– Із Вашими статтями і думками з приводу вишивки я ознайомилась із численних інтерв’ю та відео. Знаю також, що Ви – не прихильник так званої “брокарівської” вишивки трояндами і хрестиком. І все ж – повальна мода на вишиванки заполонила сучасну Україну. Вас це тішить чи обурює?
– Напевно, як і все в цьому житті, однозначно тлумачити не можна. Інтерес до своєї історії, культури, який проявляється також через зацікавлення етнічним вбранням наших предків, призвів до такого масового носіння вишитих сорочок. З часом поверхове зацікавлення переросте у більш глибоке розуміння традиційної вишивки, вбрання. Я вірю, що згодом ми не просто носитимемо вишиті сорочки на різноманітні свята, а відтворюватимемо цілі комплекси вбрання, як це бачимо у інших європейських країнах. Однак, вишиті сорочки і блузки для нас українців завжди будуть улюбленими і є своєрідними маркерами у світі.
– Саме для цього було створено ряд відео-уроків із пояснення, що символізує народний одяг і як його носити?
– Так, це тільки початок великої роботи, до якої має долучитись чимала когорта фахівців – науковців, музейників, колекціонерів, які зі свого досвіду дослідження етнічного вбрання допоможуть іншим зрозуміти, як правильно зібрати традиційний стрій того, чи іншого краю, якими повинні бути складові комплексу вбрання, якого вони історичного періоду. Все це потрібно знати, щоб не допускати мішанини, яка зовні гарно може виглядати, але бути неправдивою.
– Сучасні дизайнери (світові та й українські теж) вкладають у традиційну вишивку своє, часто надто сміливе, рішення. Для них ця традиція радше як спосіб самовираження, а не як ікона? Як Ви ставитесь до цього?
– Матеріалістична концепція сприйняття світу, яка домінувала у ХХ столітті у світі, на жаль однобоко трактує багато явищ нашого життя. Вишивка часто сприймається дизайнерами лише як оздоблення одягу. Однак у традиційному вбранні будь-якого етносу декор підпорядкований первинній сакральній наповненості, обрядовій, захисній функції. Зрозуміло, що на ці речі дизайнери переважно не звертають увагу, їх приваблює колорит та форма, які є унікальними у своєму сплаві і слугують своєрідною візитною карткою тої чи іншої землі. Нерозуміння змісту давньої вишивки в геометричних орнаментах призвело до її забуття та одночасно поширення пізніх хрестикових флористичних узорів, які створені не народом, а конкретними дизайнерами і дійсно є декором, що кидається в очі здаля.
– Я вважаю дуже правильним те, що Ви пояснюєте людям про символіку і сакральність одягу. Особливо тим, хто має можливість купувати і носити автентичний одяг чи замовляти авторські роботи у сучасних майстрів. Для чого Ви ділитеся своїми багаторічними знаннями – застерегти, просвітити, донести істину?
– По суті, Ви самі відповіли на це запитання) З 23-річного досвіду викладання курсу вишивки бачу певні зміни в зацікавленості людей. Якщо раніше учні приходили на студію вишивки, щоб освоїти технологію, то тепер багато хто не задовольняється лише цим питанням. Люди хочуть знати, що вони вишивають, як правильно підібрати узор для сорочки, чи рушника, що вкладається у зміст орнаментів та багато іншого.
– Тобто, Ви – не прихильник того, що кожне покоління має право на свій вишиваний продукт? Чи я помиляюсь? От мені, приміром, зовсім не подобаються старовинні сорочки і не тому, що вони дорогі, а тому, що непрактичні – часто викройка у них така, що висить, як мішок. І я вишиваю хрестиком, але користуюсь сучасною викройкою і на сучасному полотні (на панамі), додаючи і власні вирішення в орнаменті та поєднанні геометрії із квітами.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Всьому свій час. Кожне покоління додає до традиції носіння вбрання якісь зміни та нововведення. Сучасні матеріали, зручні крої дозволяють видозмінювати одяг, який пристосований до сьогодення. І зрозуміло, що більшість сучасників підхоплять напевно таку тенденцію. Однак є чимало прихильників історичного костюму, які дотримуються максимально всіх нюансів у доборі матеріалів, технології виготовлення тощо, для відтворення традиційного вбрання. Всі ці напрямки і тенденції важливі і потрібні в суспільстві.
– Як Ви ставитесь до реконструкції старих взорів у новому форматі? Чи все-таки має бути дотримано усіх канонів в одязі, тканинах, формах? І чому?
– Власне кажучи, ми повинні плекати традицію. Оскільки кожна земля витворила протягом певного історичного періоду певний комплекс орнаментів, які можуть іконографічно, стилістично бути схожими з узорами з інших частин світу, але неповторними є колорит, техніки виготовлення, характер розташування на певних деталях вбрання. В цілому такий комплекс вбрання, шиття на ньому відображений у нашому генокоді ДНК. Цим і пояснюється важливість традиційного костюму як одного з визначальних чинників етносу у підтриманні самобутності та самоідентичності. Однак, «ми не можемо двічі увійти в ту саму ріку», як казали древні греки. Ріка життя змінює весь час свій плин поміж берегами. І це прекрасно, коли ми, дослідивши добре традицію, свій золотий фонд, даємо нове життя старим взорам на новій формі.
– Про сакральність та символіку народного вбрання і аксесуарів. В одній статті про рушники Ви дали неймовірно цікаве пояснення про те, що два кінці українського рушника – це два полюси, а ще – відображення цього й потойбічного світу. Окремо було пояснено, що можна і чого не можна вишивати на рушниках і для чого вони призначені. Це справді так важливо? Приміром, якщо люди не знають, що купили поховальний рушник і повісили його вдома – він буде “притягувати” відповідні настрої? А якщо хтось не знає цього і не вірить у ці речі? То для такого власника це буде просто гарна старовинна річ?
– От для того, щоб не робити помилок, ми повинні знати традиції свого народу. Тут не все однозначно. Наприклад, має також значення, з якою метою людина вишивала той, чи інший предмет, що вкладала в нього, тобто зашивала в прямому розумінні цього слова програму. Інтуїтивно багато людей за законом резонансу, енергетичної відповідності притягуються до таких речей, або, навпаки, відштовхуються. Мені, наприклад, розповіли про такий випадок. Батьки придбали на антикварному ринку в гарному стані старий тканий з багатою композицією рушник для шлюбу доньки. Коли настав час весілля, той рушник не могли знайти в хаті, і змушені були купувати новий. Він просто кудись зник, ніби дематеріалізувався.
– На жаль, в сучасну вишивку проникла синтетика (маю на увазі гуцульські сучасні строї) та професійна машинна вишивка (дизайнерські роботи). На Вашу думку сакральна і неповторна річ має бути вишита вручну і на натуральних тканинах чи синтетика не шкодить сакральності?
– Безперечно, для того, щоб річ була енергетично наповненою, її треба виготовити вручну і з натуральних матеріалів. Це стосується не тільки текстилю, а й кераміки, дерева та ін.
– Вишиванка на щодень. Маю на увазі так звані “вишиті футболки”, які носять на роботу і навчання. Як Ви вважаєте – це вишивка чи просто гарно задекорований одяг і чому?
– Це, як ми говоримо, машинна вишивка. Але краще, коли вона виготовлена вручну, особливо рідними руками. Однак, часом нам самим є шкода часто одягати вишиті вручну речі, розуміючи, що вони зношуються. Тому багато людей полюбляють вживати на щодень речі з комп’ютерною машинною вишивкою. Її переваги полягають ще й в тому, що вона може бути виконана не лише на полотні, а й трикотажі, повсті, джинсовій тканині та інших матеріалах. Я вже не кажу про затрати часу та коштів на виготовлення таких речей.
– Ось уже понад 20 років Ви — заступник з науково-фондової роботи при НЦНК «Музей Івана Гончара», де ведете Студію українського народного шитва «Оріяна». Які люди приходять у студію? Яких результатів Ви там досягаєте?
– На даний час я вже не працюю в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», але всі свої зусилля і надалі спрямовую на дослідження української вишивки, її пропагування. У 2014 році створена Громадська організація «Центр української вишивки та костюму «Оріяна», яка об’єднала однодумців та ставить собі за мету різнобічне поширення інформації про наше етнічне вбрання та шитво (ознайомитися з роботою ГО можна на однойменному фейсбучному сайті). Оскільки Україна чимала за площею та строката за історико-етнографічним районуванням, то не тільки для «Оріяни», а й для всіх небайдужих до нашої історії, мистецтва знайдеться роботи на довгі роки. В цьому плані, як то кажуть, поле не оране, і на ньому повно бур’янів. Хочеться лише, щоб когорта дослідників у цій справі гуртувалася, а не розділялася через егоцентризм, що є часто-густо на заваді у добрих справах в Україні.
– Відомо, що у Вас зібрано чималий практичний матеріал із вишивки – авжеж, його вистарчить на кілька чудових ілюстрованих книг. Ви працюєте над тим, аби укласти цей фактаж у книги і видати їх? Я перша куплю собі таку книгу, скільки б вона не коштувала!
– Все це стоїть в моїх планах, і в співпраці з НЦНК «Музей Івана Гончара», іншими музеями та організаціями, приватними установами, колекціонерами треба створити серію ілюстрованих, сучасних за змістом видань про вишивку, одяг. З останніх книг хочу сказати про чудовий альбом «Рушники Наддніпрянської України», виданий Львівським Інститутом колекціонерства. Я радий, що долучився до його створення статтею про вишиті рушники та вісьмома предметами з моєї приватної збірки.
Дякую Вам за цікаву бесіду. Нехай Вашу працю гідно поцінують ті, кому небайдужа доля української вишивки і традиційного одягу! Згуртовуйте довкола себе мудрих і світлих людей! Натхнення Вам і часу на все задумане!
Фото — зі сторінки Юрія Мельничука на Facebook
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
