Осінь лікують віршами

osin1

Димові коси заплітає осінь,

Досі чую запах жатих врожаїв,

Досі пахне сіном простір,

Досить..Ти вже виросла, повір..

Досить сумно,досить нецікаво

Виростати з синіх сукенок,

І життя сприймати,наче свято,

І губитись в натовпі жінок..

Бути мишою між тисяч інших мишок,

Як усі втікати від незгод,

І в мішку життя шукати тиші,і когось шукати, і пригод..

Все так сумно, навіть нецікаво..

Чуєш запах жатих врожаїв?

Чуєш..і як миш лукаво, котиш будні до глибоких нір..

***

Осінь в мені розчинилася.

Завтра все буде іншим,

Вип’ю повітря і вітру,

Так, аби завтра наснилося..

Зараз існують за межами

Зорі, і небо і яблука,

Небо у серпні мережане,

Губляться мушлі без равликів..

Сонце котилося стежкою поки шукало тіні,

Осінню переповнене літо в селі п’яніло..

. . . . .

***

Опустіли журавлині гнізда,

Білим пір’ям впали на рілля,

Просто в літо повертатись пізно,

І вина у тім не журавля.

Залишивши нездоланні милі,

Тихо жовтень рухає на схід,

І пливуть на видноколом хвилі,

Клуби диму тягнуться у слід..

Залишаєш за собою право,

Залишатись по той бік межі.

І згорнувши крила, хоч невдало,

Впасти пір’ям в гнізда журавлів..

***

Вмліваєм від м’ятносерпневого ранку,

Від вічності неба,

Від того, що буде завжди.

Жалієм листки,що невдовзі опасти їм треба,

Малієм, зникаєм і знаєм: так буде завжди.

Лишаєм себе у словах на піску випадкових,

І подихом з моря розмиється спогад, як час

А часом..буваєм, як зорі ранкові,

Малієм, зникаєм, жалієм..не час.

Автор Ярина Матвіїв