає замовлення. Квітуча Мураха могла б і сама витворити собі ці фіранки, але не вміє оживляти котів, хоч і вперто замовчує це.

Говоримо. П’ємо рожеве вино. І, певно, не тільки про замовлення йдеться. Є у творчій роботі ще так звана лірична аура – все те, що супроводжує чарівників при її виконанні. Легко чи не дуже, приємно чи невзаємно, цікаво чи для годиться.

– Знаєте, шановна Квітуча Мурахо, я вже хотіла відмовити Вам. Не вдавалося «розрухати» котів на фіранках. Та вчора ввечері, ах… дивним чином чи форс-мажором… як і обіцяла…

– Я була певна, що Вам це вдасться. Ви ж страшенно любите котів. І я – фелінолог. Мене здурити неможливо… але чому ж Ви тривожитесь?

Тут, наче почувши знайомий голос, вийшла моя рожева киця.

Не вийшла, а мляво причалапала і безсило впала на хідничок поміж мною та пані КМ.

– Овва! Сама прийшла?! – не так запитала, як потвердила пані КМ, – отже, Ви щаслива і, так би мовити, чиста власниця.

– Бідна моя кицька! Певно буде здихати!

– Зеленіє?

– Та…

– У такий час це закономірно. Хоче встигнути цього сезону. Вона готується до помноження.

– Може, розмноження?

– Ні-ні, саме до помноження. Це – рідкісний вид півонієвих котів.

Вони бувають від білих до вишнево-малинових. Звісно, існують ще бежеві, але то – елітні. Ця – типова рожева півонієва самичка. Якраз у період цвітіння півоній вона повинна встигнути до помноження.

– Але ж вона не нявчить, не гуляє, а тільки зеленіє зісподу і… худне…

– Так і має бути! Ці коти не мають пари апріорі. Тобто, вони розмножуються, як арахіс… – Квітуча Мураха активно наминала пиріжки із квітів бузини і пила так багато, ніби хотіла випити всю воду, яку я мала...

Лірична павза – Квітуча Мураха любить навернути смачненького… ще би – при таких габаритах та без такого апетиту, – вона вловила мої здивовані позирки і емоційно продовжила:

– …півонієві коти знаходять відлюдні місцини і відкладають в землю потомство.
Воно там достигає і виповзає само. З мішечків таких спеціальних. От… а найважливіше – ще нікому не вдавалося приручити півонієвих котів. Казкові герої думають, що це вони – їхні господарі. Насправді ж коти приручають їх, а ніяк не навпаки... Знаходять собі господарів і самі йдуть від них, коли захочуть.

Моя рожева кицька різко підвелась і, наче вислухавши все цікаве про себе чи потвердивши слова пані КМ, впевнено пішла надвір. У дверях вона ще й багатозначно нявкнула…

Було парко. Я хотіла відпочити після такої непростої роботи, але мусіла бавити свою замовницю. Квітуча Мураха говорила багато всілякого-різного. Врешті, пані КМ втомила мене своїми химерними емоціями і активними вібраціями голосу. Мені вже переливалось через край не тільки слухати про цікаве і неймовірне, а й вислуховувати про її особисте життя. За тих кількадесят хвилин я вже довідалась про всю її родину, перший невдалий і другий щасливий шлюб, заробляння грошей і брехню співробітників, пошуки себе і шкоду меркуріального рису, про звинувачення у бездітності та щасливе народження її первістка, про негідних чарівників, які живуть заради того, аби паскудити обрим людям, знову про гроші та їхню кількість, про престиж і приватність, про нахабність окремих можновладців і бажання залишити своїх спадкоємців у кожному місті, куди вони приїжджали, про планиду і спадковість…

…та що там – пані КМ навіть не поцікавилась, як мені вдалося зробити ту дивовижу з котами… зрештою, дійшло до оплати…

– За терміновість – подвійна оплата, – звично повіла я.

– Але ж… – пані КМ занурилась у свою обшиту пацьорками торбинку, – ось половина. Решту надішлю Вам на картку. Запишіть мені свої дані ось тут, – тицьнула мені під ніс свого записника, а там так начеркано і наплутано, ніби чорти весілля гуляли… – на полях я й записала, бо більше не було де. Та чи знайде вона щось у цьому хаосі?! Вже сумніваюсь… попри всі її щиросерді запевнення…

– Я Вам довіряю, пані КМ! – а що мені було робити? Затримати її, поки хтось із її довірених осіб не передасть мені другу частину суми? Таж відпустити! І так уже не було що пити. Порожня пляшка рожевого вина, яка самонаповнювалась, фактично вийшла із ладу. Гадаю, після відвідин пані КМ її доведеться занести на Dreamcrossing і залишити цидулку, що пляшка придатна лише для декору – жодні чари не допоможуть.

– Ви якась знервована і невиспана… тут щось погане у просторі. Я відчуваю це. Невже Ви цього сама не бачите?! Пропоную Вам послугу-бонус – просканувати приміщення! – не вгавала Квітуча Мураха. Її квітчаста блузка еротично здіймалась на грудях. І я зрозуміла, що так вона хоче списати ту частину суми, яку мала би кинути мені на рахунок…

– Дякую, може не треба? – я відверто втомилась.

– Та ні, що Ви?! Безкоштовно! Я ж бачу, що тут щось пороблено або, щонайменше, не там стоять меблі. Ви ж погано спите, правда?

– Правда, погано…

– Ну от…

– Знаєте, я дуже боюся мишей. І тут, за Містом, мені завжди здається, що вони шарудять. Прокидаюся вночі, ніби мене щось будить… нікого нема. Вовтужуся, часто і голова болить. Хоч би не мала боліти. Ліжко якесь незручне… але немає мишей. Не знаю…

– Я знаю. Тому прийду якось. Чекайте на мене і… вірте мені! Ви – така гарна, Селено! Вам багато хто заздрить. Тому, окрім суто енергетичного захисту, запропоную Вам оберіг… а тепер, даруйте, мушу бігти до своїх котиків-муркотиків.

Квітуча Мураха наставляє ріжки
Вчора, коли почався тихий дощик, мене осінило. Знайшла у шафі літній капелюх і розшила його маками. Під настрій. Цього капелюха я також купила під настрій – ні, не носити і не ховатись від сонця. Купила, бо гарний, бо виникла ідейка. Зробила і ношуся з ним, як циган із писаною торбою. Якби ж то хтось замовив, то прийшов би уже і забрав. За невеликі гроші. А так – після Квітучої Мурахи взагалі не було замовлень. Казково багато часу.

Почепила його над робочим місцем, ліворуч од вікна і праворуч від скриньок з усіляким добром. Як спогад про маків цвітіння. Хоча, і не спогад це зовсім… ой не спогад…

Мою казкову меланхолію розвіяли рішучі важкі кроки знадвору і впевнений стукіт у шибу вхідних дверей. Так і є – пані КМ…

Нині вона вже вирядилась у щось нейтрально-сіре і буденне. Обійшла кімнати, наче шукала щось невидиме. Бойова готовність пані КМ вразила би і досвідченого польового командира, не тільки мене…

– Та-а-а-ак, то почнімо від вхідних дверей. Ви дозволяєте обстежити приміщення? Кажіть – так чи ні?

– Дозволяю, – хоч, бігме, поняття зеленого не мала, для чого це пані КМ і що вона... мене ще більше заціпило, коли у неї з чола вилізли дві зігнуті антени і почали то розходитись у різні боки, то схрещуватись, як рапіри… таких чудернацьких пристроїв я не бачила у жодної комахи. Та сама пані КМ на мій подив не зважала.

– Де тут північ? – строго запитала пані КМ.

– Он там, – кажу, невпевнено показуючи рукою на вікно праворуч. А під вікном якраз стоїть диван.

– Я не Вас питаю… – якось збаламучено відповідає Квітуча Мураха і ще активніше рухає своїми ріжками-антенами…

Я капітулюю. Мені стає навіть весело. Думаю, може взагалі податися кудись, наприклад, у крамницю. І приміром, у «Фло-Фа» – купити морозива і золотих рибок?

– Ось тут хтось спить? На цім чарівнім дивані? – промацує невидимі вібрації Квітуча Мураха.

– Та, я колись спала, особливо коли нагорі було душно.

– Не спіть тут більше ніколи. Тут погане місце. Особливо ось тут, посередині дивана – покладіть сюди подушку. А ще краще – відсуньте диван від стіни…

Пригадала собі, що хоч і не було душно, а спалось мені тут так само кепсько, як і нагорі. Прокидалась вночі, прислухалась до шурхотів, ніби мене щось будило.

– Якщо хтось тут довго спатиме, то буде мати серйозні проблеми або з нирками, або із попереком. Я Вас попередила… як собі хочете, – антени пані КМ безсило повисли над чолом.

Ми, майже танцюючи, зайшли у кімнату, де я зазвичай працюю… і там пані КМ виявила не вельми позитивні місця. Порадила пересунути стіл на півметра праворуч. Зайшли ми й у мою спаленьку. Антени Квітучої Мурахи зарухались-завовтузились і… тривожний голос виніс вирок ліжечку, в якому я додивляюсь найкращі маково-музикальні сни…

– Тут також незатишно. Зверніть увагу – і диван унизу, і ліжко вгорі стоять на тій самій лінії. Отже, можуть бути проблеми. Пересуньте своє місце сну буквально трішки вліво, і побачите, наскільки спокійніше спатимете…

– То правда, – останнім часом я…

– Останнім часом Ви все «списували» на перевтому, мишей, повний Місяць, виплюснуті почуття… але причина тільки в поганому місці, – майже гіпнотично сказала пані КМ.

Але ж звідки вона так детально все “зчитує”? Вона ж не звідси! Вона ж узагалі замовляла котячі штори! А он як усе обернулося!

Я постановила собі мовчати і… запропонувала продовжити розмову в кухні. Квітуча Мураха заховала свої антени й знову стала огрядною і сповненою життя та гармонії замовницею.

Вона і цього разу говорила так багато, що тими розмовами можна було би загатити річку. Я взялась готувати їсти – до маршрутки все одно ще понад дві години. Щось би й попоїсти…

Пані КМ пасла очима кожен мій крок. Ще емоційніше говорила, і то якось так перелякано, наче… ну, і не знаю, наче що?!

Чи я щось нарізала і кидала в банячок, чи кришила в салат, а ті її очі все фіксували. Я навіть різко обернулась, струсивши зі спини її здивовано-наляканий погляд. Вона злякалась не на жарт і відсахнулась…

Так ми й попоїли – перелякано, здивовано і смачно. Я не запитала її про ту другу частину суми, яка мала опинитись на моїй картці. А вона й сама не згадувала. На деякий час доведеться котикам «завмерти», а якщо ті її чари і рухи вусиками справді щось змінять, то я відпущу котиків на фіранках. Або-або…

Квітуча Мураха пояснила, що таке ЗПІ

Селена. Не я одна потрапила під вплив ЗПІ. Зачаровано-окрилена. Розвиднілось мені в голові лише після того, як безслідно зник істеричний зелений чайник.

Воду довелося кип’ятити у металевому горнятку. Та це ще не найцікавіше. Раптом пропала гарячка. Спочатку я подумала, що це через появу Сіріуса – він же ж також дивним чином впливає на мене. Дарма, що виглядає таким простим і незворушним, – насправді у ньому є така сила, яку здолати може хіба що… хто? Та ніхто. Бо й сам він своїх можливостей не знає.

Того ранку Сіріус-N поїхав до Міста і повернеться, коли я спатиму. В хаті було так тихо, що хотілося увімкнути радіо чи якусь музику, аби в вухах не дзумкотіло. Але – намарно. Задеренчав телефон.

Овва! Квітуча Мураха! Вона була чимось так схвильована чи просто не мала часу, що почала відразу:
– Я поверталась тоді іншою дорогою і натрапила на ЗПІ!
– На що? – не збагнула я.
– На Зону Постійних Ілюзій! Вона там у вас, нагорі, замаскована під якусь крамницю. Якщо людина занадто відкрита і заходить у цю зону, то бачить те, що хоче бачити і вірить у всі ці ілюзії. Ви там були?
– Була, звісно! Не раз! Купувала чайник! Гарний такий!
– І де тепер той чайник?
– Гм… пропав!
– Отож-бо! Чайник – то також ілюзія! Ніякого чайника і всього, що там було куплено, ніколи не існувало! І людей, котрі Вам там ввижались, також не могло бути! Це – ЗПІ! Розумієте? Щоправда, у вас там вона нешкідлива. Жити можна. Але вірити в неї – ні!

Я не витримала – перервала зв’язок. Квітуча Мураха дуже емоційна! Дуже! Стільки інформації вилилось мені на голову, що я перелякалась. Отже, все це було ілюзією… а хтось уже не раз і не двічі дорікнув мені, що от, мовляв, зраджує Парсекові. Волочиться з якимись випадковими людьми. Та й не люди вони зовсім. І внутрішній голос не допоміг. Сіріусе, може хоч ти мені скажеш щось файне, коли повернешся?

Довідка про ЗПІ
Зона Постійних Ілюзій – поширене у наших широтах явище, яке може простягатись на відстань від 1 метра до кількох кілометрів. Характерне своїм і позитивним, і негативним впливом. Жертвами ЗПІ найчастіше стають здорові молоді люди із відкритими поглядами на світ та довірою в очах. Втрапивши у ЗПІ, вони не лише занурюються у схеми ілюзій, а й самі стають співтворцями їх, чим примножують дію ЗПІ на інших людей.

Вплив ЗПІ не має тривалих наслідків і не впливає на фізичний стан. Єдина небезпека, яку дослідили вчені – часткова втрата реальності та безвольність у прийнятті рішень тих, хто втрапив під вплив ЗПІ.

Для того, аби захистити себе від впливу ЗПІ, варто щодня проробляти певний ряд ритуалів, який описано нижче…

Я пригадала, де вперше побачила Сіріуса — це було на Вселенських лекціях. У нас саме закінчилась якась нудна і непотрібна лекція. Майже всі вийшли з аудиторії, а їхня група чекала, аби зайти. Я тільки-но почепила наплечник собі на рамено. У дверях з’явився він — сто відсотків! Це був Сіріус. Подивився на мене якусь мить перелякано, а потім опанував себе і замріяно-здивованим пронизливим поглядом застиг на мені. Точнісінько, як того вечора, коли прийшов до мого дому. Так, цюки-патики! То був він!!! Отже, ми завжди були десь і дихали тим самим повітрям. І навіть, можливо, їли з тих самих мисок.

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2018.