Детальніше про Оксану Кісь www.womenhistory.org.ua/index.php/chleni/11-kis-oksana
– Отже, темою Ваших досліджень є гендерне питання. Зараз модно про це говорити. Та хотілось би почути думку фахівця. Наскільки питання ролі жінки й чоловіка в сучасному укр. суспільстві спотворене і як досягнути гармонії?
– Я вже понад 20 років досліджую жіночу історію, намагаючись пізнати і зрозуміти, як жилося українкам у минулому. Моя перша книжка (на основі дисертації) була про жінок в традиційній українській культурі, тобто у селянській сім’ї і громаді. Завдяки цьому дослідженню, яке я свого часу почала з засновку “жінка була берегинею” (хибність цієї тези я тоді геть не усвідомлювала), я фактично стала феміністкою. А все тому, що коли я щораз глибше занурювалась у реалії повсякденного життя жінок, то все чіткіше бачила, яким несправедливим, тяжким, суворим, ба навіть часто жорстоким було до них тогочасне суспільство! Лицемірство міфологеми про “матріархальність” української культури стала настільки очевидною, що я змушена була почати шукати причин, витоків і механізмів творення отої кричущої гендерної нерівності… Мої пізніші студії стосувалися вже жіночого історичного досвіду у ХХ ст., зокрема мене цікавили жіночі стратегії виживання, пристосування і спротиву в надзвичайно складних історичних обставинах Голодомору, національно-визвольних-змагань і політичних репресій. Виявилося, жиінки були здатні брати на себе відповідальність, шукали і знаходили суто жіночі і справді ефективні способи порятунку, хоча водночас і виявлялися більш вразливими з огляду власне на свою стать – через постійну небезпеку насильства, в тому числі сексуального, в часи правового свавілля…
Завдяки цим дослідженням я зрозуміла, наскільки сильними були і є українки, і наскільки фальшивими є наші стереотипи про “слабку стать” і оте зверхньо-поблажливо-зневажливе ставлення до жінок, коли йдеться про позиції, де потрібна велика сила волі, раціоналізм, рішучість, тощо. Власне, оці історико-антропологічні розвідки дали мені краще розуміння нашого нинішнього суспільства, в якому жінок продовжують недооцінювати, обмежуючи їхні суспільні ролі головно до материнських і побутових функцій… А жінки були і є здатні на більше! Я переконана, що єдиним способом до гармонії у гендерних відносинах – і на рівні суспільства, і на рівні окремої подружньої пари – є визнання рівноцінності і рівноправності кожної людини, незалежно від статі, коли кожен і кожна матиме ніким не обмежену можливість обирати свій життєвий шлях, щоб реалізувати свій людський потенціал (таланти, здібності тощо) у тій царині і в той спосіб, до якого найбільше лежить душа. І водночас усі і кожен будуть розуміти, що ніхто з нас не народжений для того, щоб обслуговувати інших і створювати комфорт для оточуючих – тобто, коли й чоловіки перестануть очікувати від жінок побутових послуг і таким чином вивільнять їм, жінкам, більше часу на розвиток своїх здібностей…
– Як допомагають традиційні цінності українців розставити акценти у формуванні сучасних гендерних стереотипів? Особливо щодо жінки.
– Я думаю, надто часто ми досить вільно уживаємо слово “традиція/традиційний”, не завжди добре розуміючи, що за тим стоїть. Чи справді ми знаємо українські сімейні традиції? Чи просто називаємо традиціями наші ідеалістичні уявлення про родинні стосунки, начебто леґітимізуючи історією те, що нині комусь видається правильним і бажаним? Після того, як я понад 15 років вивчала традиційну українську культуру (ту культуру, способом існування якої була традиція, тобто – доіндустріальну, селянську), я зрозуміла, що більшість тих традицій є цілковито неприйнятними в сучасних умовах і я аж ніяк не хотіла б їх ані відроджувати, ані продовжувати. Наприклад, насильство над жінкою було повсякденною практикою в україських селянських сім’ях… Повсякденний етикет знецінював і зневажав жінку, підкреслюючи її не просто другорядну роль, а меншовартість, недо-людськість… За відсутності контрацепції жінки фактично півжиття ходили вагітними або годували немовля, і це при тому, що господарські обов’язки жінок ніхто не скасовував і декретних відпусток не давав – вона мусила так само тяжко працювати щодня, незалежно від свого стану… Молодь одружували батьки, керуючись майновими та господарськими міркуваннями, а не почуттями сина чи доньки. Розлучення було неможливим, і багато жінок після одруження опинялися у пожиттєвій пастці – змушені були ціле життя терпіти наругу, марнотратство, зради, пияцтво свого чоловіка… Таких аспектів “традиційного” трибу життя ще багато, тому я категорична противниця “трдиційних сімейних цінностей”. Натомість переконана, що свої стосунки чоловік та дружина мають вибудовувати на засадах поваги людської гідності одне одного (а не уявлень про “голову і шию” та інші народні “дурощі”), любові і турботи одне про одного, спільної відповідальності і за матеріальні засади родини, і за психологічний клімат у ній, і за побутові справи, і за виховання дітей і т.д.
– Наскільки змінилась роль чоловіка в українському суспільстві за останніх 100 років?
– Змінилася дуже, але менше, ніж хотілося б. Мене особисто дуже радує, що чоловіки почали потроху опановувати ті сфери, які “традиційно” (згідно патріархальних уявлень про питомо-чоловічу роботу і питомо жіночі справи) вважалися суто жіночими.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Очевидно, це дещо важкий процес, адже в нашій культурі все те, що позначене як “жіноче” сприймається як менш престижне і для чоловіка залучення у жіночу сферу завжди розглядалося як певне приниження: колись для селянина було великою ганьбою прати чи варити їжу чи шити, чи тим більше бавити дитину. Однак поступово ситуація змінюється: все частіше відповідальні татусі активно долучаються до догляду немовлят і навіть йдуть у “декректну відпустку”, чимало молодих чоловіків не вважають неприйнятним приготування їжі чи іншу домашню роботу… Загалом, молоді чоловіки значно легше сприймають ідею гендерної рівності у тому сенсі, що не вважають жінок “другою статтю”, яка сама собою мало що варта і тому її завдання – сприяти чоловікам у їх “важливих цивілізаційних справах”. Що більше чоловіки прийматимуть жінок як рівноцінних людей, які мають ті самі права на власний розвиток, відпочинок, дозвілля, а не лише купу обов’язків, то краще буде і для суспільства загалом, і для окремих людей. Хоча звісно відмовлятися від патріархальних привілеїв хочеться далеко не усім і не одразу, але я переконана, що це незворотній шлях.
– Чого не вистарчає сучасній жінці для того, аби бути гармонійною і почуватись жінкою?
– Я думаю, кожній людині – незалежно від статі – потрібно для щастя те саме: любов, розуміння, визнання, повага, підтримка, можливість самореалізації, мир і добробут… У наших дівчаток часто формують досить хибне уявлення про якийсь особливий “жіночий” шлях до щастя – і його абсолютною передумовою стає чоловік, через якого і поруч з яким власне і може реалізувати себе жінка… Усі ці казочки про принцес та принців, попелюшок, ляльки барбі та “енциклопедії для дівчаток” культувують цю думку, що “жіноче щастя” – то шлюб. То ж дівчатка відчайдушно і за всяку ціну прагнуть знайти собі чоловіка, кидаючи всі ресурси на догляд за власною зовнішністю та опановуючи таємниці домогосподарства, щоб стати конкурентноспроможною на ринку наречених… Та це найчастіше шлях у нікуди. Краса так чи інакше зів’яне, до смачних страв і порядку в домі швидко звикнеться (а найчастіше чоловіки це взагалі сприймають як даність, не помічаючи величезної побутової праці жінок і не цінуючи її). Покладатися лише на те, що твій обранець усе життя буде цінувати тебе за твою красу і пляцки – це утопія! Я думаю, щоб почуватися гармонійно і почуватися Людиною, жінка – як і будь-хто – має насамперед бути самодостатньої особистістю, не чиєюсь “половинкою”, а повноцінною людиною, яка себе поважає. Жінка, яка себе поважає, не дозволить іншим нехтувати своїми інтересами чи потребами. Українки мають навчитися більше себе цінувати! Як дуже влучно сказала ще століття тому Ольга Кобилянська – “Бути сама собі ціллю”.
Як на мене, найбільш шкідливою ідеєю, яку змалку прищеплює жінкам наше суспільство – це ідеал жіночої жертовності, повіривши в який жінки ціле своє життя віддають іншим, дбаються про їхні потреби, догоджають, турбуються про усіх навколо, підпорядковують свої життєві цілі і ритми під інших, нехтуючи власними мріями, прагненнями, інтересами, цілковито забуваючи, що вони – жінки – також люди!!! Різні жінки наділені хто – розмаїтими творчими здібностями, хто – неабияким інтелектуальним потенціалом, деякі – хистом до лідерства, а ще хтось відвагою чи особливими фізичними даними… Тим часом наше суспільство вперто ігнорує увесь цей неймовірний потенціал, втискаючи жінок в прокрустове ложе “традицій” – в різний спосіб обмежуючи жінок отими “традиційними” ролями дружини-господині-матері… Справді, у традиційній селянській культурі у жінок не було особливого вибору свого життєвого шляху: життєвий сценарій жінки було прописано від народження до смерті, а будь-яке відхилення від норми каралося (покриток осоромлювали і стигматизували, безплідних – звинувачували, старих дів висміювали і зневажали, вдовиць остерігалися, а відьом – жінок, які володіли мудрістю – тихо ненавиділи… Чи не єдиним способом обійти типовий сценарій був постриг у черниці – тільки так жінка могла уникнути ролі дружини/господині/матері і зосередитися на розвитку своїх духовних запитів, інтелектуальному поступі чи соціальній активності… Тепер ми живемо в докорінно іншому світі, де жіноча спроможність ефективно працювати у будь-які сфері не викликає сумнівів. Стверджувати, що єдино можливий шлях до жіночого щастя протягає крізь сім’ю є просто анахронізмом…
– Як Ви ставитесь до свята 8 березня?
– Я вважаю Міжнародний день прав жінок важливим і потрібним правозахисним святом, що має понад 100-літню історію і європейське походження. Справді, його первісний смисл – боротьби з дискримінацією жінок – було спотворено в радянський час, але нині активістки жіночого руху активно відроджують політичне значення цього дня. Для мене він є з одного боку нагодою озирнутися на той історичний шлях, який пройшло свідоме жіноцтво світу у виборюванні прав жінок на освіту, на професійну працю і рівну оплату за неї, політичних, громадянських і репродуктивних прав і т.д., з ішого боку – це також день, коли ми маємо голосно заявляти про існуючі прояви дискимінації та вимагати від нашого уряду забезпечення гендерної рівності не на словах, а на практиці. А що в Україні досі маємо чимало сексизму у різних сферах, то день солідарності жінок в обстоюванні власних прав залишається актуальним і потрібним.
– Виховання хлопчиків і дівчаток у родині дуже важливе. Та зазвичай юнак чи юнка несе у своє життя стереотип, сформований на прикладі батьків. На жаль, не завжди позитивний. Як покращити цю ситуацію? (Як поєднати людську гідність і національно-патріотичне виховання)?
– Я думаю, незалежно від того, чи дитина виховується у повній чи неповній родині, у традиційній сім’ї чи у нетрадиційному партнерстві, дуже важливо, аби старші формували у дитині загально-людські цінності – поваги до особи, знання і розуміння власних прав і відповідно поваги до прав інших, щоб розвивали у дитині ті здібності і нахили, які у ній закладено і які проявляються, штучно не притлумлюючи того, що не вкладається в стереотипне уявлення про дівчинку чи хлопчика, щоб підтримували дитину і заохочували до розвитку, а не ламали і карали за те, що не відповідає очікуванням… Бездумно тицяти дівчаткам ляльок (змалечку настановляючи їх на материнство), а хлопчикам – машинки (націлюючи їх на техніку, а не стосунки з людьми) – це легковажний і безвідповідальний спосіб! Діти усі різні, і придивляючись до інших інтересів і нахилів, розвиваючи їхні (навіть “нетипові” здібності,) ми дамо своїй дитині шанс стати щасливою і успішною у майбутньому! Дитина, яку поважали змалку, виросте з думкою, що повага до себе та інших – це природно.
– Невже такі страшні феміністки, як їх зображають? Розтлумачте будь ласка цей термін ширше.
– Краще поставити питання так: хто боїться фемінізму? Прочитавши бодай статтю про фемінізм з Вікіпедії, будь-хто зрозуміє, що феміністки лише обстоюють право кожної жінки обирати той життєвий шлях, який вона хоче і можливість реалізувати себе у цьому прагненні. Йдеться власне про свободу вибору, про визнання жінок рівноцінними і рівноправними людьми, які самі здатні вирішувати, як їм жити. Тисячоліттями патріархальна культура чітко окреслювала (другорядне і підлегле) місце жінки та жорстко визначала її обов’язки, караючи жінок за спроби ухилитися від визначених функцій чи посісти невластиву позицію. Такий поділ несправделивий – і саме проти цієї несправедливості від середини ХІХ ст. повстали феміністки, вимагаючи для жінок права вийти за межі дому і родини, стати членками суспільства, громадянками, професіоналками – право бути людьми нарівні з чоловіками. І хоча більшість найбільш разючих форм гендерної нерівності вже подолано, та приховані і маловидимі прояви дискримінації залишилися. Наприклад, молоду фахівчиню можуть не взяти на відповідну її кваліфікації посаду лише через те, що вона потенційно може стати матір’ю… Студентки досить часто потерпають від сексуальних домагань викладачів-чоловіків. Жінок вкрай мало на тих позиціях, де приймаються важливі для суспільства рішення (от і у Верховній Раді лише 12% жінок) – через що інтересами жінок часто нехтують… Жінки більше за інших наражаються на ризик фізичного і сексуального насильства, адже в суспільстві поширені уявлення про чоловіче “право” на жіноче тіло, покору і мовчання… Наші міста рясніють рекламами, на яких жінку показано як товар, сексуальну етикетку, а не людину… Ці приклади можна продовжувати! І саме на подолання подібних ганебних для демократичної країни явищ спрямована діяльність феміністських організацій. Зрештою, кожна звичайна людина, яка вважає, що жінки і чоловіки мають бути рівними у своїх права і можливостях і готова щоденно долати різні прояви сексизму (дискримінації за ознакою статі), може вважати себе феміністкою чи феміністом. Рівність людей – в тому числі жінок – це не екстремізм, це підставова демократична цінність! А фемініст(к)и – це люди, які усвідомлюють існуючу гендерну нерівність і діють, щоб її подолати. Боятися їх можуть хіба невігласи, які живуть “страшилками” радянських часів, або ті, хто воліє і надалі зберігати свої патріархальні привілеї, тримаючи у покорі жінок та паразитуючи на жіночій (репродуктивній, тобто обслуговуючій і опікунчій) праці чи ті, хто реально боїться конкуренції з потужним жіночим потенціалом у сфері політики, професійної чи інтелектуальної діяльності. Такі “борці з фемінізмом” насправді роблять велику шкоду нашій країні, блокуючи величезні людські ресурси – адже не розкривши і не використавши різноплановий потенціал українського жіноцтва, наша країна не має шансів вирватися із тієї глибокої кризи, в якій опинилася… Нині ми просто не можемо собі дозволити і далі стримувати і обмежувати жінок!
Якщо вас зацікавили ці теми, запрошую відвідати сайт uamoderna.com/
Подивитись і послухати:
Дякую за розмову.
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
