Не секрет – кожен із нас хоче бути кращим. А для цього використовуються такі засоби, як гарний одяг, усмішка, прихильність, суто людські якості. Не кажучи вже про посади, звання, титули і ярлики. За усім цим стоїть наша з вами самооцінка. Вона – як чарівний ключик, яким можна відчинити двері та впустити туди увесь світ або, навпаки, зачинити їх і не впустити у свою душу інших.
Вважають, що самооцінок є щонайменше чотири: висока, низька, завищена і адекватна. Люди із адекватною самооцінкою трапляються не часто. Зазвичай вони знають, чого хочуть від себе та від інших, і при тім вміло балансують на межі високо й низького. Переважно такі люди не принижують інших, у складних ситуаціях поводяться справедливо, а на емоційні та несправедливі закиди відповідають із гідністю. Люди із адекватною самооцінкою найчастіше походять із вдалих сімей, де їм у дитинстві дали правильні установки, де виховання було майстерно поєднано із матеріальним та духовним, де нічого не було ні замало, ні забагато. З такими людьми легко працювати, легко і не соромно обговорювати життєві та виробничі проблеми, адже вони самі до життя ставляться позитивно, знаходять позитив у інших і не хизуються своїми досягненнями. Інакше кажучи, це – люди, коло яких іншим добре, надійно і легко.
Низька і завищена самооцінка – це, фактично, два боки однієї медалі. Хоча б, здавалося… Люди із низькою самооцінкою завжди якісь пригнічені, люблять себе картати, беруть провину інших на власні плечі, виправдовуються там, де інші й не подумають цього робити. А люди із завищеною самооцінкою, навпаки, приховують за агресивністю свою слабінку і стараються перекинути власну провину на когось. Так, зовні вони видаються сильними, страшними і грізними, але внутрішньо у них сидить полохливий заєць, який боїться найменшого шурхоту.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Дивно й те, що значно легше «відкоригувати» завищену самооцінку. Люди, які на емоціях доводять щось іншим, легко піддаються на умовляння і часто самі помічають, що їхньої агресивності вистарчає хіба що на 10 хвилин «розгону». Пригадайте хоча би фільм «Диявол носить Prada», де проста підлегла зуміла «перевиховати» несамовиту начальницю. Щоправда, для цього їй знадобилось і терпіння, і уміння, і власна гідність.
Куди складніше із тими, хто звик вважати себе негідним, ницим і недостойним. На жаль, більшість наших співвітчизників в силу виховання та певних обставин мають занижену самооцінку. Впливає на це, звісно, не лише виховання в родині, але й соціальна скрута, політична ситуація, постійні негаразди і навіть елементарне нерозуміння простих людських цінностей.
Люди із високою самооцінкою вимогливі не лише до інших, але й до себе. Зазвичай вони займають високі посади, є професіоналами своєї справи і знають, чого хочуть. Серед них багато педантів, які не терплять безладу і в одязі, і в поведінці, і в роботі. Часто таких людей не люблять через їхню вимогливість, але, належно оцінивши їхні старання, таки поважають. На них часто кажуть: «Вони такі горді, як пави!», «До них годі доступитись!» Частка правди у цьому, звичайно, є, але не вся. Бо варто розрізняти погорду – тобто, зверхність і гордість – синонім честі та достойності.
У давніх писемних пам’ятках було прийнято звертатись до прийдешніх поколінь словами: «Я, негідний раб Божий, насмілився описати вам події сивої давнини…» Тоді таку форму звертання називали топосом скромності. А скромність, як відомо, прикрашає людину. В наш час ніхто із письменників не розпочинає твір такими словами. Радше, навпаки – декотрим із них належало би бути скромнішими і у виборі тем, і у підборі слів. Натомість, комплекс неповноцінності настільки поширився і в побуті, і навіть у мистецтві, що посів панівне місце і витіснив ціннісні категорії кудись на загумінки нашого з вами життя. Більшість із нас, варто це визнати, люблять вважати себе неповноцінними, бідними, приниженими. Навіть у нашій мові часто на дитину кажуть: «біднятко», «нещасне», «безталанне». Свого часу, мабуть, олії до вогню долила і література про тяжку селянську долю, де такими словами рясно нагороджували головних героїв.
Отож, стереотип бідної знедоленої жертви час уже трощити. А ви ж пам’ятаєте, що занижену самооцінку значно важче виправити, аніж завищену. Тому працюйте над словами, над звертаннями. І не втомлюйтесь повторювати, що ви – успішні, що ви не бідні, навіть якщо в кишені у вас залишиться 1 гривня 50 копійок. Бо бідність, насамперед, у наших головах. Це – ставлення до себе, до інших і до життя загалом.
Непросто, ой як непросто стрибнути вище власної голови. Але можна. Якщо у вас в роботі щось негаразд, якщо все вже дістало, і кожен третій «нагадує» вам про те, що ви нічого не можете, займіться своєю самооцінкою. Мабуть, саме у цій царині ви щось упустили. І давно вже про це забули, а дні тим часом волочаться, як рейсові автобуси, і так по колу, по колу. Зупиніться. Перестаньте думати про минуле. Налаштуйтесь на те, чого ви вже давно хотіли і що так і не здійснилось. Поставте собі кілька перспективних запитань: Що буде завтра? Про що я мрію? Хто із сильних світу цього мені подобається і що я повинен зробити, аби на нього бути схожим? Для початку достатньо. А потім щоранку не забувайте усміхатись. Перегляньте свій гардероб і без жалю повикидайте старі та нецікаві речі. Краще мати 1 дорогу і якісну річ, аніж 3 випадкових. Ретельніше підбирайте звертання до своїх рідних та друзів, адже ці люди найчастіше перебувають у полі вашої уваги і впливають на вас також. Станьте уважнішими до інших, і тоді побачите, як інші почнуть з якогось наче дива краще ставитись і до вас. І нічого в цьому дивного немає. Чому? А тому, що кожен із нас – дзеркало інших. І ми, зазираючи у обличчя зустрічних, часто бачимо там себе. Не втомлюйтесь говорити компліменти навіть тим, хто їх, здавалося би, і не заслуговує!
Розмірковувала Оксана Кришталева, Львів
