Марія Тимчук – молода перспективна поетка з Івано-Франківщини. Народилась Марія 1991 року в с. Красноілля Верховинського району. Учасниця і переможець багатьох конкурсів, авторка і ведуча програми “Творчих спалах” на радіо.
Всі ночі закінчаться ранком
Всі ночі закінчаться ранком, а дні на догоду рокам щоразу прозорим світанком на плечі лягатимуть нам. Заповнимо пробіли вчасно, поділим на дні календар, а мрія залишиться в серці, гаряча, як пристрасті жар.
. . . . . . . .
***
Крокують собі, як ні в чім не бувало літа і праведні й грішні міняються часто ролями, а люди шукають у більшості диво-моста в країну, де злидарі легко стають королями. І грішників з ликом побожним судити не слід, і праведних, віра яких не пустила коріння. Якщо вже людина є часто причиною бід, то в ній порятунок, і мудрість, й прозріння.
***
Дай Боже нам не стати ким не варто Дай Боже нам не стати ким не варто, не пити днів загублений мотив і на життя не нарікати часто, не гаснути в обіймах самоти. Дай Боже нам не втратити чесноти, очам духовним бачити як слід, і не пропасти між журби й турботи, так і на краще не змінивши світ.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Бо днів нема, щоби були пустими, щоб просто загубились в забутті. І мрій, напевно, не бува такими, щоб сил на них не стало у житті.
***
В житті дороги сходяться чи ні, любов дається або ні і крапка, і дні не всі бувають осяйні, життя у часі й просторі загадка. Прости, забудь і не плекай жалю і спи вночі – не пий багато кави. Скажи своє тихесеньке люблю і зустрічай світанок золотавий. Склади життя із поглядів і слів, не як поет, співак, а як людина Бога, якщо хоч хтось тебе вже зрозумів, повір, не заросте твоя дорога.
. . . . . . . .
Люди як кораблі
Вкривають все хвилі ледь сині й прозорі і люди в житті між страждань-насолод, немов кораблі, що розкидані в морі – старається кожен доплисти в свій порт. Розкидані долі шукають любові, ніхто від самотності легко не втік. Чекають так Божої доброї волі, проте оминають сліпих і калік…
Два світи
Виблискують розкішшю вулиці, що зводиться з розуму світ… А хтось відчайдушно десь тулиться і просить хоча би на хліб. Дві паралельні реальності, два нероздільні світи… В першому надлишок радості, з другого хочуть втекти.
. . . . . . . .
Без мене
Без мене скільки робиться на світі, хоча б яка не бралась ділова, і дні не всі бувають розмаїті, не всі у щасті мовлені слова. Та я думки тривожити не буду, у них і так аж забагато мрій, бо все одно нездійснене забуду, й без мене стільки станеться подій. І кожна з них із власним епілогом мине, як в осінь зникли журавлі, без мене Бог навіки буде Богом, а я без Бога – крихітка землі.
На все є час
На все є час: відплата й нагорода зненацька часто застають людей. На все є час, як є у нас свобода для наших мрій, поривів та ідей. Завжди є час обняти на прощання, відчути вмить нестерпний біль розлук, на все є час: і точно на кохання, на ніжний дотик губ, очей і рук. На все є час: і битися в екстазі, і витирати сльози гіркоти, у почестях купатися й повазі, чи чахнути в обіймах самоти. На все є час: на вірші, ноти, пензлі (даремний поспіх лиш руйнує нас). Якщо серця холодні, аж замерзлі, їм теж потрібен, в першу чергу, час.
