Мирослава Рачинська - про життя в театрі

- Мирославо, скільки років ти уже працюєш у львівському театрі ім. Леся Курбаса?

- Шляхи Господні незбагненні… Вже йде 18-тий рік як я стала причасною до театру ім. Л. Курбаса… А почалось з того, що в 1999 році по закінченні середньої школи, пройшовши підготовчі курси до вступу в «Львівську політехніку», слідуючи стопами брата - успішного програміста, вступила на факультет «Комп’ютерних наук та Інформаційних технологій». Точні науки полюбляла, але була більше «ліриком-фізиком», ніж навпаки… Росла в сім’ї митців (батько – професійний музикант, викладач, керівник оркестру «Галичина», мати – журналіст, методист у сфері самодіяльної творчості), що сприяло дотику до різних граней мистецтва. Закінчила муз. школу по класу фортепіано, навчання в хореографічній школі при ансамблі «Радість» (під керівництвом Побєди Харісова), була учасницею дитячого хору «Херувими» при церкві св.

Онуфрія (керівник – Олег Жук), з яким ми успішно гастролювали Європою, та ще й мали за честь співати Літургію у зведеному хорі з Папою Іоаном Павлом ІІ.

Всі ці досвіди виявились вагомими в моїй подальшій професійній діяльності, звичайно, не ІТ-спеціаліста... Водночас, в силу обставин того часу, батько вболівав за моє «немистецьке» майбутнє, тому наполягав на вступі на перспективні і «найдійні» напрямки освіти ... Мої наміри вступу на акторський зразу ж розвінчувались…

- За цей час багато що змінилося особисто для тебе?

- Багато змінилося в просторі, в державі, в нас самих… Для мене передусім найбільшим впливом були реальні життєві досвіди, які розказували щось про цей світ, про мене саму, провокували до розвитку, знаходження виходів з ситуацій, переоцінки цінностей, навчали практичної любові до всього навколо і до життєвого укладу… Це не ефемерні чи абстрактні переживання, а конкретні життєві ситуації, часом безкомпромісні. Вони вчать з «живим» серцем приймати і відпускати, тішитись і могти відмовитись, одночасно відважно «посміти і пожати…» і «кротко» прийняти те, над чим немаємо влади...

- Не секрет, що в цьому театрі треба вміти і знати багато що – співати, танцювати, виконувати акробатичні вправи і бути пластичною, імпровізувати і виступати без вихідних і свят. Тобі подобається такий формат роботи чи спеціально готуєшся до виступів та концертів?

- Наш театр робить великий акцент на різноплановість вмінь актора.

Це дуже стимулює до постійного розвитку в своєму ремеслі. Для творчої людини це дуже важливо – загорятись на нове, бути в постійному пошуку, мати відчуття перспективи. Так, мені подобається такий формат роботи, єдиний недолік – неспівпадання робочим режимом з близькими. Але до всього адаптовуєшся.

- Ти виступила у багатьох театральних виставах. А вдалося знятися в кіно? А може у якихось кліпах? У яких саме?

- Наразі знялась в короткометражному кіно «Апостол миру» в ролі дружини священика, який іде в АТО; у вступному ролику до Євробачення, у кліпах нашого гурту «Курбаси». Також на даний момент триває процес створення фільму «Король Данило», в якому маю честь зіграти роль матері Короля Данила. Сподіваюсь ще мати цікаві досвіди в кіно.

- Спільно з іншими акторами ти не лише виступаєш в театрі, а й співаєш у гурті.

Що це за гурт?

- В 2009 році в театрі імені Леся Курбаса була створена вистава на основі поезії Богдана-Ігора Антонича «Формули екстази». В рамках роботи над цією виставою, ми, актори, почали досліджувати пісню як драматургію з її атмосферою, сюжетом та змістом, намагаючись поринути в її глибину. Наступним кроком був експеримент зі звуковим простором, де були задіяні імпровізації голосу та музичних інструментів. Так зародились «Курбаси». Головною метою учасників нашого гурту є пошук методів розкриття пісні, як самобутньої субстанції, живого організму, зі своїм життям і драмою.

З того часу ми співпрацюємо з різними цікавими талановитими музикантами (Орест Шарак, Володимир Бедзвін, Оленка Яременко, Мар’яна Садовська, Марк Токар, Михайло Балог, Дана Винницька). На даний момент музичне оформлення в «Курбасах» творять Всеволод Садовий, Артем Каменков та Маркіян Турканик.

Ми створили програми «Райце», «Розколяда», «Скриня. Речі сили», «Чар-творення», беремо участь в благодійних концертах, записуємо диски, гастролюємо (Польща, Німеччина, Бельгія, Франція). Намагаємось це гармонійно поєднувати з нашою основною роботою в театрі.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

Пісні співаємо з різних регіонів України, і ритуально-обрядові, і ліричні, і, навіть, є воєнні… Вивчаємо їх зі збірок, записів, а також переймаємо в тих, хто безпосередньо є збирачами фолькльору.

Учасниці гурту "Курбаси": Мирослава Рачинська, Наталя Рибка-Пархоменко і Марія Копитчак.

- Чи впливає життя в театрі на твої особисті стосунки? (Тобто, чи вистарчає часу для родини і побуту? Чи діти і чоловік не ревнують маму до театру? Чи вдається провести більше часу в колі родини? Чи збираються курбасівці родинами на великі свята?)

- Іноді буває складно поєднувати і якісно виконувати свої обов’язки перед сім’єю і професійні. Особливо, коли стаєш мамою… Але з часом, розумієш, що всі труднощі долаються, а ці дві сфери нашого життя доповнюють одна одну. Приходиш до дітей наповнений цікавими досвідами і провадиш їх виховання вже в повноціннішому руслі.

Також пробування в конкретних, не абстарктних життєвих ситуаціях, дають можливість на сцені існувати не означально-функціонально, а в повноті: в поєднанні досвідів духу, серця, розуму та практичних вмінь. Тому називаю своїх трьох діток і чоловіка важливими вчителями мого життя…

- Якби не було театру, ким би ти була і чим би займалась?

- В дитинстві хотіла стати священиком, тільки думала – як бути, якщо я жінка… ) Проте в зрілішому віці задумувалась над вступом на релігієзнавчі факультети і конкретно цікавилась темою екуменізму всередині Християнської церкви, а потім і взаємо-прийняттям і порозумінням між базовими релігіями світу.

- Чого тобі зараз хочеться побажати собі та іншим як актрисі, жінці, співачці, просто творчій людині?

- Хочу побажати берегти і досліджувати самобутність самого себе, розвивати здорову любов до себе. Це є усвідомлений процес, який не дає впадати в крайності самознецінення і високомірності. Чуючи себе йдеш в конкретні реалізації, а не розтрачаєшся на пошуки причин і передумов.

Вмієш вболівати за інших і тішитись чужим успіхам. Вмієш працювати в команді, брати відповідальтність і, водночас, завжди чути перспективу власного розвитку. Я бажаю всім ЛЮБОВІ. Бо тільки на ній все будується!

Дякую за цікаву розмову. Бажаю наснаги і гармонії!

Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів