Народився Никифор 1895 року в містечку Криниця (тодішня Лемківщина), де тоді проживало понад 90 % українців. Його мати — німа русинка-українка Євдокія Дровняк. Хлопчик виховувався без батька. Охрестили його Єпіфаном на честь св. Єпіфанія, якого Церква вшановує 25 травня. Але через екзотичність того ймення немовля стали кликати Никифором.
Досить рано залишився Никифор сиротою. Шкільна наука давалася йому важко. Навчився хіба що писати друкованими літерами, трохи читати та рахувати. А ще малювати — спочатку грифелем на дошці, згодом олівцем на клаптиках паперу. За цей хист криничани іронічно прозвали Никифора Матейком. У дитинстві йому давав прихисток Іван Гриняк, зовсім не заможний лемко. Власне, заможних лемків у Уриниці й не було. Всі вони мали скромний заробіток, будуючи місцевому панству фешенебельні філли. Адже відомо, що Криниця була в ті часи відомим курортом.
Якось до Криниці приїхав львівський художник Роман Турин. Познайомившись із роботами Дровняка, митець був вражений побаченим. Пан Роман зібрав близько 200 творів Никифора та віддав до паризької галереї Leon Marseille на виставку українських, французьких та італійських художників, влаштовану в листопаді 1932 року Українським народним музеєм ім. Т.Шевченка. Никифора визнали як яскравого представника наївного малярства, прийняли до плеяди світових художників. Творчістю Дровняка зацікавився польський художник Єжи Вольф. 1938 року він опублікував у часописі Arkady нарис «Маляр наївного реалізму в Польщі. Никифор», і це стало неначе другим входженням Никифора до світу мистецтва.
Під час операції Вісла 1947 року Никифору довелося розділити долю всіх лемків Польщі. Чотири рази його висилали до Щеціна, а він, долаючи пішки понад 700 км, повертався до рідної землі. Там уевсь час малював, щось робив за харчі, роздаровував свої роботи людям.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Картини художника експонувалися в Італії, Бельгії, Англії, Швейцарії, США, Бразилії, Ізраїлі, Югославії, Чехословаччині, багатьох містах Польщі, але перші чотири виставки зробили Никифора знаменитим і принесли йому світове визнання. Він дістає замовлення на картини, ікони; придбати його роботи мають за честь відомі європейські галереї; щоб познайомитися з художником, до Криниці їдуть безліч шанувальників, вони розкуповують картини Дровняка ще мокрими.
Восени 1968 року Никифор їде до містечка Фолюш, де в місцевому санаторії лікується від туберкульозу. Він хворів давно, голод, злидні та поневіряння не минули безслідно. Про цього Никифора недарма кажуть, що у цьому загадковому чоловікові жила добра й сумирна дитина.
Картини Никифора Дровняка порівнюють з найкращими зразками українського примітивізму XVI—XIX ст. — безіменними авторами «Козака Мамая», ікон і побутових портретів, малюнків на склі та дереворізів; його прізвище стоїть поряд з іменами К. Білокур, Н. Піросманашвілі, (піросмані), М. Приймаченко, А.Руссо.
Дровняк ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста зображені з висоти пташиного лету; не був одружений, не мав романів із жінками, а «проектував» квітучі міські квартали, перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів. Справді божа людина.
Є про нього і фільм – “Мій Никифор”. А у Львові стоїть йому пам’ятник.
