Вислів “Най буде гречка, аби не суперечка” вживають для вираження згоди. А фраза “скочити в гречку” – означає зрадити, мати позашлюбний любовний зв’язок – походить із козацьких часів. На Запорізьку Січ допускали парубків та одружених, проте під страхом смерті забороняли водити дівчат. Козаки зі своїми дружинами й дітьми жили поблизу Січі. Аби прогодувати сім’ю, засівали лани гречкою. Неодружені зневажливо називали осілих “гречкосіями”. А на побачення з дівчатами ходили в гречку.
Цвіт гречки – чудовий медонос. За період цвітіння гречки бджоли приносять у вулик 40— 50 кг меду і більше. На багатьох пасіках гречка є джерелом головного медозбору. Мед з гречки має червонуватий або коричневий колір і приємний гречаний запах.
А втім, гречка як страва – дуже давня. Першими споживали гречку народи Північної Індії та Непалу, які понад 4 тис. років тому населяли Гімалаї. Вони називали її “чорним рисом” та мололи з неї борошно. До Київської Русі гречка потрапила в VII ст. через волзьких болгар, які були сусідами гімалайців. Нову рослинну культуру слов’яни називали “гречкою”, “гречею”, “гречухою”, бо сіяли гречку грецькі монахи, які жили в монастирях. В Україні та на Поволжі цю культуру також називають “татаркою”. У традиційній кухні кримчаків, караїмів і татар гречка відсутня.
У другій половині XVIII ст. шведський лікар Карл Лінней дав гречці латинську назву Fagopyrum – “буковоподібний горішок”. Відтоді в німецькомовних країнах її називають “буковою пшеницею” – Buchweizen.
Існує цікава легенда про те, як гречана крупа стала популярною в Київській Русі після золотоординської навали. За легендою, княжу Крупеничку забрали в полон татари. Вона народила дітей. Замість того аби підростати, вони зменшувалися, доки не перетворилися на коричневі кутасті зерна. Літня жінка, яка вешталася серед татар, ухопила одне зерня й поховала його в руській землі. З нього виросло 77 зернин, і вітер розвіяв їх 77 полями.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Французькою “гречка” – sarrasin. Потрапила до країни під час Хрестових походів, коли рицарі-хрестоносці воювали з арабами-сарацинами. В Європі “сарацинка” не прижилася. Гречану, як і будь-яку іншу, кашу вважали стравою злидарів. А дарма, тому що вона може замінити м’ясо, бо багата на залізо та легкозасвоювані білки. Сучасним вченим відомо, що споживання гречки зміцнює імунну систему, покращує кровообіг, знижує рівень холестерину тощо.
Корисні властивості гречки полягають не тільки у високій живильній цінності, а й у змісті необхідних для здоров’я людини речовин: заліза, йоду, нікелю, міді, фосфору, цинку, бору, кобальту. Багата гречка і мікроелементами, і органічними кислотами: яблучної, щавлевої, малеїнової, лимонної. Дієтична за своїми якостями гречка містить і вітаміни: В, Р (рутин), РР, але, на відміну від інших зернових, вітаміни в гречці знаходяться в збалансованому співвідношенні. У гречці багато фолієвої кислоти, тому ця крупа особливо корисна вагітним жінкам.
Гречку готують як окрему кашу із додаванням м’яса та овочів, її додають у начинку до голубців. Печуть пироги – так звані гречаники, додають як начинку у вареники, поєднуючи із сиром чи картоплею.
Слово “ґречний” до гречки не має жодного стосунку. Походить від польського grzeczny- чемний, ввічливий. Утворилося внаслідок злиття виразу “k rzeczy” – “до речі”. Тобто, “ґречний” – “доречний”.