Димові коси заплітає осінь,
Досі чую запах жатих врожаїв,
Досі пахне сіном простір,
Досить..Ти вже виросла, повір..
Досить сумно,досить нецікаво
Виростати з синіх сукенок,
І життя сприймати,наче свято,
І губитись в натовпі жінок..
Бути мишою між тисяч інших мишок,
Як усі втікати від незгод,
І в мішку життя шукати тиші,і когось шукати, і пригод..
Все так сумно, навіть нецікаво..
Чуєш запах жатих врожаїв?
Чуєш..і як миш лукаво, котиш будні до глибоких нір..
***
Осінь в мені розчинилася.
Завтра все буде іншим,
Вип’ю повітря і вітру,
Так, аби завтра наснилося..
Зараз існують за межами
Зорі, і небо і яблука,
Небо у серпні мережане,
Губляться мушлі без равликів..
Сонце котилося стежкою поки шукало тіні,
Осінню переповнене літо в селі п’яніло..
. . . . .
***
Опустіли журавлині гнізда,
Білим пір’ям впали на рілля,
Просто в літо повертатись пізно,
І вина у тім не журавля.
Залишивши нездоланні милі,
Тихо жовтень рухає на схід,
І пливуть на видноколом хвилі,
Клуби диму тягнуться у слід..
Залишаєш за собою право,
Залишатись по той бік межі.
І згорнувши крила, хоч невдало,
Впасти пір’ям в гнізда журавлів..
***
Вмліваєм від м’ятносерпневого ранку,
Від вічності неба,
Від того, що буде завжди.
Жалієм листки,що невдовзі опасти їм треба,
Малієм, зникаєм і знаєм: так буде завжди.
Лишаєм себе у словах на піску випадкових,
І подихом з моря розмиється спогад, як час
А часом..буваєм, як зорі ранкові,
Малієм, зникаєм, жалієм..не час.
Автор Ярина Матвіїв
