Віктор Терен – український політик та письменник. За фахом інженер-електронник. За творчим доробком – автор поетичних збірок: “Причетність” (1969), “Переклик” (1975), “Лінія часу” (1978), “Подих степу” (1982), “Сполохи” (1983), “Тривога і обов’язок” (1985), “В прихистку долонь” (1986), “Дым невидимых костров” (1989), “Ковила на вітрі” (1991), “Твй день на землі” (2001), “Вечір спаленої трави” (2007), “Осінні сузір”я” (2008), “Вибране” 2-х томник,(2012).Автор повістей та оповідань: “Костюмчик до осені” (1989), “Найд” (2011), “Хлопчик з планети “Ч” і Вогняні Пси” (2012).
Автор книжок для дітей: “Так весело малюється” (1980), “Мальовані рибки” (1982), “В лісі, в темному горісі” (1984), “Пташина абетка” (1989), “Старому Сому везли солому” (1996). “Риба, яка уміла грати на трембіті” (2004).
– Як Вам вдалося поєднати у власній особі такі різні напрямки життя: точні науки, політику та літературу? Це різні боки одного таланту чи втеча з одного світу в інший? А в якому світі Вам краще?
– Література – це моя любов, так часто ображена вимушеним жттям. Я пішов у точні науки через те, що тоді, коли я закінчував школу, на філфак можна було поступати лише маючи 2 роки трудового стажу, такі були закони в мій час. Переді мною був вибір – або армія, або технічний ВУЗ. Армію я ненавидів через її муштру й тупість, отже пішов в авіацію (авіаційний інститут), все-таки романтика – небо, крила… В політику я пішов тому, що треба було виборювати Україну від москальні – вічного нашого ярма. А література – це любов, вірші я писав ще в школі, і тому був і залишатимуся назавжди в літературі, Слові та рідній мові і пісні. І в цьому світі, який мені пахне рідним степом, полином, маминою піснею мені найкраще, це моє.
– Література для Вас, очевидно, не була самоціллю? Чи я помиляюсь? То що ж для Вас література і написання віршів та повістей?
– Література для мене – це життя, любов і свобода. Це ще один світ, високий і красивий, вільний, – крім звичного світу, щоденного, в якому я мушу заробляти гроші, їздити трамваєм, носити цеглу для якогось будівництва – це, повторюю, інший світ. Але цей інший світ нероздільний і невіддільний від того, першого, я взагалі прихильник банальної (нібито) фрази, що творча біографія невіддільна від особистої. От де я справді розкошую, так це в дитячому світі. В тому світі все інакше. Все вперше, і навіть лихо забарвлюється в кольори світліші, і тому люблю Тома Соєра, Олівера Твіста, Довженка з його “Зачарованою Десною”але зверніть увагу – в цих письменників – життя, а от Гаррі Потер – це не моє, це вигадка ради вигадки.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Звідки беруться сюжети для дитячих віршів та юнацьких повістей? (Також довідалась із Вашої біографії, що є у Вас і тексти для дорослих)?
– По-різному. Іноді веде слово і треба просто до нього прислухатися, часом з життя – з того, щоб побачив, почув, чим жив, але найчастіше – від любові. Вічне Тютюнникове – немає загадки таланту, є загадка любові.
– І все ж Вас, п. Вікторе, сміливо можна назвати відомим українським письменником. Тобто, Ви відбулися як письменник і далі пишете?
– Я б назвав десятки імен, десятки так би мовити відомих письменників, від яких нічого не залишилося. Ні-чо-го. Але про мертвих лише добре треба говорити, або промовчати, і тому промовчу. Ви їх самі знаєте, ми їх вчили ще в школі. А вони нас вчили – ненавидіти літературу. Чи я відбувся, як письменник?Не знаю. Дехто з письменників відбувається (вживатимемо це словj) при житті, дехто після смерті, більшість – ніколи. Знаменитості (при житті) потім забуваються, як пісня про трактористку, що тікала вд батька-матері на трактор. І навпаки. Найкраще сказала Ліна Кстенко, що слава – “то прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе”.
– Твори яких письменників Ви любите читати? А може маєте з-поміж них друзів?
– Розкішне запитання. Люблю страшенно недооціненого Володимира Булаєнка, чеха Костянтина Бібла, Гарсіа Лорку, стостражденного Івана Багряного, Юрія Мушкетика (можу назвати його своїм другом – ні, глибше, побратимом), звичайно ж, Екзюпері, Аполлінера, Булгакова і ще багатьох… та ні, небагатьох.
– Що можете побажати сучасним дітям і підліткам?
– України. Вільної і справді української, України, а не території, на якій колись жили українці. Щоб діти не цуралися рідної мови, любили нашу історію, нашу славу й нашу пісню. Не збивалися на чужу стежку. Ну й традиційне – щоб росли здоровими і щасливими.
Дякую за цікаву розмову. Мушу зізнатись, що вже давно хотіла поспілкуватись із Вами, адже пам’ятаю Ваші вірші ще зі школи. Бажаю Вам здоров’я, наснаги і цікавих людей поруч!
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
