Микола Глущенко – нащадок козацького роду, вихованець Запоріжжя, людина непростої долі та великого таланту. Спочатку закінчив комерційне училище в м. Юзівка (нині Донецьк), згодом був мобілізований до Добровольчої армії А. Денікіна. Разом із нею відступив за кордон і був інтернований на території Польщі. Після втечі з таборів для полонених дістався Німеччини.
Там Микола Глущенко опановував основи мистецтва в Школі-студії Ганса Балушека (Берлін). У 1920 — 1924 рр. продовжив навчання у вищій школі образотворчого мистецтва у Шарлоттенбурзі. Як виходець із України мав матеріальну підтримку від української еміграції різних політичних орієнтацій. Навчання оплачував гетьман П.Скоропадський, кошти на прожиття надавав колишній представник УНР в Німеччині Роман Смаль-Стоцький, а першу персональну виставку робіт допоміг організувати в Берліні Володимир Винниченко. Подружився Микола Глущенко з працівником українського консульства в Берліні – Олександром Довженком, який тоді працював там та студіював живопис у Геккеля.
Дослідники творчості запевняють, що М. Глущенко був прекрасно освіченою, широко обізнаною людиною з манерами аристократа.
Закордонний період життя. 1923 — за допомогою Олександра Довженка отримав громадянство СРСР, мав призначення на посаду головного художника торгівельно-промислових виставок СРСР за кордоном. Серед робіт на цій посаді — декор радянського павільйону на виставці в м.Ліон, Франція. Звернувся до дипломатичних установ СРСР з проханням про повернення в Україну, у відповідь на що йому запропонували співпрацювати з радянськими спецслужбами.
Потім була Франція, Іспанія, жив у містечку Мужен поблизу Канн у В. Винниченка, про якого Микола Петрович казав: “Ніякий він не націоналіст, а абсолютно європейська людина, дуже красива, елегантна, порядна, темпераментна”. Вони з Винниченком – два хулігани: не сприймали Пікассо й під час його виставки закидали гнилими яблуками та яйцями; організували перший нудистський пляж у Парижі. Винниченко попросив Глущенка розмалювати йому дачу. І Микола Петрович уквітчав її… портретами гетьманів.
На вогник до М. Глущенка приходили ерцгерцог Вільґельм фон Ґабсбург, він же полковник УСС Василь Вишиваний; один із лідерів ОУН інженер Дмитро Андрієвський, Іван Бунін. Серед шанувальників живопису знайшов Глущенко своє романтичне кохання, одружився з Марією, став батьком двох дітей.
1925 — перебрався з Берліна до Парижа, відкрив художнє ательє на вулиці Волонтерів, 23, яке відвідували представники української та російської еміграції. 1926 — остаточно завербований радянською розвідкою, отримав агентурний псевдонім «Ярема».
До 1936 мешкав у Франції та Іспанії. Займався живописом, робив портрети (Ромен Роллан, Анрі Барбюс та інші). Спілкувався з Ельзою Тріоле, Луї Арагоном, Фернаном Леже, Пабло Пікассо, Анрі Матіссом.
17 квітня 1940 року Глущенко виїхав у складі делегації Всесоюзного товариства культурних зв`язків до Німеччини, де “Ярема” мав завдання – організувати паралельно дві виставки – німецького образотворчого мистецтва у Москві та народної творчості СРСР у Берліні. В останній день роботи виставки у Берліні лише на кілька хвилин перетнулися Глущенко та Гітлер. Захід відвідав фюрер і вище керівництво Рейху. Гітлер оглянув роботи, уважно подивився на Миколу Петровича і пішов. Потім, звертаючись до М. Глущенка, Йоахім фон Ріббентроп сказав, що Гітлер високо цінує його талант, вважає одним із найкращих пейзажистів у Європі і на пам’ять дарує альбом власних акварельних робіт і нагороджує почесною грамотою. Альбом був розміром з книгу, містив понад 30 малюнків – начерки архітектурних елементів, мости. Про роботи Гітлера Глущенко говорив, що вони абсолютно професійні.
Радянський період життя. 1936 — отримавши довгоочікуваний дозвіл на повернення в СРСР, виїхав із дружиною до Москви. Там сім’ї Глущенків виділили кімнату в комунальній квартирі площею 9 м².
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
У 1944 р. Микола Глущенко нарешті зміг переїхати до Києва, жив на Володимирській, 14. Його майстерня розмістилася на горищі найвищого на Хрещатику “московського” будинку із зіркою, що дивиться фасадом на вулицю Богдана Хмельницького. Там були вишукані альбоми з образотворчого мистецтва та український куточок — диван, килимок-коц, опішнянська, косівська вази з сухими квітами. У майстерні Микола Петрович обов’язково пригощав кавою, дивовижним шоколадом. Розмовляв російською, українською з французьким акцентом.
Кожного понеділка він купував свіжий номер “Юманіте”. Надзвичайно дисциплінований і вимогливий до себе він щодня (без вихідних!) о 9-й був у майстерні, о 19.00 обідав, о 22.00 лягав спати. Завдяки цьому створив понад 10 тис. художніх творів, за кількістю створених полотен перше місце в світі посідає Пікассо, друге – Глущенко. Серед полотен найбільше поетичних пейзажів України.
Підготовано за різними інтернет-джерелами
