– Перше, що мені цікаво — чому таке псевдо БОІСІДА? Звідки воно?
– Ідея з’явилася спонтанно, як і більшість мимовільних задумів – вночі. Мені захотілося додати “родзинку” до образу письменниці-русалки. “Русалка Боісіда” звучить цікаво, правда ж (сміється)?
Я обрала собі загадкове амплуа, бо з дитинства пройнялася трепетною любов’ю до андерсенівської героїні. Ба більше, віднині, русалка, як слов’янський персонаж, стане символом моєї прозової творчості (сміється). У наступній книзі теж будуть фантастичні водяні жінки. Принаймні одна русалка, точно буде (сміється). Псевдонім Боісіда – моя вигадка. В нього є декілька трактувань, про які я іноді розповідаю допитливим книголюбам. Читачам порталу “Korali.info” повідаю одне із найцікавіших тлумачень. Я взяла улюблені жіночі імена й склала докупи перші літери. Отак утворилося ймення Боісіда.
Що там казати, псевдонім – не звичне явище для пересічного українця, а тому не обходиться без кумедних ситуацій. Мене часто називають БІОсідою. Дуже символічна помилка -“біо” – із давньогрецького – життя.
– Твоя фентезі книга називається “Дивовиддя про святих русалок”. Мені відомо, що ти долучилася до створення обкладинки: стала куратором фотосесії, а також приміряла на себе образ міфічної дівчини. А не страшно називати русалок святими?
– У книзі я докладно пояснила, чому Боісідині русалки “святі”. Можна сказати, що пояснення знаходиться на першій сторінці, у самісінькій передмові. Довго шукати не доведеться (сміється). Можу лише додати: для мене святість асоціюється із вмінням любити й прощати. Це основний лейтмотив книги. Жодних псевдорелігійних натяків.
– Дочитала усі чотири дивовиддя до кінця (прим. ред. – книга складається із чотирьох самостійних історій-снів). Зізнаюсь чесно, спочатку подумала, що буде нудно, адже авторка молода і, напевно, ще не “виписана”. Благо, була приємно здивована. Мабуть, насамперед тим, що книга неймовірно динамічна, чуттєва, пристрасна. Дуже жіноча проза, чи не так?
– Це дивно звучатиме, але я “виписалася” ще в юні роки. У школі багато вигадувала, занотовувала, переписувала. Одним словом – зіпсувала силу-силенну паперу. В той період я нікому не показувала своїх робіт, бо розуміла, що вони слабкі. Як тільки відчула, що віднайшла власний стиль, одразу почала ділитися поетичними творами у соцільних мережах.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Мені здається, що для будь-якої людини, в тому числі й для письменника, важливо мати гарний смак й критично оцінювати власні творіння. Маю рукопис великого роману, який написала у 25 років (прим. редакції – Боісіда народилася 3 липня 1987р.) Свого часу жанр антиутопії добряче натренував мені руку. Незавершена книга має цікавий сюжет, але дуже кострубатий текст (сміється). Можна сказати, що я ще й досі “виписуюсь”, і це нормально. Багато редагую, читаю, перечитую. Відкрию один секрет: кожна сторінка тексту “крається” рукою авторки (тобто моєю рукою) разів із п’ятдесят без перебільшень (сміється).
Книгою “Дивовиддя про святих русалок” цікавляться переважно дівчата та жінки, втім часто фентезі читають юнаки та дорослі мужчини. Згадаймо, що русалка – об’єкт солодких фантазій багатьох самотніх чоловіків. Я б ніколи не сказала, що фентезі – жіночий жанр, радше література для мрійників.
Уривок із роману можна прочитати тут https://korali.info/usna-tvorchist/boisida_-divoviddya-pro-svyatih-rusalok_-urivok-iz-knigi.html
– У книзі багато акцентів на знання трав — декотрі шукала в довідниках. Звідки в тебе таке відчуття природи? Я взагалі подумала, що фітотерапія — це навіть не твоє захоплення, а родинне призначення.
– Саме так. В дитинстві тато знайомив мене зі світом рослин. У батька неабиякий хист до траволікування. Трохи знань дісталося, “у спадок” від бабусі. До цього часу шукаю назви деяких рослин у травознавчих довідниках й ніяк не можу знайти, бо бабуся називала трави дуже по-народному, на свій манер.
В дитинстві я робила парфуми із акації, зводила веснянки соком чистотілу і мила волосся відварами кропиви, щоб росло м’яким та блискучим. Пригадую, мама часто лютувала, бо доводилося прати “жовто-зелені” рушники. А в десять років я вигадала, що смертельно хвора й почала вживати настоянки цикути. Досі дивуюся, як вижила, бо ця рослина дуже отруйна.
– Жіночність сюжету проглядається і в увазі до деталей. Усе описано так смаковито і кольорово, що було б добре, аби хтось зняв за мотивами дивовидь короткометражний фільм. Яку роль відіграють яскраві кольори в мистецтві та у житті Боісіди?
– В дитинстві мала сякий-такий хист до живопису. Малювала портрети тодішніх зірок шоу-бізнесу, русалок та індійських принцес ( було й таке захоплення). Проте у дорослому віці література переважила. Я – людина, яка любить займатися однією справою. Однолюб у житті та у творчості.
В побуті люблю насичені кольори, незвичайне поєднання барв. Можна сказати, що ті відтінки, які переважають у дивовиддях, є моїми улюбленими у реальному житті. Зелений, червоний, синій, жовтограрячий. Всі, крім рожевого (сміється). До речі, у новій книзі переважатиме коричнева барва. Частенько оповідь сама “підказує”, яку палітру кольорів обрати.
– Мушу зауважити, що у тексті чимало тропів. Ось наприклад: “Розмова буде довгою, як казка про життя” (ст. 86), “Серце билося низько, мов велетенський контрабас” (ст. 81),“Спека кружляла у повітрі роєм жовтих ос”. (ст. 144)… Ти мислиш так поетично…
– Мене часто запитують, що дається легше: лірика чи проза, а я не знаю, як відповісти (сміється). Якось так виходить, що прозу намагаюсь робити поетичною, а лірику сюжетною.
Скажу відверто, я не люблю читати книги, де авторська стилістика надміру проста й одноманітна. Мені імпонує “багатосферність” тексту, коли твір пронизаний алюзіями. Такі книги можна перечитували десятки разів.
– Мушу відзначити дуже вдалі, колоритні, сповнені українського шарму імена казкових персонажів (Поборниця, Пережмут, Ринвик, Подух, ЛьоНика, Просійка, Озерич та інші). Як ти їх вигадуєш?
– Ще малою дитиною мені хотілося бути інноватором у всіх сферах життя. Я вигадувала чудернацькі пестливі форми слів, дитячі лічилки, топоніми неіснуючих місцин… Мені хотілося бути творцем неологізмів. Ви б чули як кумедно ми з сестрою називали ляльок? (сміється)
До речі, у підлітковому віці я мріяла створити власну міфологію, такий собі альтеративний пантеон божеств. Непогана ідея для продовження дивовидь. На прохання читачів маю намір дописати історію про Характерника із книги “Дивовиддя про святих русалок”. У другій частині оповіді побільшає “водяних” дівчат, а ще у могутнього чаклуна з’явиться учень.
– Ми заговорили про міфологію. Книга “Дивовиддя про святих русалок” звертається до слов’янських мотивів. Це тема, яка тебе захопила тимчасово чи частина твого світогляду?
– Я не належу до рідновірів. Не приношу жертв Перуну і Стрибогу, якщо про це запитуєте (сміється). Цікавлюся слов’янською міфологією виключно як літераторка.
– Андрій Курков написав про твою книгу: “Смачна детективна фентезі для молодих дівчат будь-якого віку”. Хіба ж тільки для дівчат? Погоджуюсь, там багато емоційних вибухів, пристрасті, молодечого запалу, але не бракує і глибинної жіночої мудрості.
– Книга не може бути до кінця чоловічою, жіночою чи дитячою, бо книга не одяг (сміється). Принаймні, коли йдеться про мої прозові історії. А втім навіть вдяганка може бути унісекс. Я – дівчина, яка любить писати про чоловіків. Мені цікаво розповідати історію від чоловічого імені. Нехай пробачать представниці слабкої статі, але жіночий світогляд мені, як авторці, видається не цікавим. Може тому що з підліткових років довелось чимало вислуховувати про дівочі проблеми. А друзів-юнаків не мала ніколи. Це дивно звучатиме, але лише у тридцять років я зрозуміла, що мені завше не вистачало друга-мужчини. Описуючи маскулінних героїв, намагаюся краще зрозуміти вразливу чоловічу душу.
– У книзі йдеться про кохання між духами. Люди там показані вкрай негативно. Що для тебе кохання?
– Кохання – стан душі, коли не страшно помирати. Спробуйте зайнятися парушутним спортом, забратися на американські гірки чи скотитися із пагорба у зорбі (тобто, у кулі). У миті адреналінової атаки перші думки завше будуть про кохану людину. Принаймні у мене так було не раз.
У повісті польського фантаста Станіслава Лема “Людина з Марсу” є образ марсіанської техноістоти, яку приводить до життя запашна наркотична речовина. Можна сказати, що людина навіть не здогадується, що її організм продукує схожі сполуки, які викликають любовну ейфорію.
Як би там не було, стан всепронизуючої любові дуже схожий на безсмертя, на всемогутття і всезнання… Людині пощастило, що має змогу відчувати такі сильні емоції.
Свого часу в поривах щирої любові двічі зізнавалася у коханні першою (сміється). Тоді я дуже соромилася цього. Зараз навпаки відчуваю гордість. Це дуже сексуально, коли жінка вміє робити перший крок. Сучасному поколінню потрібно вчитися романтично освідчуватися й вдячно реагувати на зізнання в коханні. Іноді мені здається, що тритомник легше написати, аніж поглянути в очі закоханій людині (сміється).
– Плануєш надалі розвивати етно-фентезі чи звернешся до іншого жанру?
– Нині працюю над поліжанровим романом. Ця історія про хлопця із психічними розладами поєднує в собі елементи трилеру, горору, еротичного та психологічного романів. Історія не для людей із слабкими нервами, бо змусить читачів співпереживати, міркувати виходити за рамки стереотипів. В цій оповіді дуже багато любові і ще більше зневіри, бо йдеться у ній про безчинство в родині, сексуальне насилля, конфлікти у школі та проблеми суїциду. Наразі я ще працюю над рукописом, проте маю надію видати роман чималим накладом в одному із провідних українських видавництв. Принаймні дуже хотілося б. Впродовж року, працюючи над романом, я ретельно добирала протипів головного персонажа, а також вивчала фізіогноміку. Наразі маю за мету поспілкуватися із фахівцями в сфері медицини і детальніше вивчити один дуже специфічний напрямок в архітектурі.
В Україні горор-література не користується шаленою популярністю, втім я не ставлю собі за мету налякати читача, радше пробудити співчуття й привернути увагу до гострих соціальних проблем сьогодення. Побачимо, що з цього вийде.
Дякую за розмову. Бажаю світлих творчих думок і легкого пера!
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
