Розмова із Людмилою Пуляєвою-Чижович між книжкових полиць

Люда пише вірші і прозу, бере інтерв’ю у відомих людей, всерйоз і довго захоплена театром. А на роботу ходить у бібліотеку, що на пл. Ринок, 9.

lyuda_portret

– Людочко, от власне з бібліотеки почнемо. Багато хто й досі вважає, що бібліотека – місце, де тихо і багато книжок. Та як воно насправді?

– Насправді в бібліотеці зараз гамірно, весело, цікаво. Це місце спілкування, творчих зустрічей, презентацій, концертів, виставок, перфоменсів і багато-багато іншого. Наприклад, у нашій Львівській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Романа Іваничука (або – в Бібліотеці на Ринку,9, як її усі називають), діє чимало цікавих проектів. Проект ЗаЖиве – це розмови із суспільними лідерами про наболіле, про те, чим живе наша держава, про наші втрати і здобутки… Гостями цього проекту були Тарас Тополя (лідер гурту «Антитіла») Іван Леньо («Козак Систем»), Марічка Бурмака, Мирослава Ґонґадзе, Леся Горова, Інеса Братущик та Орест Хома, Віктор Винник (гурт «МЕРІ») та багато інших. Проект «Театр у бібліотеці» – це зустрічі з провідними акторами львівських театрів, а також театральних постановок: інколи читальна зала перетворюється на сцену, де грають вистави, як було, скажімо, з моновиставою «Стара пані висиджує» «Театру у кошику» та моновиставою «Зрада» Херсонського драматичного театру ім. Миколи Куліша. Цікаві зустрічі відбулися із заньківчанами Таїсією Литвиненко, Янушем Юхницьким, Євгеном Федорченком, Лесею Гуменецькою, Олександром Норчуком, з акторами Першого Театру Лесею Шкап’як, Тамарою Сторожук, Василем Баліцьким та Наталею Мазур, які показали уривок з вистави «Ромео і Джульєтта»… Так що просто книгозбірнею бібліотеку уже назвати не можна. Я іноді жартую – ми хіба ще у футбол не граємо, а так, фактично, в бібліотеці можливо все!

– Окрім життя серед мудрих і вічних книг є ще твоя творчість. Встигаєш поєднувати усе чи воно якось так органічно тобі вдається?

– Органічно. Іноді Муза відвідує мене навіть на робочому місці, тож, відклавши все, пишу вірші. Може щось віршоване прийти по дорозі на роботу – тоді зупиняюся і записую. Вдома зараз пишеться рідко.

– Читаєш інших авторів? Яких саме? Що найбільше цінуєш в літературі та інших видах мистецтва?

– Звісно, читаю! З чотирьох років читаю! Читаю книжки своїх друзів-письменників – Любові Відути, Дари Корній, Любові Долик, Анастасії Нікуліної, поетів Івана Гентоша, Любові Бенедишин, Віктора Кучерука. Щойно закінчила читати роман Богдана Коломійчука «Король болю». У творчості і мистецтві найбільше ціную справжність, щирість, відвертість, уміння оригінальними засобами передати внутрішній світ свій і своїх персонажів.

– Знаю, що ти – палка прихильниця театру. Маєш багато інтерв’ю з акторами. За що любиш театр? Які вистави і якого театру сподобались найбільше?

– Театр – це особливий світ. Це справді храм мистецтва, де відчуваєш певне душевне піднесення. Серед акторів львівських театрів багато моїх друзів. Інтерв’ю з акторами Театру ім. Марії Заньковецької видала окремою книжкою – «Друзі мої, заньківчани…». За що люблю театр? За можливість доторкнутися до минулого, співпереживати сьогодення і зазирнути в майбутнє. За те, що тут працюють самовіддані й талановиті люди, яких теж дуже люблю. Дуже рекомендую нові вистави заньківчан – «За двома зайцями» (режисер-постановник Орест Огородник), «Після заходу сонця» (постановка Алли Бабенко), «Марія Заньковецька» та «Украдене щастя» (режисер – Федір Стригун). Також вразила постановка Василя Вовкуна «Коли цвіте папороть» у Львівській опері, але це було наприкінці минулого року.

– Якою ти є в повсякденному житті? Чи можеш творчо ставитись до побутових речей?

– До всього намагаюся ставитися творчо. Тоді життя стає цікавішим. В повсякденному житті я непроста. Наприклад, я не надто люблю хатні справи, хоча приготування їжі – суто мій обов’язок. Не люблю прасувати. Зате люблю прибирати і мити посуд. З друзями я завжди щира, відверта. Не люблю людей «з подвійним дном», і сама такою не є. Що думаю, те говорю. Хоча не раз переконувалася, що далеко не всі свої думки варто озвучувати. Страшенно не люблю брехунів, підлабузників і пристосуванців.

– Чи може бути творча жінка щасливою і самодостатньою на твою думку?

– Звісно, що може! Щастя – всередині нас. Не треба його шукати по чужих світах, варто зазирнути в себе і збагнути, що можна навчитися бути щасливим. Можна радіти дрібничкам – кожному новому дню, співу птахів, хмарам у небі, вітерцеві, сонячним променям, усмішкам друзів. Щаслива та людина, яка вміє бути щасливою тут і зараз. Ну а творчість тільки забарвлює щастя у ще яскравіші кольори і відтінки. Думаю, тільки самодостатня жінка може бути щасливою, бо, якщо тобі завжди чогось бракує для щастя, то тобі його ніхто й нічим не «доштукує». Якщо жінка творча – вона вже щаслива, адже наділена талантом, який дано не кожному.

Дякую тобі за розмову. Нехай тебе дивує цей світ і надихає на нові рядки!

Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів