– Мирославо, скільки років ти уже працюєш у львівському театрі ім. Леся Курбаса?
– Шляхи Господні незбагненні… Вже йде 18-тий рік як я стала причасною до театру ім. Л. Курбаса… А почалось з того, що в 1999 році по закінченні середньої школи, пройшовши підготовчі курси до вступу в «Львівську політехніку», слідуючи стопами брата – успішного програміста, вступила на факультет «Комп’ютерних наук та Інформаційних технологій». Точні науки полюбляла, але була більше «ліриком-фізиком», ніж навпаки… Росла в сім’ї митців (батько – професійний музикант, викладач, керівник оркестру «Галичина», мати – журналіст, методист у сфері самодіяльної творчості), що сприяло дотику до різних граней мистецтва. Закінчила муз. школу по класу фортепіано, навчання в хореографічній школі при ансамблі «Радість» (під керівництвом Побєди Харісова), була учасницею дитячого хору «Херувими» при церкві св. Онуфрія (керівник – Олег Жук), з яким ми успішно гастролювали Європою, та ще й мали за честь співати Літургію у зведеному хорі з Папою Іоаном Павлом ІІ.
Всі ці досвіди виявились вагомими в моїй подальшій професійній діяльності, звичайно, не ІТ-спеціаліста… Водночас, в силу обставин того часу, батько вболівав за моє «немистецьке» майбутнє, тому наполягав на вступі на перспективні і «найдійні» напрямки освіти … Мої наміри вступу на акторський зразу ж розвінчувались…
– За цей час багато що змінилося особисто для тебе?
– Багато змінилося в просторі, в державі, в нас самих… Для мене передусім найбільшим впливом були реальні життєві досвіди, які розказували щось про цей світ, про мене саму, провокували до розвитку, знаходження виходів з ситуацій, переоцінки цінностей, навчали практичної любові до всього навколо і до життєвого укладу… Це не ефемерні чи абстрактні переживання, а конкретні життєві ситуації, часом безкомпромісні. Вони вчать з «живим» серцем приймати і відпускати, тішитись і могти відмовитись, одночасно відважно «посміти і пожати…» і «кротко» прийняти те, над чим немаємо влади…
– Не секрет, що в цьому театрі треба вміти і знати багато що – співати, танцювати, виконувати акробатичні вправи і бути пластичною, імпровізувати і виступати без вихідних і свят. Тобі подобається такий формат роботи чи спеціально готуєшся до виступів та концертів?
– Наш театр робить великий акцент на різноплановість вмінь актора. Це дуже стимулює до постійного розвитку в своєму ремеслі. Для творчої людини це дуже важливо – загорятись на нове, бути в постійному пошуку, мати відчуття перспективи. Так, мені подобається такий формат роботи, єдиний недолік – неспівпадання робочим режимом з близькими. Але до всього адаптовуєшся.
– Ти виступила у багатьох театральних виставах. А вдалося знятися в кіно? А може у якихось кліпах? У яких саме?
– Наразі знялась в короткометражному кіно «Апостол миру» в ролі дружини священика, який іде в АТО; у вступному ролику до Євробачення, у кліпах нашого гурту «Курбаси». Також на даний момент триває процес створення фільму «Король Данило», в якому маю честь зіграти роль матері Короля Данила. Сподіваюсь ще мати цікаві досвіди в кіно.
– Спільно з іншими акторами ти не лише виступаєш в театрі, а й співаєш у гурті. Що це за гурт?
– В 2009 році в театрі імені Леся Курбаса була створена вистава на основі поезії Богдана-Ігора Антонича «Формули екстази». В рамках роботи над цією виставою, ми, актори, почали досліджувати пісню як драматургію з її атмосферою, сюжетом та змістом, намагаючись поринути в її глибину. Наступним кроком був експеримент зі звуковим простором, де були задіяні імпровізації голосу та музичних інструментів. Так зародились «Курбаси». Головною метою учасників нашого гурту є пошук методів розкриття пісні, як самобутньої субстанції, живого організму, зі своїм життям і драмою.
З того часу ми співпрацюємо з різними цікавими талановитими музикантами (Орест Шарак, Володимир Бедзвін, olenka Яременко, Мар’яна Садовська, Марк Токар, Михайло Балог, Дана Винницька). На даний момент музичне оформлення в «Курбасах» творять Всеволод Садовий, Артем Каменков та Маркіян Турканик. Ми створили програми «Райце», «Розколяда», «Скриня. Речі сили», «Чар-творення», беремо участь в благодійних концертах, записуємо диски, гастролюємо (Польща, Німеччина, Бельгія, Франція). Намагаємось це гармонійно поєднувати з нашою основною роботою в театрі.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Пісні співаємо з різних регіонів України, і ритуально-обрядові, і ліричні, і, навіть, є воєнні… Вивчаємо їх зі збірок, записів, а також переймаємо в тих, хто безпосередньо є збирачами фолькльору.
Учасниці гурту “Курбаси”: Мирослава Рачинська, Наталя Рибка-Пархоменко і Марія Копитчак.
– Чи впливає життя в театрі на твої особисті стосунки? (Тобто, чи вистарчає часу для родини і побуту? Чи діти і чоловік не ревнують маму до театру? Чи вдається провести більше часу в колі родини? Чи збираються курбасівці родинами на великі свята?)
– Іноді буває складно поєднувати і якісно виконувати свої обов’язки перед сім’єю і професійні. Особливо, коли стаєш мамою… Але з часом, розумієш, що всі труднощі долаються, а ці дві сфери нашого життя доповнюють одна одну. Приходиш до дітей наповнений цікавими досвідами і провадиш їх виховання вже в повноціннішому руслі. Також пробування в конкретних, не абстарктних життєвих ситуаціях, дають можливість на сцені існувати не означально-функціонально, а в повноті: в поєднанні досвідів духу, серця, розуму та практичних вмінь. Тому називаю своїх трьох діток і чоловіка важливими вчителями мого життя…
– Якби не було театру, ким би ти була і чим би займалась?
– В дитинстві хотіла стати священиком, тільки думала – як бути, якщо я жінка… ) Проте в зрілішому віці задумувалась над вступом на релігієзнавчі факультети і конкретно цікавилась темою екуменізму всередині Християнської церкви, а потім і взаємо-прийняттям і порозумінням між базовими релігіями світу.
– Чого тобі зараз хочеться побажати собі та іншим як актрисі, жінці, співачці, просто творчій людині?
– Хочу побажати берегти і досліджувати самобутність самого себе, розвивати здорову любов до себе. Це є усвідомлений процес, який не дає впадати в крайності самознецінення і високомірності. Чуючи себе йдеш в конкретні реалізації, а не розтрачаєшся на пошуки причин і передумов. Вмієш вболівати за інших і тішитись чужим успіхам. Вмієш працювати в команді, брати відповідальтність і, водночас, завжди чути перспективу власного розвитку. Я бажаю всім ЛЮБОВІ. Бо тільки на ній все будується!
Дякую за цікаву розмову. Бажаю наснаги і гармонії!
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
